Не забув тебе, мати, молодший син. Він літає над рідним краєм. Він бачить міста зруйновані, села спалені. Він бачить, як курними шляхами ідуть люди, гнані на роботи тяжкі, невільницькі, в німецьку чужину. Може, там мати рідна? Може, там дівчина, ота, найкраща і наймиліша для нього в світі?..
Мовчи, серце! Стань твердим, як кремінь! Ні однієї сльози з очей, бо сльоза зір соколиний затуманить...
Розкажіть, вітрн буйні, про відважного льотчика Миколу Ма-зуренка. Хай гордістю засвітяться очі материнські за сина-соко-ла, що першим падає на німецькі месери, і вони, оповиті полум'ям, падають вниз.
Шепніть, вітри, на вухо матері, що вже на бойовій машині у Миколи красується п'ятнадцять зірок — то п'ятнадцять літаків ворожих збито ним у повітряних боях. Та ще скажіть, вітри, не забудьте, що сяє на грудях синових Зірка Золота, що по всій країні слава йде про нього добра.
Обсипалось листя з тополь. Голе гілля калини б'ється в шиби вбогої хатини. Сидить біля вікна мати. Важкі думи пригнічують її багатостраждальне серце.
— Де ви, сини мої? Чи діждуся вас? Чи побачуся з вами?
Б'ється калинове гілля, стукає, наче повідати хоче про добру вість, що її принесли швидкі вітри з рідної Москви.
І радість зігріла твоє змучене серце, розвіяла сум, вселила віру й надії в твою душу.
Червона Армія перейшла в наступ. Чуєш, мати? Червона Армія, грізна й могутня, ламаючи опір ворога, просувається вперед.
Багато соколів кружить у небі, скидаючи бомби на ворожу піхоту, вогневі точки, бліндажі і дзоти. Між тими соколами і твій наймолодший син Микола. Він іще прилетить до тебе після війни, він розшукає голубу Десну й розшукає село рідне і хату з садком вишневим. І вгадає він помах твоєї руки, мати, й твою сіреньку хустину, і кине з літака бистрого писемце, а в ньому будуть слова дорогі: "Ждіть мене, мамо, в гості!"
Це буде після війни. А зараз синам твоїм, мати, багато роботи. Б'ються вони за визволення твоє, за землю, па якій ти живеш і яка їх зростила. Б'ються за щастя, що його хочуть відняти загарбники у нашого народу, б'ються за велику Вітчизну нашу, за майбутнє людства.
Кріпися, мати! Не схиляйся перед німцем, не корися йому! Жди синів. Вони скинуть з плечей твоїх ярмо важке, вони повернуть тобі втрачену волю, розвіють журбу, засвітять очі твої щастям. Вір, мати, повернуться сини твої, повернуться на Україну!
1942 рік. Діюча армія