Демони

Сторінка 4 з 4

Роберт Шеклі

Він подумав, що соромно чіплятися до холодильного демона й зловживати його можливостями. Адже цілком очевидно, що це — несправжній демон, так само несправжній, як і сам Артур. Що ж, він не ув'язнюватиме його в пляшці. Це все одно не допоможе, якщо бажання Нельзевула не буде виконане.

Нарешті Артур знову вимовив слова закляття.

— Ти б зробив п'ятикутник ширшим, — сказав холодильний демон, зіщулившись у незручній позі посеред магічної зони. — Мені бракує місця для...

— Згинь, — сказав Артур , гарячково стираючи крейду з підлоги. Він накреслив п'ятикутник заново, цього разу охопивши ним майже всю кімнату. Сулію (ту саму, бо п'ятиметрової, ясна річ, не знайшлося) він відніс на кухню, сам заліз на шафу й повторив формулу від самого початку. Кімнату знову оповив густий синій туман.

— Тільки не гарячкуй, — сказав холодильний демон з п'ятикутника. — Сап-дер-упу поки що нема. Виникли певні проблеми. Зараз я тобі все поясню. —Він помахав крилами, щоб розвіяти туман. Поруч із ним стояла триметрова сулія. Всередині, зелений від люті, сидів Нельзевул.

Він щось кричав, але накривка була щільно загвинчена, і жоден звук не проникав назовні.

Я знайшов формулу в бібліотеці, — пояснив демон. — Ледь не очманів, коли вона подіяла. Розумієш, я завжди був тверезим бізнесменом і не визнаю цієї надприродної туфти. Але факт залишається фактом. Хай там як, я зачаклував цього демона. — Він ткнув кістлявою рукою у бік сулії. — Але він нізащо не хоче розщедрюватися. Довелося запхати його у пляшку.

Холодильний демон полегшено зітхнув, помітивши посмішку Артура. Вона була рівнозначна скасуванню смертного вироку.

— Навіщо мене у пляшку, — вів далі холодильний демон, — у мене дружина і троє дітей. Знаєш, як це буває. У нас зараз криза у страховій справі й таке інше. Я не наберу п'яти тонн драсту, навіть якщо мені дадуть на підмогу цілу армію. Але щойно я переконаю цього демона...

— Про драст не турбуйся, — перервав його Артур. —Забери лише цього демона із собою. І дбайливо зберігай. Звісно, у пляшці.

— Це можна, — запевнив синьокрилий страховий агент. — А як ми вирішимо із драстом...

— Забудь, — поблажливо промовив Артур. Зрештою, ми, страхові агенти, повинні допомагати один одному. — А ти теж займаєшся пожежами й крадіжками?

— Ні, я працюю по нещасних випадках, — відповів страховий агент. — Але знаєш, я думаю...

У пляшці не тямився від люті й сипав жахливими прокльонами Нельзевул, а два страхові агенти безтурботно обговорювали тонкощі своєї справи.