— Моя дуже тепер боїться,— закінчив Дерсу свою розповідь.— Раніше моя завжди один ходи, нічого бійся нема, а тепер чого-чого подивись — думай, слід подивись — думай, один тайга спи — думай...
Він замовк, зосереджено дивлячись на вогонь. Я відчув утому і пішов спати.
Днів через два вода в річці почала спадати і можна було спробувати переправитися на другий берег. Бурелом хоч і плив ще, але в море вже не попадав — застрявав на барі.
Наказ вирушати назавтра порадував моїх супутників. Усі почали метушитися, розбирати майно і складати його по місцях. Після бурі атмосфера урівноважилась, і в усій природі запанував спокій. Особливо тихими були вечори. Ночі стали прохолодними.
На другий день, коли я прокинувся, сонце було вже високо. Мої супутники напилися чаю і чекали тільки на мене. Я швидко зібрав свою постіль, взяв у кишеню шматок хліба і, поки солдати в'ючили мулів, пішов разом з Дерсу, Чжан Бао та О. І. Мерзляковим до річки Білімбе.
Собаки в ту ж мить перепливли на другий берег, але, побачивши, що ми не переходимо, повернули назад. Треба було поціукати броду. З того і з другого боку тягдись обмілини. Одна з них була вище по течії, а друга — нижче. Очевидно, брід ішов навскіс. Вода в річці була ще досить висока і текла швидко. Припустімо, що коні і люди могли б перепливти, але як перетягнути вантажі? Лишався тільки один спосіб — зробити пліт і переправитися на ньому. Ця робота забрала у нас майже весь день. Годині о сьомій вечора ми закінчили переправу, дуже втомившись і промокнувши. Мули, налякані в час поводі, спочатку не хотіли йти у воду. Дяков переплив з одним, і тоді решта без усяких вагань пішли позаду. На другому березі височіла велика тераса. Тут ми й зупинились.
Коли на заході погасли останні відблиски вечірньої зорі і все навколо потонуло в нічній пітьмі, ми спостерігали дуже цікаве явище в галузі електрометеорології: свічення моря і водночас виключну яскравість Чумацького Шляху. Море було тихе. Ніде жодного сплеску. І вся широченна поверхня води якось тьмяно світилась. Інколи раптом разом спалахувало все море, наче блискавка пробігала по всьому океану. Спалахи ці зникали в одному місці, з'являлися в іншому і згасали десь на обрії. На небі було так багато зірок, що воно здавалось одною суцільною туманністю. З усієї цієї маси особливо виразно виділявся Чумацький Шлях. Чи тут мала значення прозорість повітря, чи справді існував якийсь зв'язок між цими двома явищами,— боюся сказати. Ми довго не лягали спати і милувались то небом, то морем. Уранці вартові сказали мені, що море світилося цілу ніч і перестало тільки перед світанком.
Розділ сьомий
ЕКСКУРСІЯ НА СЯО-КЕМУ
Малі річки, що течуть у море.— Кістки оленів.— Комета.— Що таке сонце? — Річка Конор.— Старовіри.— Негода.— Річка Сакхома.— Непорозуміння з умовними знаками.— Річка Угрюма.— Смаоїсення м'яса в землі.— Гори у верхів'ї річки Горілої.— Зорі.— Забобони дикуна і освіченої людини.— Червоні вовки.— Повернення.
Двадцять четвертого серпня ми попрощалися з річкою Білімбе і пішли вздовж берега моря. Продовженням берегового хребта, що відокремлює річки Фату й Бейцу (притоки Саихобе) від моря, буде гора Вузлова. Далі, па північ за нею, в море впадають малі річки Кольгатео (но-удегей-ському Куалігаса), Хаома (Хома), Сюрігчі (Сюліксі), Гіці-роза, Вестигні, Ойоиктого (по-китайському Куандал і по-удегейському Нуанда), Ада, Чуркан (по-китайському Чаан-уоза і по-удегейському Анкуга) і Конор. На цій відстані в. оголеннях па березі моря трапляються слюдисті сланці, вапнякові і глинисті пісковики, забарвлені окисом заліза, далі вапняки, сланцева глина, мелафі-ри, базальти й андезити. Гора Железняк падає до моря крутими скелями, біля підніжжя яких іде вузька смуга прибою, яка місцями зовсім зникає. Коли море хвилюється, йти тут зовсім не можна. Біля річки Кольгатео є скеля, дивно схожа на голову людини. Удегейці називають її Надані, тобто "Кам'яна людина". За їхнім переказом, це був велетень. Одного разу він ввійшов у воду і почав кричати, що нічого не боїться. В цю мить господар морів Тему перетворив його в камінь. Од ваги він почав загрузати в землю і опускатися чимраз нижче. Років п'ятдесят тому ще було видно його плечі, а тепер над водою лишилася тільки голова. Інколи велетень ворушиться; тоді здригаються і стогнуть прибережні сопки.
Від гирла річки Білімбе до Ко-нора дванадцять кілометрів по прямій лінії. В цей день, незважаючи на гарну погоду, ми пройшли небагато. На бівуак стали біля невеликої річки Сюрігчі. Нижня її частина заболочена, а верхня вкрита гаром. Тут колись був чудовий ліс. Недавня повідь розмила обидва береги річки.
Недалеко від бівуаку Дяков знайшов кістяки двох оленів, що сплуталися рогами. Я пішов у тому напрямі і незабаром справді побачив на землі кістки ізюбрів. Видно було, що над трупами добре попрацювали і птахи, і хижі звірі. Особливо цікаві були голови тварин. Під час бійки олені так зчепилися рогами, що вже не могли розійтись і загинули від голоду, Стрільці пробували розчепити роги: шість чоловік (по три з кожного боку) не могли цього зробити. Можна собі уявити, з якою силою бились ізюбри! Мабуть, при ударі роги роздались і взяли тварин у смертельні обійми. Хоч мули наші були перевантажені, а проте я вирішив доставити цю рідкісну знахідку до першого населеного пункту і там лишити її на схов у китайців.
Вночі, перед світанком, — мене розбудив , вартовий і доповів, що на небі видно "зірку з хвостом". Спати не хотілось, я залюбки одягнувся і вийшов з намету. Ледь сутеніло. Нічний туман зник, і тільки на вершині гори Же-Зіезняк висіла біла хмаринка. Приплив був у повному розпалі. Вода в морі піднялась і затопила значну частину берега. До сходу сонця було ще далеко, але зорі вже мерхли. На сході, низько над обрієм, було видно комету. Вона мала довгий хвіст.
Незабаром усі попрокидались і почали міркувати, що віщує ця небесна мандрівниця. Вирішили, що вона спричинилася до недавньої поводі, а Чжан Бао сказав, що в тій стороні, куди прямує комета, буде війна. Дерсу мовчав. Завваживши це, я спитав його, що думає він про комету.