Дев'яносто третій рік

Сторінка 29 з 97

Віктор Гюго

— Я знаю, що говориться у вас за обідом у ті дні, коли Леба приводить до вас Давіда скуштувати страв, які готує його наречена, Елізабет Дюпле, ваша майбутня своячка, Робесп’єр. Я — величезне око народу і з глибини свого підвалу бачу все. Так, я бачу, я чую, я знаю. Вас задовольняють дрібниці. Ви любуєтесь собою. Робесп’єр красується перед своєю мадам де-Шаламбр, дочкою маркіза де-Шаламбра, що грав у віст з Людовіком XVI у той вечір, коли страчували Дам’єна[68]. Так, ви заноситесь високо. Сен-Жюст поринає в краватці, Лежандр надзвичайно елегантний — носить новий сюртук, білий жилет і жабо, щоб забули про його ремісничий халат. Робесп’єр гадає собі, що історія з інтересом відзначить, як він з’явився в оливковому сюртуці в Установчі збори і в небесноголубому — в Конвент. У нього в кімнаті всі стіни завішані його портретами…

Робесп’єр урвав мову Марата ще спокійнішим голосом:

— А ваші портрети, Марат, висять в усіх сортирах.

Розмова провадилась в такому ж легкому тоні, який тільки підкреслював різкість реплік і надавав загрозам дивної іронії.

— Робесп’єр, це ж ви назвали тих, хто хоче повалити трони, Дон-Кіхотами людського роду.

— А ви, Марат, після 4 серпня, в номері 559 вашого "Друга народу" — о! я добре запам’ятав число, це буває корисно, — вимагали повернути дворянам титули. Ви писали: "Герцог завжди герцог".

— Робесп’єр, на засіданні 7 грудня ви захищали жінку Ролана проти Віара.

— Так само, як мій брат захищав вас, Марат, коли на вас напали у якобінців. Що це доводить? Нічого.

— Робесп’єр, ми знаємо, в якому кабінеті Тюїльрі ви сказали Гра: "Я втомився від революції".

— У тому ж таки шиночку ви обнімалися 29 жовтня з жірондистом Барбару.

— Робесп’єр, ви сказали Бюзо: "Республіка, — ну, то й що?"

— Марат, в той самий шинок ви запросили снідати трьох марсельців.

— Робесп’єр, ви завжди ходите під охороною взятого з ринку босяка, озброєного дрюком.

— А ви, Марат, напередодні 10 серпня просили Бюзо допомогти вам утекти в Марсель в костюмі жокея.

— Під час вересневої розправи[69] ви сховалися, Робесп’єр.

— Зате ви, Марат, показали себе.

— Робесп’єр, ви кинули на землю червону шапку.

— Так, коли її надів зрадник. Те, що прикрашає Дюмур’є, те не личить Робесп’єрові.

— Робесп’єр, коли приходили солдати Шатов’є[70], ви не дозволили накрити покривалом голову Людовіка XVI.

— Я зробив краще: я відрубав ту голову.

Тут втрутився Дантон, але, замість того щоб заспокоїти, тільки додав жару.

— Робесп’єр, Марат, — сказав він, — заспокойтесь.

Марат не любив, коли його ім’я називали другим.

Він обернувся:

— А ви чому втручаєтесь, Дантон?

Дантон підскочив:

— Чому втручаюсь? А ось чому. Я не хочу братовбивства. Не повинно бути ворожнечі між двома людьми, що служать народові. Досить з нас війни з іноземцями та війни громадянської, щоб додавати до них ще цю внутрішню боротьбу. Я робив революцію і не хочу, щоб її занапастили. Ось чому я втручаюся.

Марат відповів, не підвищуючи голосу:

— Ви б краще подбали про свої звіти.

