Депеш Мод

Сторінка 5 з 49

Жадан Сергій

До ранку Собака обригує всі простирадла, якими його було обгорнуто, і викликає різку відразу з боку медичного персоналу. Чергові медсестри намагаються кудись дозвонитесь, знайти тих далеких родичів, котрі хотіли цю наволоч забрати ще там — на стадіоні, але телефону ніхто не знає, у Собаки з усіх документів знаходять лише ветеранське посвідчення, видане на ім'я Павлової Віри Наумівни, всі розглядають це посвідчення — потріпане та обгоріле по краях — але Собака, хоч ти вбий, на Павлову Віру Наумівну не тягне, вони про всяк випадок ще дивляться по картотеці і з подивуванням з'ясовують, що згідно з їхніми записами ця сама Віра Наумівна ще три з половиною роки тому богу душу віддала, але в цих картотеках таке трапляється, говорить старша чергова медсестра, повністю прийняти, що перед нею таки не Павлова Віра Наумівна, а якийсь неідентифікований уйобок, вона відмовляється, тож на ранок вони видзвонюють водія зі швидкої, той щойно відпрацював зміну і з цього приводу цілу ніч пив, тож про Собаку зрозумів не відразу, сказав, що ніякої такої Віри Наумівни він вчора зі стадіону не привозив, божився, що одружений і що з дружиною у них все гаразд, навіть секс інколи буває, коли він не на зміні, ну, але, врешті, зрозумів, про що йдеться і видав медсестрам телефон сержанта, який цікавився вчора подальшою долею підібраного ним Собаки. Медсестри кидаються телефонувати сержантові, говорять, що, мовляв, біда, Товаришу сержанте, в нас тут лежить обриганий недоносок, який-який? з ранковою бадьоринкою в голосі перепитує сержант і тут таки починає записувати, записую, говорить він — об-ри-га-ний, ну-ну? ось, говорять медсестри, мало того, що обриганий, так він ще й без паспорта, так-так-так, відповідає на це сержант, не так швидко — ма-ло-то-го-що-об-ри-г, слухайте, раптом питає він, ну, а мені то що, може в нього струс мозку? немає в нього, — кажуть сестри, — ні струсу, ні мозку, він взагалі якийсь дезертир, ходить з чужими документами, ага, радіє сержант, з чужими, ще й обригав нам тут усе, — не можуть заспокоїтись сестри, ну, це ви ладно, суворо говорить сержант, давайте тягніть його до нас, але скоріше, в мене о дев'ятій зміна закінчується, а напарник мій з ним тягатись навряд чи захоче — у нього тиск. Ясно, кажуть сестри, тиск.

Вони тут-таки викликають чергового водія, забирай, говорять йому, цю наволоч, яка нам тут все обригала, і вези її в Київський ровд, у неї там якийсь непорядок із документами, ага, говорить водій, ось зараз все кину і повезу вашу наволоч виправляти документи, може його ще в загс відвезти? робити мені немає чого, в принципі він щойно заступив на зміну і робити йому справді немає чого, ти давай не вийобуйся, говорить йому старша чортова медсестра, зміна якої якраз закінчується, відвезеш його й відразу назад, у нас тут ще роботи море, ну да, говорить водій, чорне море, і гидливо взявши під руку ослаблого та деморалізованого Собаку веде його вниз, відчиняє задні дверцята швидкої, давай, каже Собаці, залізай, сідай он на ноші, а краще ляж, а то впадеш на повороті, розіб'єш скло яке-небудь, або поріжешся, або фарбу переверне, яку фарбу? питається Собака, яку-небудь, говорить водій, лягай давай, може я посиджу? боязко питається Собака, ти давай не вийобуйся, говорить йому водій і сідає за штурвал. Собака пробує лягти, але йому відразу ж стає погано і він починає ригати — на ноші, на стіни, на якусь фарбу, ну, ви розумієте. Водій у відчаї гальмує, біжить до задніх дверей, відчиняє їх, отримує свою порцію Собачих ригак і викидає напівохололого Собаку на вранішній харківський асфальт, і вже лаючись на чому світ стоїть, повертається назад до лікарні, де на нього, якщо сказати по правді, ніхто особливо й не чекає.

ВСТУП № 2

9.00

— Знаєте, що найгірше — я не знав, що їх там двоє. Одна на балконі була.

— Ну.

— Ну, я зайшов, а вона там одна. Я ж не знав, розумієте? I вона лежить майже повністю роздягнена, там якісь трусики, бюстгалтери.

— Що — кілька бюстгалтерів?

— Ні, ну, просто різна білизна.

— Як це?

— Ну, різного кольору все, розумієш?

— Навіть говорити про це не хочу.

— Я ж кажу. Я взагалі не люблю білизну. Жіночу, мається на увазі.

— Ну, ясно.

— Коротше, я бачу вона вгашена, ну, теж починаю роздягатись. А я ж не знав, що вони вже зранку. Вони там, значить, спочатку наковтались якоїсь гадості, а потім водярою залили, уявляєте? Суки п'яні. А я стою, і в мене ерекція.

— Нічого собі.

— А тут ця сука з балкону виходить, ну друга, Лякається звичайно.

— Ясно...

— Та, що в кімнаті, нічого, вже звикла, мабуть.

— До чого?

— До мене. Бона мене такого вже бачила, ну, з ерекцією.

— Завал.

— Я ж кажу. А та, котра на балконі, вже вгашена, ви розумієте, вони зранку пили, суки. Я жінкам взагалі заборонив би пити. Ви розумієте, про що я?

— Да, баби. В мене сусід є, так він зранку виходить і бере літри два водяри.

— Два літра?

— Серйозно.

— Про це навіть думати неприємно.

— Я його питаю — на хуя тобі, мужик, два літри? Ти ж не вип'єш. А він, знаєте, що каже?

— Що?

— Я, каже, коли вип'ю, ну, там перший пузир, вже боюсь кудись виходити. А випити хочу, не можу зупинитись.

— Серйозно?

— А хулі він боїться?

— Ну, не знаю, страшно йому. Стрьом починається від водяри. А випити хочеться. Ну, він і бере відразу два літри. Сидить і квасить.

Ну, почекай, вдавить він пузир, вдавить другий, та хрін із ним — вип'є він усе. А далі?

— Що — далі?

— Ну, випить же й далі хочеться?

— Хочеться.

— Але вийти ж страшно?

— Ні, ні фіга, там, розумієте, така система — він коли випиває свої два літри...

— Два літри!

— ...ну, два літри, його перемикає і йому вже не страшно.

— Серйозно?

— Я сам бачив.

— Ну, а як йому?

— Що значить — як?

— Ну, як йому, якщо не страшно?

— Йому похуй.

— I шо?

— Ну, і він далі валить за водярою. Падає, а йде.

— Да...

— Ну, ще б. А ти кажеш — ерекція.

— Що ерекція?

— Ти кажеш — ерекція.

— Ну, ерекція.

— I що?

— Нічого. Ну, стою я з цією своєю ерекцією.

— Завал...

— Ну.

— I тут входить ця п'яна сука з балкону, уявляєте?

— Я цього не уявляю.

— Ну, й бачить мене. I, значить, думає — що це за мудак сюди припхався і тут стоїть.