— У тебе, мабуть, чудовий краєвид з вікна.
— Авжеж, такий, що охнеш.
— Я так і думала, — відповіла Єва-Лотта. —Якби ці дерева не такі високі, то, певне, видно було б і водогінну башту.
— А її й так видно, — мовив Сікстен.
— Певне, що видно, — як завше, підтримав свого ватажка Бенка.
— Аякже, так я тобі й повірила! — сказала Єва-Лотта.
— Брехня, — рішуче заперечили Андерс і Калле. — Башти звідти не видно.
— Аніж дурне балакати, ходімо, я вам покажу таку башту, що у вас очі на лоба полізуть!
І все товариство на чолі з Сікстеном рушило до хати. В прохолодних сінях на підлозі лежав пес шотландської породи. Побачивши дітей, він схопився й загавкав. [209]
— Цить, Беппо, — заспокоїв його Сікстен. — Це просто прийшло троє йолопів, що хочуть поглянути на водогінну башту з мого вікна.
Вони піднялися сходами до Сікстенової кімнати, і господар урочисто повів їх до вікна.
— Дивіться! — гордо вигукнув він. — Я зву її водогінною баштою, хоч, може, по-вашому, то дзвіниця чи щось інше.
— Що, спіймали облизня? — спитав Йонте.
— Справді видно, — мовила Єва-Лотта, глузливо посміхаючись. — Бачу. І ти радий, га?
— Що це означає? — розлютився Сікстен.
— Та нічого. Дивно тільки — цілу башту видно! — Єва-Лотта знову єхидно засміялась.
Андерса й Калле найменше цікавили краєвиди з Сікстенового вікна. Вони стріляли очима по кімнаті, напружено шукаючи Мумрикові відповідного сховку.
— Гарна в тебе кімната, — казали вони Сікстенові, наче не бували там уже сотні разів.
Вони крутилися коло стін, пробували Сікстенове ліжко, наче мимохіть відчиняли шухляди в столі.
Єва-Лотта намагалася будь-що затримати Червоних Троянд коло вікна. Вона показувала на все, що можна було побачити звідти, а побачити можна було багато чого.
На столі стояв Сікстенів глобус. Андерс і Калле одночасно подумали про нього. Звісно, в глобусі! Вони перезирнулися й кивнули один одному.
З попередніх відвідин Андерс і Калле знали, що глобус розкручується на дві половинки. Сікстен не раз знічев'я розкручував його, тому глобус навколо екватора був трохи витертий. Як подивитись на нього, то більша частина Екваторіальної Африки була [210] ще не досліджена — так багато на глобусі виднілося білих плям.
Щоправда, вони дуже ризикували — а що, як Сікстенові заманеться розкрутити глобус і він знайде Мумрика? Андерс і Калле добре це розуміли, але яка ж то війна без ризику?
— Мені здається, що ми вже майже все побачили — багатозначно сказав Андерс Єві-Лотті, і вона полегшено відійшла від вікна.
— Еге ж, дякуємо, що було треба, ми побачили, — заявив Калле, вдоволено посміхаючись. — Ходімо!
— Дод-е? — поцікавилась Єва-Лотта.
— Bob гог-лол-о-боб-у-сос-і, — мовив Калле.
— Чоч-у-дод-о-вов-о! — втішилась Єва-Лотта. Сікстен люто витріщив на них очі, коли вони заходилися "вовкати", а проте сказав лише:
— Приходьте, коли знову захочете поглянути на водогінну башту.
— Еге ж, ласкаво просимо, — мовив Йонте, глузливо й зверхньо дивлячись на них карими очима.
— Підлі паршивці! — додав Бенка.
Білі Троянди рушили до дверей, що жалібно зарипіли, як їх стали відчиняти.
— А двері тільки рип, а двері тільки скрип, —заспівав Андерс. — Чому ти їх не помастиш?
— Іди додому й помасти собі голову, — мовив Сікстен.
Білі Троянди повернулися до штабу. Сховок знайдено, тепер треба було вирішити, коли і як перенести туди Великого Мумрика.
— Опівночі, як буде місяць уповні, — заявив Андерс замогильним голосом, — Великий Мумрик [211] посяде свої нові покої. І доправити його туди судилося мені!
Єва-Лотта й Калле схвально кивнули. Залізти до Сікстена в кімнату, як він там спатиме, — це ж буде очко на користь Білих Троянд!
— Чудова думка, — сказала Єва-Лотта й пригостила їх шоколадом із великої коробки, діставши її з шухляди.
Останнім часом вона просто купалася в ласощах. Як справедливо писав редактор у своїй статті: "Маленька Єва-Лотта тепер стала дуже популярна і звідусіль дістає подарунки. 1 знайомі, і незнайомі посилають їй цукерки, шоколад, іграшки й книжки — на знак щирої прихильності. Наш дорогий листоноша Петерсон приносить їй вітання від багатьох приятелів, що висловлюють своє співчуття дівчинці, яка несподівано втягнена в таку жахливу трагедію".
— А що ти робитимеш, як Сікстен прокинеться? — спитав Калле.
— Скажу, що прийшов заспівати йому колискової, — спокійно відповів Андерс, — і подивитися, Чи з нього не спала ковдра.
Калле зареготав.
— Слухай, маленька популярна Єво-Лотто, дай мені ще одну шоколадку, й ти станеш принаймні вдвічі популярніша.
До самого вечора вони сиділи на затишному горищі, висновуючи всілякі плани, й ласували шоколадом, аж поки спорожнили коробку. І дуже тішилися, що вигадали нову каверзу Червоним Трояндам. Ох, яка ж усе-таки гарна штука — війна Троянд! Нарешті вони залишили штаб. Треба було, як казав Андерс, "перевірити обставини". А раптом щось трапиться? В найгіршому разі можна зчинити невеличку сутичку з Червоними Трояндами. Вони [212] спустилися вниз мотузкою, і Єва-Лотта мимохіть сказала:
— Гай-гай, веселі дитячі розваги, веселі, невинні...
Вона замовкла й побіліла. Тоді схлипнула й кинулась бігти.
Того вечора вона більше не гралася.
11
— Цієї ночі я піду! — заявив Андерс через кілька днів.
З різних причин перенести Великого Мумрика в Сікстенів глобус ще й досі не пощастило. По-перше, довелося чекати, як місяць буде вповні: при світлі все здається таким незвичайним і таємничим, та й у кімнаті можна обійтися без ліхтарика. По-друге, останнім часом у поштаря гостювали дві молоді Сікстенові тітки.
— А до хати, напакованої тітками, нема чого й рипатися, — заявив Андерс, як Калле спитав його, чи віднесе він нарешті Мумрика, чи ні. — Бо ж що більше в хаті людей, то більший ризик, — а раптом хтось прокинеться і все зіпсує.
— Еге ж, тітки часом страх як чуйно сплять, — погодився Калле.
І тому Сікстена, на його подив, весь час питали, як поживають його тітки і чи скоро вони поїдуть. Нарешті Сікстен не витримав.
— Чого вам засіли в голові мої тітки! — вигукнув він, як Андерс уже всоте спитав про них. — Заважають вони вам, чи що?
— Та ні, де там! — покірно відповів Андерс.