Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.
Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько почує — обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?
П а вл ик. Нi.
У л я н а. I то добре. Таню, клич батька — пора обiдати.
Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано.
Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить.
З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.
Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.
Т а н я. А який наступний кадр?
Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".
У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.
Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.
Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола.
Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.
Ф е д i р. Не обiд — бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом — експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня.
П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?
Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.
Т а н я. День зарплати — майже свято.
П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).
Л i д а. Навiть той самий блокнот.
Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння.
Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!
Батько бере грошi, рахує.
У л я н а. Соромно сину не вiрити.
П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, — соромно!
Ф е д i р. Новий верстат — ще не приноровився.
П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..
Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.
П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!
У л я н а. Дай же Федi на витрати.
П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?
Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.
П л а т о н. Як у тебе, Таню?
Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.
П л а то н. А премiальнi?
Т а н я. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Менше балакай.
Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила — на сукню.
П л а т о н. У тебе їх досить.
Т а н я. Не моднi.
Пл а тон. На моду грошей немає.
У л я н а. Хай купить.
Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.
П л а т о н. Мабуть, що так.
Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.
П л а т он. Якi ще курси?
Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi мови.
П л а т он. Хочеш на курси — прироби. Тобi ж хотiлося в складальний — переходь. Там i зарплата бiльша.
Т а н я. Обiцяють, а не переводять.
П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех — не з одного трамвая в другий.
Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!
П л а т о н. Сказав — прироби. Приробиш — краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi — триста карбованцiв! Не пiдеш.
У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого — на завод.
Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?
П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався — i грошi докупи. Всi на одних правах.
Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.
П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.
У л я н а. На Пiвнiч?
П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.
У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш відпочити.
П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив — вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.
Л i д а. Може, вина?
П л а т о н. Хай стоїть — не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.
Федiр наливає в бокали пиво.
У л я н а. Як же не думати — на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворiє.
П л а т о н. Може, в Артек його?
У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв.
Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.
У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!
П а в л й к. Нiкуди я не поїду.
П л а т о н. Це ж чому?
П а в л й к. Є причина.
П л а т о н. Говори.
П а в л й к. Я вам потiм скажу.
П л а т о н. Говори, тут усi свої — шпигунiв немаѕ.
Пауза.
П а вл й к. Я женюся!
Пауза.
У л я н а. Дурнi жарти.
П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час — женишся.
П а в л и к. Я без жартiв.
П л а т о н. Я теж. — Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка — викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?
П а в л и к. Якось проживу.
П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий!
У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав — не дозволю, i досить.