— Ох, пані! Ще перед тим як я увійшла сюди й побачила вас, я звернула увагу на такі витончені хитрощі, про які й гадки не мала.
— От і гаразд, приходьте іноді до мене, й незабаром ви опануєте науку цих дрібничок, які, втім, мають велику вагу. Для йолопів зовнішнє оточення складає половину життя, і в цьому відношенні більшість обдарованих людей виявляються йолопами. Але я ладна битись об заклад, що ви ніколи ні в чому не відмовляли своєму Теодорові.
— Як можна, пані, відмовити в чомусь тому, кого любиш?
— Бідолашна дитино, та я ладна полюбити вас за одну вашу наївність. Знайте ж, що чим палкіше ми кохаємо, тим менше повинні ми показувати чоловікові силу свого почуття, а надто чоловікові закоханому. Жінку, яка надміру кохає, тиранять і навіть гірше — рано чи пізно кидають. Жінка, яка хоче владарювати, повинна...
— Та що ви, пані! Виходить, треба прикидатися, зважувати, лицемірити, постійно вдавати з себе не таку, як ти є? Та хіба так можна жити? Невже ви...
Огюстина затнулась, а герцогиня не втрималася від усмішки.
— Моя люба,— повчальним тоном промовила світська дама,— подружнє щастя в усі часи було ризикованою аферою, справою, що вимагає найпильнішої уваги. Якщо ви говоритимете про пристрасть, коли я говорю про шлюб, ми не зрозуміємо одна одну. Вислухайте ж мене,— провадила вона довірчим тоном.— Мені доводилося зустрічати видатних людей нашого часу. Ті з них, хто одружився, за рідкими винятками поєднали свою долю з жінками цілком нікчемними. І що ж? Ці жінки владарюють над ними, як над нами владарює імператор, і навіть якщо ті чоловіки не люблять своїх дружин, вони принаймні шанують їх. Мені подобається проникати в таємниці, а надто в ті, які стосуються нас, жінок, і я знаходила розвагу з розв'язанні цієї загадки. Так от, мій ангеле, ці жінки зуміли розгадати вдачу своїх чоловіків, не боячись, як ви, їхніх переваг, вони спритно помітили, яких саме якостей тим бракує, і хай навіть самі вони такими якостями не володіли, проте вдавали, ніби володіють, і так майстерно виставляли їх напоказ, що кінець кінцем домагалися свого. Крім того, знайте, що в душах людей, які видаються нам титанами розуму, завжди жевріє іскра безуму, і ми повинні вміти користатися з цього. Твердо постановивши владарювати над ними, ніколи не відхиляючись від цієї мети, підкоряючи їй усі свої вчинки, думки, кокетство, ми можемо приборкати ці дивовижно примхливі уми, які саме завдяки мінливості свого мислення дають нам змогу впливати на них.
— О небо! — злякано вигукнула молода жінка.— Так он воно яке, життя! Це битва...
— У якій завжди слід наступати,— сміючись, докінчила герцогиня.— Наша влада цілком залежить від нашого вміння домогтися її. Скажімо, ніколи не слід допускати, щоб чоловік почав зневажати тебе. Після такого падіння можна підвестися лише за допомогою огидного лукавства. Ходімо,— додала герцогиня,— я покажу вам засіб, як посадити вашого чоловіка на ланцюг.
Герцогиня підвелася й, усміхаючись, повела свою молоду й недосвідчену в справі подружніх хитрощів ученицю крізь лабіринт свого невеличкого палацу. Вони підішли до потайних сходів, що сполучалися з приймальними покоями. Повернувши секретний замок у дверях, герцогиня зупинилася і глянула на Огюстину з неповторним чарівним лукавством.
— Знайте, герцог де Карільяно мене обожнює, і все ж він не сміє увійти сюди без мого дозволу. А це людина, що звикла командувати тисячами солдатів. Він хоробро йде назустріч вогню батарей, а мене... мене він боїться.
Огюстина зітхнула. Вони увійшли до багатої картинної галереї, і там герцогиня підвела дружину художника до портрета, на якому Теодор зобразив панну Гійом. Побачивши його, Огюстина в розпачі вигукнула:
— Я знала, що портрета немає вдома, та хіба могла уявити собі...
— Моя дитино, я попросила цей портрет лише для того, щоб перевірити, на які дурощі здатен геніальний чоловік. Рано чи пізно я його повернула б вам, хоча й не сподівалася, що матиму приємність побачити оригінал поруч із копією. Поки ми закінчимо нашу бесіду, я звелю віднести портрет у ваш екіпаж. Якщо, озброївшись цим талісманом, ви не зумієте панувати над своїм чоловіком протягом ста років, то ви не жінка і заслужили те, що маєте.
Огюстина поцілувала герцогині руку, а та міцно обняла її й розцілувала з тим більшою ніжністю, що назавтра була готова забути про неї. Ця сцена могла б назавжди знищити цнотливу чистоту жінки менш доброчесної, ніж Огюстина, бо таємниці, відкриті герцогинею, могли однаковою мірою і стати рятівними, і штовхнути до згуби, але лукава мораль вищого світського товариства так само мало приваблювала Огюстину, як і розважлива обмеженість Жозефа Леба та міщанська добропорядність пані Гійом. Скільки небезпек таїть у собі видима безвихідь, куди приводить нас найменший хибний крок! У ті хвилини Огюстина опинилася в становищі альпійського пастуха, захопленого зненацька гірською лавиною: якщо він завагається або обернеться на крики товаришів, то майже неминуче загине. В таких суворих випробуваннях серце або розривається, або стає, мов камінь.
Пані де Соммерв'є повернулася додому така схвильована, що годі описати. Розмова з герцогинею де Карільяно розбудила у її душі безліч суперечливих почуттів та думок. Як вівця з байки, Огюстина почувала себе хороброю, поки не було вовка, умовляла себе заспокоїтися і уявляла собі, як вона поводитиметься, як спробує вдатися до кокетства; вона навіть подумки промовляла до чоловіка, знаходячи за його відсутності дар справжнього красномовства, притаманний усім жінкам; та тільки-но їй уявлявся твердий і ясний погляд Теодора, як вона починала тремтіти від страху. Коли вона спитала, чи вдома пан, її голос урвався. Довідавшись, що він сьогодні вдома не обідатиме, Огюстина пережила незбагненну радість. Наче для засудженого до смертної кари злочинця, що подає касаційну скаргу, відстрочка, хай якою вона була короткою, здалася їй цілим життям. Вона поставила портрет у своїй кімнаті й чекала чоловіка, терплячи всі муки надії. Вона надто добре знала, що ця спроба має визначити усе її майбутнє, і здригалася від найменшого шереху, навіть від цокання маятника, який наче побільшував її страх, відмірюючи йому термін. Чого вона тільки не вигадувала, аби вбити час! їй спало на думку вдягтися так, щоб стати в усьому схожою на колишню Огюстину, зображену на портреті. Потім, знаючи неспокійну вдачу чоловіка, вона звеліла освітити свою кімнату якомога яскравіше, переконана, що, повернувшись, Теодор з цікавості неодмінно загляне до неї. Пробило північ, коли на крик кучера ворота відчинились, і колеса Теодорового екіпажа застукотіли по плитах зануреного в тишу подвір'я.