— Мої звіти! — скрикнув Дантон. — Ідіть питайте їх у Аргонських ущелин, у визволеної Шампані, у завойованої Бельгії, у армій, в яких я чотири рази підставляв свої груди під кулі! Підіть, спитайте мої звіти на площі Революції, на ешафоті 21 січня, у поваленого трону, у гільйотини, цієї вдови…

Марат перебив мову Дантона:

— Гільйотина не вдова, а дівчина; на неї лягають, але її не запліднюють.

— А ви звідки знаєте? — відрубав Дантон. — Ось я її заплідню.

— Що ж, подивимось, — сказав Марат і ущипливо всміхнувся.

Дантон помітив цю усмішку.

— Марат! — крикнув він. — Ви скритна людина, а я людина широкого простору і ясного дня. Я ненавиджу життя плазунів. Бути мокрицею — не для мене. Ви живете в підвалі, а я на вулиці. Ви всіх уникаєте, а зо мною кожен може бачитись і говорити.

— Ви, красунчику, може, завітаєте до мене? — пробурчав Марат.

І, вже без посмішки, він заговорив владним тоном:

— Дантон, подайте звіт про тридцять три тисячі екю золотом, які Монморен заплатив вам від імені короля, нібито нагороду за вашу прокурорську службу в Шетле.

— Я брав участь у подіях 14 липня, — сказав Дантон гордовито.

— А палацові комори? А королівські діаманти?

— Я брав участь у подіях 6 жовтня.

— А крадіжки в Бельгії вашого aller ego[71] Лакруа?

— Я підіймав народ в день повернення короля з Варенна!

— А зал в театрі Опери, збудований на дані вами гроші?

— Я озброїв секції Парижа.

— А сто тисяч ліврів секретних фондів міністерства юстиції?

— 10 серпня — моя робота.

— А два мільйони секретних витрат, із яких ви взяли собі чверть?

— Я спинив наступ ворога і перегородив дорогу коаліції королів.

— Продажна тварюка! — сказав Марат.

Дантон випростався, він був страшний.

— Так, я продажна тварюка! — крикнув він. — Я продав своє тіло, але врятував світ.

Робесп’єр почав кусати нігті. Він не міг ні сміятися, ні всміхатися. Він не вмів ні сміятись громовим реготом, як Дантон, ні ущипливо всміхатись, як Марат.

Дантон продовжував:

— Я — як океан, я маю свої припливи і відпливи. Коли вода спадає — видно моє дно, коли підіймається, — видно мої хвилі.

— Ваше шумовиння, — сказав Марат.

— Мою бурю, — сказав Дантон.

Разом з Дантоном підвівся й Марат. Він теж вибухнув. Змія раптом перетворилась у дракона.

— А! — скрикнув він. — А! Робесп’єр, Дантон, ви не хочете мене слухати! Гаразд, я кажу вам, що ви пропащі! Ваша політика заведе вас у тупик, з якого немає виходу. Те, що ви робите, закриє перед вами всі двері, крім дверей могили.

— В цьому наша велич! — сказав Дантон.

І знизав плечима.

Марат продовжував:

— Дантон, стережись. Верньйо теж мав широкий рот, товсті губи і гнівні брови. Верньйо теж рябий, як Мірабо і ти. Це не відвернуло 31 травня. А ти знизуєш плечима! Іноді від знизування плечима падає голова. Дантон, я кажу тобі: твій гучний голос, зім’ята краватка, твої м’які чоботи, твої інтимні вечері, твої глибокі кишені привертають увагу Луїзетти. (Луїзетта було пестливе ім’я, вигадане Маратом для гільйотини).

Він продовжував:

— А ти, Робесп’єр, ти поміркований, але це тобі не допоможе. Пудрись собі, зачісуйся, чепурись, красуйся в тонкій білизні, строй з себе джинджика, — ти не уникнеш Гревської площі[72]. Читай декларацію Брауншвейга, — все одно з тобою зроблять, як зробили з царевбивцею Дам’єном. Хоч як не крути, а тебе таки четвертують.