Дім без господаря

Сторінка 32 з 83

Генріх Белль

Він викидав із скрині брудні жмути_паперів і тихо лаяв Неллину й бабусину безгосподарність.

У темному кутку, в маленькій комірчині, де лежали порожні ящики й бляшанки з-під мармеладу, щось швидко затарабанило по блясі, Альберт ступив туди, відчинив дощані двері й ненависно, люто почав шпурляти туди все, що попадало під руку: держак від помела,

4*

99

розбитий горщик з-під квітів і полозки від Марті-нових санчат. А коли гармидер, що його він сам зчинив, скінчився, стало тихо.

В скрині лежали і його власні листи, що їх він писав Неллі перед війною і під час війни, і тепер, порпаючись у них, Альберт — уперше за десять років — вірив, що колись неодмінно перечитає їх. Звісно, тут лежали й вірші Рая, листи Абсалома Біліга, і те, що він перш за все шукав,— листи Шурбігеля, на яких, напевне, були Раєві коментарі. То були листи 1940 року, коли Шурбігель святкував перемогу над Францією, а в газетних статтях закликав німецьку молодь покінчити там з декадансом. Мали тут бути й прозові речі Рая і багато його листів передвоєнного часу.

Тепер Альберт узяв лише маленьку пачку Раєвих та всі Неллині листи — і раптом завмер, побачивши велику коробку з-під мила, на якій червонувато-рудими літерами було надруковано: "Sunlight" Альберт витяг коробку з скрині, постукав нею об стіну, щоб струсити порох, узяв також обидві пачки листів і пішов нагору.

Нелла сиділа в себе в кімнаті й плакала. Двері вона залишила відчинені, щоб бачити, як Альберт повертатиметься з підвалу, але він не зайшов до неї. Йому було соромно за безглузду суперечку, яка протягом останніх років виникала між ними періодично. Вони щоразу наводили ті самі докази й щоразу кінчали примиренням.

Він заніс коробку до своєї кімнати, поклав на ній обидві пачки листів і пішов у ванну, щоб як слід почиститись. Згадка, що внизу, в підвалі, вовтузяться щури, жахала його, і він, охоплений раптовою огидою, вирішив змінити білизну.

Коли він повертався з ванної, двері до Неллиної кімнати так само були відчинені.

— Питимеш каву?— гукнула вона.

— Зараз,— відповів Альберт.

Він виписав із телефонної книжки номери муляра, бляхаря, монтера й санітара, що труїв щурів, подзвонив усім чотирьом і домовився, що вони прийдуть. На це він згаяв рівно вісім хвилин. Потім пішов до Нелли, сів у крісло напроти неї і спитав:

1 Сонячний промінь (англ.). 100

— Ти знала, що в підвалі завелися щури? Вона знизала плечима:

— Больда якось жалілася.

— Картопля кільчиться,— розлючено провадив він далі,— всюди валяються гнилі продукти, а біля входу до пральні стоїть півмішка цвілого борошна. Наскладали всього, як хом'яки, а тепер воно пропадає там. І бляшанки з-під мармеладу ніколи до кінця не спорожняєте, в них щурів аж кишить. Просто свинство!

Нелла наморщила лоба й промовчала.

— Відколи я попав у цю прокляту сім'ю, то тільки те й роблю, що борюся з брудом і безгосподарністю, але після смерті твого батька я сам не годен з вами впоратись. Скоро без пістолета страшно буде зайти до підвалу. І ти могла б там унизу накрутити свій власний екзистенціалістський фільм, майже без затрат.

— Пий каву, — мовила вона.

Альберт присунув до себе чашку, розмішав молоко.

— Я полагоджу дах і стелю, викурю підвал і поре-монтую помпу. Невже ти гадаєш, що хлопцеві добре бачити всю цю гидоту й звикати до неї?

— Я й не знала,— стомлено мовила Нелла, — що ти так любиш лад і що тебе може пойняти така жадоба діяльності.

— Ти багато чого не знаєш. Не знаєш, наприклад, що Рай був справді гарний поет, незважаючи на весь той огидний галас, який вони зчинили навколо нього. І я ось що зроблю: познаходжу в скрині Шурбігелеві листи, поки щури їх не пожерли. То ж бо неоціненні документи.

Рай був мій чоловік,— сказала вона.— І я любила все в ньому, але його вірші любила найменше, бо не розуміла їх. Я б воліла, щоб він не був поетом і лишився живий... Ну, знайшов ти, нарешті, ті листи, що шукав?

— Так,— відповів Альберт,— знайшов. Я шкодую, що затіяв суперечку через ту давню історію, якої взагалі не треба було згадувати.

— Ні, це добре. Я хочу прочитати листи, хоч, звісно, й так знаю, що ти маєш слушність, що ти через мене повернувся з Лондона. Але все-таки хочу прочитати листи. Мені з того лиш користь буде.

— Прочитай і збережи або, про мене, спали. Я зовсім не намагаюсь довести, що маю слушність. Просто завжди здається, що було б краще, якби багато років тому зробив не так, а інакше. Це все, звісно, дурниці.

— Я перш за все ще раз прочитаю Раєві листи, бо хочу взнати, чи він справді хотів смерті, як мені здається.

— Коли проглядатимеш листи, то не викидай, будь ласка, жодного, де мовиться про Шурбігеля, і чужих листів, адресованих Раєві.

— Ні, я нічого не викидатиму, я хочу лише знати докладно, що було з Раєм. Ти ж знаєш, батько міг домогтися, щоб його не взяли до армії, міг навіть од війни його врятувати, я певна. Батько мав зв'язки у найвищих військових колах, але Рай не хотів. Він не хотів емігрувати, не хотів звільнятись од військової служби, хоч понад усе в світі ненавидів армію — інколи мені здається, що він хотів смерті. # часто думаю про це, і, може, це одна з причин, що свою ненависть до Гезе-лера мені завжди доводиться підігрівати штучно.

Альберт перехопив її сторожкий погляд і запитав:

— Чому ти раптом згадала Гезелера?

— Так, я просто подумала, що ти... ти ніколи не говориш про Рая. Хоч маєш усе знати, але ніколи ні про що не говориш.

Альберт мовчав. Останні тижні перед своєю смертю Рай майже отупів, він був смертельно стомлений, і вся їхня приязнь полягала в тому, що вони ділилися цигарками, помагали один одному влаштовуватися на ніч і чистити зброю. Рай був стомлений, як більшість піхотинців, від яких він майже нічим не відрізнявся. Лише як він бачив деяких офіцерів, у ньому спалахувала ненависть.

— Є ще дещо, — сказала Нелла,— про що ти ніколи не говорив.

Альберт глянув на неї і простяг порожню чашку. Нелла налила йому кави. Помішуючи молоко, розкришуючи цукор, Альберт мав змогу відтягти свою розповідь, поміркувати.

— А про що говорити? — мовив нарешті він.— Рай був стомлений, пригнічений, і якщо я ніколи про це не говорив, то тільки тому, що сам нічого до пуття не знаю. В кожному разі, небагато знаю.