Відпустивши їх, ми з О. І. Мерзляковим пішли до гирла річки Білімбе. Море мало незвичайний вигляд: на два чи три кілометри од берега воно було брудно-жовте, і на всьому цьому просторі плавало багато бурелому. Здалеку видавалося, що то човни, вітрила, шаланди і т. д. Деякі дерева були ще із зеленим листям. Тільки-но змінився вітер, плавник знову погнало до берега. Море почало викидати назад усе зайве, все мертве і все, що було чуже його вільній і живій стихії.
Гирло річки Білімбе лежить біля гори Железняк (460 метрів), яка складається з кварцового порфіриту, прорізаного в різних місцях жилами глибинної зеленокам'яної породи, що дає під час руйнування вохристо-жовту жорству. Недалеко від гирла, з лівого боку річки, звисає невелика берегова тераса з основою із дрібнозернистого туфу, а з правого розкинулася заболочена низина. Раніше тут протікала річка Білімбе. Гирло її було на тому місці, де тепер річка Шакіра. З часом старе русло занесло піском, що викинув морський потік; тоді річка проклала собі вихід до моря біля гори Железняк.
У нижній течії річка Білімбе' під час маловоддя має завширшки двадцять п'ять метрів. Жовта брудна вода бігла сильною течією, і здавалося, наче і в морі ще тече Білімбе.
Продукти руйнування гори — дрібний пісок, випесений річкою, відкладається там, де течію прісної води послаблює морський прибій. Внаслідок цього біля гирла річки Білімбе утворилася смуга мілководдя — бар, яка, мов бар'єром, перетинає доступ до річки.
З 19 до 21 серпня ми простояли на місці. Стрільці по черзі ходили на полювання, і дуже вдало. Вони вбили козулю та двох кабанів, а Дерсу вбив оленя. З голінок і голінкових кісток ізюбра він вийняв кістковий жир, підігрів його трохи на вогні і вилив у баночку. Цим жиром змазують рушниці. Після кип'ятіння він лишається рідкий і не застигає на морозі.
Ввечері Дерсу почастував мене оленячим хвостом. Не знімаючи шкури, він настромив його на скіпочку і почав смажити над жаром. Хвіст оленя (по-китайському — лу-іба) — це мішечок, всередині якого проходить тонкий стрижень. Цей мішечок заповнено бурувато-білою масою, схожою за смаком чи то на мозок, чи на печінку. Китайці вважають оленячий хвіст гастрономічними ласощами.
Цілі дні я сидів у наметі, накреслював маршрути, робив . нотатки в щоденниках і писав листи. В перервах між цими заняттями ходив берегом моря і стежив за птахами.
Одного разу з боліт, зарослих очеретом, я вигнав очеретянку. Трохи відлетівши, вона зразу ж сіла в осоку, і потім хоч скільки я її шукав, знайти вже не міг. Тут же були й кулики середнього розміру, із загнутими вгору дзьобами, мабуть уліти; певно, вони вже почали перекочовувати на південь. Берегом моря, по піску, біля самісінької води, бігали граціозні кулички-побережники; вони теж готувалися до перельоту. В морі на воді сиділи качки-нурці, білі й сизі чайки. Біля гирла Білімбе в повітрі з блискавичною швидкістю гасали якісь темні довгокрилі пташечки, схожі на ластівок. Я насилу вбив одну. Виявилося, що то голкохвостий стриж. Коло берегових круч можна було побачити кам'яних дроздів з темно-бурим забарвленням та білими цяточками на спині. Цей колір теть зливався з барвами навколишнього середовища, і птахи спритно ховалися серед каміння.
У струмках, поміж кущами, в ямах з водою, що були поблизу річки, я побачив чирків-клоктунів 20.
Ці довірливі і спокійні качечки не боялись, коли ДО ІШХ підходила людина, і не летіли геть, а тільки трошки відпливали вбік, точнісінько так, як це роблять свійські качки.
Увечері ми з Дерсу довго розмовляли про полювання, про звірів,ь про лісові пожежі і т. д. У нього були цікаві і тонкі спостереження. Так, за його словами, років двадцять тому дві зими підряд тигри йшли із заходу на схід. Помітив це не тільки він, а й інші мисливці. Всі тигрові сліди йшли в тому напрямі. Дерсу вважав, що це був масовий перехід тигрів із Сунгарійського краю в Сіхоте-Алінь. Потім він пригадав, що в 1886 році тут була велика пошесть на звіра. Влітку гинули плямисті олені, потім стали гинути ізюбри, а взимку — кабани.
Раніше я кілька разів пробував розпитати Дерсу, за яких обставин він убив тигра, але гольд уперто мовчав або намагався перевести розмову на іншу тему, але сьогодні мені пощастило випитати в нього, як усе трапилося.
Було це на річці Фудзіні в травні. Дерсу йшов долиною серед дубового рідколісся. З ним був невеличкий собачка. Спочатку він весело біг попереду, а потім чогось занепокоївся.
Не бачачи нічого підозріливого, Дерсу подумав, що собака боїться ведмежого сліду, і сміливо пішов далі.
Але пес не вгамовувався і тулився до нього так, що заважав іти. Виявилося — поблизу був тигр. Побачивши людину, хижак сховався за дерево. Зовсім випадково сталося так, що Дерсу прямував саме до того дерева.
Чим ближче підходила людина, тим ретельніше ховався тигр; він геть скрутився в клубок. Не помітивши небезпеки, Дерсу штовхнув собаку ногою, але в цей час тигр, скочивши великим стрибком убік, почав бити себе хвостом і люто ревти.
— Чого ревеш? — закричав йому Дерсу.— Моя тебе чіпай нема. Чого сердишся?
Тоді тигр відстрибнув ще на кілька кроків і зупинився, не перестаючи ревти. Гольд знову закричав йому, щоб ішов геть. Тигр зробив ще кілька стрибків і знову заревів.
Бачачи, що страшний звір не хоче відійти, Дерсу крикнув:
— Ну, гаразд! Тобі йти не хочу — моя стріляй, тоді винен не буду.
Він звів рушницю і почав цілитись, але в цей час тигр перестав ревти й повільно пішов на косогір у кущі. Треба було втриматися від пострілу, та Дерсу не зробив цього. В ту хвилину, коли тигр був наверху косогору, Дерсу спустив курок. Тигр кинувся у зарості. А Дерсу пішов далі. Днів через чотири гольд повертався тією ж дорогою. Проходячи повз косогір, він побачив на дереві трьох ворон, з яких одна чистила дзьоб об гілку.
"Невже я вбив тигра?!" — промайнуло йому в голові.
Перейшовши на другий бік косогору, він одразу ж натрапив на мертвого звіра. Весь бік у нього був у черв'яках. Дерсу дуже злякався. Адже тигр уже пішов собі, навіщо ж було стріляти. Дерсу втік. Відтоді думка, що він даремно вбив тигра, завжди непокоїла його. Вона переслідувала його скрізь. Йому здавалося, що рано чи пізно, а він поплатиться за це, навіть після смерті він має відповісти.