П л а т о н. Пташка — i та гнiздо в'є, щоб і вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатiєш! Народилася людина — то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб і дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.
Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.
К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...
Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.
Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я.
П л а т о н. Так.
К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.
П л а т о н. Давай, як з приятелем.
К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?
П л а т о н. З двох рокiв.
К л о к о в. Тобто?
П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод...
К л о к о в. На вiйнi були?
П л а т о н. Був.
К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?
П л а т о н. Вся вiйна-приклад.
К л о к о в. Ваша мета в життi?
П л а т о н. Добре жити.
К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?
П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.
К л о к о в. Уточнiть про грошi.
П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.
К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?
П л а т о н. Бiля верстата.
Пауза.
К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.
П л а т о н. Не люблю, а поважаю.
К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил — п'ятiрки. Пiдпис — "Стяжатель".
П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?
К л о к о в. Вища мета вашого життя?
П л а то н. Ото ж i є вища — жити як слiд.
К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.
П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.
К л о к о в. Що ви стружете?
П л а т о н. Ложку.
К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.
П л а т о н. Думки не сфотографуєш.
К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi...
П л а т о н. Не подарували — заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.
К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, — поганий кадр!
П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?
К л о к о в. А що?
П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.
К л о к о в. Сто п'ятдесят.
П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).
К л о к о в. Бурбон.
Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.
Т а н я. Здрастуйте!
К л о к о в. Привiт!
Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?
К л о к о в. Майже.
Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?
К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?
Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?
К л о к о в. Бал не добрала?
Т а н я. Навiть документи не подавала.
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Зайдете в цех — на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху!
К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.
Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).
Перемiна свiтла.
Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали — не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути — теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" — i над панами вiн пан. А може, воно так i треба?
П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть.
К р я ч к о. Пiду. (Виходить).
На ганку з'являється Лiда.
Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?
П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?
Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.
П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш —-— куди людинi поспiшати, раз не працює.
Л i д а. У мене складна робота.
П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.
Л i д а. Працюю.
П л а т о н. Що за професiя?
Л i д а. Бути дружиною — це професiя. Складна професiя!
П л а то н. Вперше чую про таке.
Л i д а. Умiти любити свого чоловiка — не так просто i не так легко.
П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.
Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики — я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, — усе ж буває на роботi, — треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?