В цей час я побачив у тумані щось громіздке і велике, Воно рухалося по річці мені назустріч повільно і зовсім безгучно. Я завмер, серце моє почалб швидко калатати. Але я ще більше здивувався, коли побачив, що темний предмет зупинився, потім позадкував, і через кілька хвилин так само таємниче зник, як і з'явився. Чи то був який звір, чи по річці плив бурелом — не знаю. Сутінки, похмурий ліс, густий туман і найголовніше ця мертва тиша створювали картину невимовно моторошну і тоскну. Мені стало страшно. Я встав і хутенько подався назад. Хвилин через десять я підходив до бівуаку.
Люди ходили біля вогню і здавалися довгими привидами. Вони підводилися кудись угору, потім раптом меншали і припадали до землі. Я спитав Захарова, чи не пропливало що повз них річкою. Відповів, що ні.
Тоді я розказав їм про привид і спробував пояснити це явище грою туману.
— Гм, яке погане місце,— почувся голос Дерсу,
Я обернувся. Він сидів біля вогню і хитав головою,
— Треба його ганяй,— сказав він і взяв сокиру.
— Кого? — запитав я.
— Чорта,— відповів гольд цілком серйозно.
Потім він пішов у ліс і почав рубати сиру ялину, осику, бузок і т. д., тобто такі породи, які тріщать на вогні. Коли дров уже було багато, старий склав їх і підпалив. Яскраве полум'я знялося вгору, тисячі іскор закружляли в повітрі. Коли дрова досить обгоріли, Дерсу, вигукуючи, почав розкидати їх на всі боки. Стрільці зраділи такому випадкові і прибігли йому допомагати. Вони розмахували палаючими головешками і кидали їх угору. Чудову картину являє собою така ракета, що кружляє, розкидаючи на всі боки іскри. Два поліна впали у воду. Вони зразу погасли, але довго ще диміли. Нарешті, багаття було знищено. Розкидані в лісі головешки повільно гасли.
Після цього ми почали чаювання, а потім стали вкладатися на ніч. Я хотів ще трохи почитати, але не міг боротися зі сном і непомітно заснув. Мені видалося, що я спав довго. Раптом відчув, що хтось торсає мене за плече.
— Вставайте швидше!
— Що сталося? — запитав я і розплющив очі.
Було темно — темніше, ніж раніш. Густий туман, ніби вата, лежав по всьому лісі. Мрячило.
— Якийсь звір з того берега у воду плигнув,— злякано відповів вартовий.
Я скочив на ноги і .схопив рушницю. За хвилину почув, що хтось справді вийшов з води на берег і сильно обтрушувався. В цей час до мене підступили Дерсу та Чжан Бао. Ми стали спиною до вогню і намагалися роздивитись, що коїться на річці, але туман був такий густий і ніч така темна, що за два кроки зовсім нічого не було видно.
— Ходи є,— тихо сказав Дерсу.
Справді, хтось тихенько йшов по гальці. Через хвилину ми почули, як звір знову обтрусився. Мабуть, тварина почула нас і зупинилась. Я глянув на мулів. Вони тисну-лись один до одного і, нашорошивши вуха, дивилися десь до річки. Собаки теж були занепокоєні. Альда залізла в куток намету і тремтіла, а Лісовик підібгав хвоста, притис вуха й боязко озирався.
І ось знову почала шарудіти галька.
Я наказав розбудити всіх і вистрілив. Звук мого пострілу сколихнув сонну тишу. Луна підхопила його і далеко рознесла по лісу. Дочулось швидке шарудіння гальки і сплеск води. Злякані собаки скочили з місця, загавкали.
— Хто це був? — звернувся я до гольда.— Ізюбр?
Він заперечливо похитав головою.
— Може, ведмідь?
— Ні,— відповів Дерсу.
— Так хто ж? — запитав я нетерпляче.
— Не знаю,— відповів він.— Ніч кінчай, слід подивись
тоді розумій. V
Після переполоху сну наче й не було. Всі говорили, всі висловлювали свої догадки і раз у раз зверталися до Дерсу із запитаннями. Гольд казав, що це не міг бути ізюбр, бо він важче стукає копитами по гальці; це не міг бути й ведмідь, тому що він пихтів би.
Ми ще трохи посиділи і нарешті почали дрімати. Решту ночі взялися вартувати я і Чжан Бао. Через пів-% години всі вже знову спали міцним сном, наче нічого і не трапилось.
Нарешті настали передсвітанкові сутінки. Туман став сірувато-синім і похмурим. Дерева, кущі і трава на землі вкрилися краплинами роси. Сумний ліс дрімав. Річка здавалася нерухомою і сонною. Тоді я заліз у свій накомарник і міцно заснув.
Прокинувся о восьмій годині ранку. Як і раніше, мря-чило. Дерсу ходив на розвідку, але нічого не знайшов. Тварина, що вночі підходила до нашого бівуаку, після пострілу кинулась назад через річку. Коли б на обмілині був пісок, можна було б побачити її сліди. Тепер нам лишалося тільки догадуватись. Коли це був не лось, не ізюбр і не ведмідь, то, певно, тигр.
Але Дерсу мав свої міркування щодо цього.
— Риба говори, камінь стріляй, тобі, капітан, в тумані погано подивись, уночі якийсь поганий люди ходи... Моя думай, в цьому місці чорт живи. Другий раз тут моя спи не хочу!
Годині о дев'ятій ранку ми кинули бівуак і пішли вверх по річці Білімбе. Погода не покращала. Дерева наче плакали: з гілок на землю весь час падали великі краплі; навіть стовбури були мокрі.
Чим далі, тим вужча ставала долина. По дорозі нам трапилося кілька порожніх мисливських фанз. У них я побачив тільки те, що помітив би кожен спостерігач, але Дерсу побачив набагато більше. Так, наприклад, оглядаючи шкури, він сказав, що в невідомого був тупий ніж, і, ріжучи шкуру, чоловік тримав її за один кінець зубами. Шкурка білки, яку залишили звіролови, розповіла йому, що тварину задавлено колодою. В третьому місці Дерсу визначив, що у фанзі було багато мишей і господар немилосердно воював з ними і т. д.
Ми трохи затрималися в останній фанзі, а перед полуднем досягли верхів'я річки. Стежка давно кінчилася, і ми йшли деякий час цілиною, переходячи часто з одного берега на другий.
Ближче до Сіхоте-Аліню ліс густішав і здебільшого був завалений буреломом. Дуб, тополя і липа лишилися позаду, і чорну березу замінила біла.
Під ногами з'явилися мохи, на яких росли розкішні плауни, папороть, дрібна лісова осока і заяча кислиця.
У верхів'ях річка Білімбе поділяється на дві річки. Коли піти понад правою, то можна перебратися на річку Кулумбе (верхня притока Іману), коли ж піти понад лівою (до північного заходу), то вийдеш в одну з верхніх приток річки Арму. Ми пішли уздовж правої річки, яка незабаром привела нас до підніжжя Сіхоте-Аліню. Тепер Білімбе скидалася на гірський струмок, русло якого завалено великим камінням. Вона маленькими струмочками збігала по них донизу, зникала в траві і несподівано знову появлялася де-небудь збоку біля бурелому.