— Торікі загинув! — скрикнула вона. — Про його шхуну ніхто нічого не чув. Вона потонула разом з "Аораї" та "Гірою". Чи дасть тобі Торікі товарів у кредит, як обіцяв? Не дасть тобі Торікі товарів у кредит, бо Торікі — мертвий. А якби ти не знайшов перлини, то чи був би ти зараз винен йому тисячу двісті доларів? Ні, не був би, бо Торікі мертвий, а мертвим — не платять.
— Але ж і Леві не заплатив Торікі, — зауважив Мапуї. — Він дав йому якийсь папірець, за який в Папеете дали б оті гроші, на яких вони зійшлися. Але Леві загинув і заплатити не може; Торікі загинув, а разом з ним пропав і папірець, а перлина пропала разом з Леві. Ти маєш рацію, Тефаро. Я втратив перлину і нічого за неї не отримав. А тепер — лягаймо спати.
Раптом він підняв руку і прислухався. Знадвору почувся якийсь шум, наче хтось тяжко і болісно дихав. Циновку, що слугувала за двері, помацала чиясь рука.
— Хто там?! — скрикнув Мапуї.
— Наурі, — почулася відповідь. — Ви не знаєте, де мій син, Мапуї?
Тефара заверещала і вхопилася чоловікові за руку.
— Привид! — зацокотіла вона зубами. — Це — привид! Лице Мапуї стало блідо-жовтим. Він перелякано прихилився до дружини.
— Люба жінко! — мовив він, затинаючись і намагаючись змінити голос. — Я добре знаю твого сина. Він живе зараз на східному боці лагуни.
Знадвору почулося зітхання. Мапуї відчув прилив піднесення. Ще б пак — він щойно надурив примару!
— А звідки ти прийшла, люба жінко? — спитався він.
— З моря, — почулася пригнічена відповідь.
— Я так і знала, так і знала! — заверещала Тефара, розпачливо погойдуючись.
— А відколи це Тефара мешкає в чужому житлі? — донісся з-за циновки здивований голос Наурі.
Мапуї перелякано і докірливо поглянув на дружину. Своїм голосом вона виказала їх.
— А відколи це мій син, Мапуї, став цуратися своєї старої матері? — знову долетіло знадвору.
— Ні, ні, я не… Мапуї не цурається тебе, добра жінко! — вигукнув він. — Але я — не Мапуї. Я ж сказав тобі: він — на східному боці лагуни.
Нгакура сіла в постелі й заплакала. Циновка заколихалася.
— Що ти робиш? — суворо запитав Мапуї. — Заходжу всередину, — відповів йому голос Наурі.
Одна половинка циновки піднялася. Тефара спробувала було сховатися під ковдрою, але за неї вхопився Мапуї. Бо йому конче треба було за щось ухопитися. Стусаючись та борюкаючись, тремтячи та клацаючи зубами від страху, не зводили вони вилуплених очей з циновки, що повільно піднімалася. Нарешті вони побачили, як усередину заповзла Наурі. З неї стікала морська вода, і вона була без спідниці. Не тямлячи себе від страху, Мапуї та Тефара відсахнулися від неї і, відкотившись до Нгакури, почали несамовито смикати кожен собі її ковдру, намагаючись під нею сховатися.
— Ви б хоч води дали попити своїй старій матері, чи що, — запропонував для початку привид.
— Дай їй води попити, — наказала Тефара тремтячим голосом.
— Дай їй води попити, — передав Мапуї наказ своїй дочці.
І вдвох вони виштовхали Нгакуру з-під ковдри. Через хвилину Мапуї з цікавістю позирав, як привид п'є воду. Коли ж привид простягнув свою тремтячу руку і доторкнувся до нього, він відчув вагу цієї руки і переконався, що перед ним — не привид. Мапуї рвучко піднявся, потягнув за собою Тефару, і кілька хвилин слухали вони розповідь Наурі. А коли вона сказала їм про Леві і поклала в руку Тефарі перлину, то навіть дружина Мапуї примирилася з реальністю і повірила, що перед нею — не привид, а свекруха.
— Завтра вранці, — сказала Тефара, — ти продаси перлину Раулю за п'ять тисяч французьких доларів.
— А дім? — заперечила Наурі.
— Він збудує дім, — відповіла Тефара. — Каже, що це обійдеться в чотири тисячі французьких. А ще він дасть тисячу французьких товарами в кредит, що дорівнює двом тисячам чилійських.
— І дім буде шість сажнів завдовжки? — поцікавилася Наурі.
— Еге ж, — підтвердив Мапуї. — Шість сажнів.
— А у вітальні буде восьмикутний годинник з гиркою?
— Еге ж, і круглий столик на додачу.
— Тоді дайте мені щось поїсти, бо я зголодніла, — самовдоволено мовила Наурі. — Опісля ми полягаємо спати, бо я страшенно втомилася. А завтра ми ще поговоримо про будинок перед тим, як продати перлину. Краще візьмемо тисячу французьких готівкою. Коли купуєш у торговців товари, то гроші завжди краще, ніж кредит.