Голос. Великого і Малого Єгипту свинар!
Голос заїки. Та... татарський... са... са...
Всі. Сагайдак!
Голоси. Каменецький кат!
— Подолянський злодіюка!
— Самого гаспида внук!
— І всього світу й підсвіту блазень!
— А нашого бога дурень!
Іван Сірко. Який же ти в біса лицар, коли не можеш голим задом убити... їжака!
Сміх, вигуки.
Голоси. Свиняча морда!
— Нехрещений лоб!
— Хай би взяв тебе чорт! Перепелиця. Отак тобі козаки відказали, плюгавче!..
Числа не знаєм, бо календаря не маєм. Місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!..
Загальний регіт. Козаки застигають у позах, змальованих на картині І. Рєпіна
"Запорожці".
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Чортомлицька Січ. Різдвяна ніч. Заметені снігом запорозькі курені. Біля старого дуба, на якому почеплено дзвін, ходить вартовий. Де-не-де в куренях ще світяться шибки вікон, але поволі гаснуть вогні Чути колядку, а потім виходять запорожці з шестикутною зіркою. Серед запорожців Степан Чорногор з кобзою, але озброєний.
Колядка
.. А в полі береза тонка та висока. Щедрий вечір, добрий вечір! А на тій березі кора золотая... Щедрий вечір, добрий вечір! Налетіли пташки з далекого краю... Щедрий вечір, добрий вечір! Взяли тую кору, кору обдзьобали... Щедрий вечір, добрий вечір!
Куняє в дрімоті вартовий. Входять Данило Гунда, єзуїт О л ь —ховський з татарами і яничарами, підкрадаються, хапають вартового, обеззброюють.
Данило. Здійматимеш галас — придушимо! Ольховський. Правду скажеш — хан Мурад-Гірей озолотить.
Вартовий (гукає). Агей, браття-запорож...
Йому затуляють рота, виводять.
Д а н и л о. Я знаю тут всі входи й виходи. Я добре знаю звичаї запорозькі. Все військо на різдво перепилось.
Ольховський. А що, коли... не перепилось?! І не все військо спить?
Д а н и л о. То спатиме... І засне навіки.
Ольховський. Про Максима Пелеха ти не забув? Хан звелів узяти його живцем.
Данило. Не розумію, навіщо ханові простий козак? Ольховський. Поглянь!..
З куреня виходить козак Шевчик, стає біля порога.
Шевчик (кричить через розчинені двері). Козирна шістка не козирного туза б'є. (Вдивляється). Турки... Турки... Татари? Що це? Сон? (Протирає очі). Ні, не сон. Бачу... турки... татари... турки... (Стріляє з пістоля).
Починається битва.
Бий турків! Бий татар!
Дехто з воїнів виплигує через вікно і відразу встряє в бійку. Данило-і Ольховський зникають. Ось писар Перепелиця шаблею тіснить стамбульського яничара. Пробігають через сцену запорожці, переслідують-
турків і татар.
Вривається Степан Чорногор без бандури, з оголеною шаблею. Тіснить його молодий яничар. Б'ється завзято Максим Пелех. Його оточують кілька татар. Серед них Данило.
Данило. Живцем його беріть... Живцем!
На Максима накидають сіть. Заплутавшись у ній, він падає. Максим. Браття! Вируча-а-а!..
Данило. Несіть мерщій! Вам буде щедра нагорода від самого хана.
З'являється Роман з оголеною шаблею, пізнав рідного дядька. Роман. Ви?.. З ними?..
Данило (вихоплює шаблю). Убийте його... вбийте!
Воїни-татари, облишивши Максима, починають битися з Романом. Той тіснить їх за сцену.
Максим (вивільняється з сіті, знаходить свою шаблю). Сіті накидати? Живцем мене брати? Ну, виродки погані, я вам віддячу зараз! (Рішучий, гнівний, знову кидається в бій).
За сценою чути голос Івана Сірка: "Винищуй, браття, враже зілля!" Крики, постріли, брязкіт мечів, шабель. Та поволі гомін бою стихає. Вривається на сцену розпалений битвою кошовий, за ним писар.
Перепелиця. Бачиш, не встояли... Втікають... Іван С і р к о. їх треба переслідувать. Ані хвилини передишки.
Перепелиця. Отямся, кошовий! Іван Сірко. Рятуєш від смерті? Перепелиця. А хоч би й так. (Рішуче). Не пущу! Іван Сірко (грізно). Забувся, з ким говориш?
177
7 А. Шиян, т. 2
Перепелиця. Без тебе впораються запорожці. (Когось помітив). Он, поглянь... Впіймали знатного мурзу а чи султана... Ведуть до тебе.
Іван С і р к о. Не час мені з ним розмовляти... З дороги, писарю Перепелице!
Писар стає набік. Кілька запорожців разом з Максимом Пелехом вводять Данила, одягненого по-татарському.
Максим. Ні хана, ні султана і вітром, мабуть, не догнати. А скільки яничарів полягло, то й не злічити.
Іван Сірко. Якщо втік хан і втік султан — втікатиме й орда.
Максим. Втекла... А ось йому не пощастило. (Підводить Данила ближче). Що, батьку, родича пізнаєте?
Іван Сірко (нищівним поглядом дивиться на Данила). Ти привів їх на Січ?
Данило (падає навколішки). Змилуйся, Іване. Не з своєї волі... Хан Мурад-Гірей загрожував мені смертю. Я сам не тямив, що робив... для чого робив...
Іван Сірко. А коли сипав отруту в мою чарку... Теж не тямив?
Д а н и л о. Не тямив... Все хан... його веління... Іван Сірко. А козачку... Ярину... Данило. Теж він... Все він... Все хан... Іван Сірко. Брешеш!..
Данило. Клянусь!.. Тепер, коли потрапив до своїх...
Іван Сірко. Хіба ти свій? Ти скажений собака! Говори, скільки обіцяв тобі за чорну зраду кримський хан Мурад-Гірей?
Данило. Хто міг тобі таке сказати? Я родич твій... Хіба забув, Іване... Забув, що саме я колись твого Романа врятував від смерті у бою?
Максим. А як сьогодні діяв? Все кажи, як намовляв ти воїнів татарських Романа вбити.
Данило. Брехня! Не намовляв... Такого не було!
Максим. Не було? Так що ж це я, отаману брешу? Хіба я не на власні вуха чув, як ти кричав: "Убийте його, вбивайте!" Мене ж хотів живцем забрати... Про ханську нагороду говорив.
Данило. Не говорив. Тобі, мабуть, почулося.
Максим. Почулося? (У розпалі). Ах ти ж, змія! Батьку, дозволь мені десь осторонь віч-на-віч з ним... Він пригадає все, що говорив, чого не говорив.
Іван Сірко (до Данила суворо). Віддаю тебе на суд січовикам. Як вони вирішать — так буде!
Данило. Іване, змилуйся... Даруй мені життя... Пожалій...
Його виводять.
Пожалій...
Перепелиця. Яб навіть отакого не судив.
І 78
Максим. Порішив би відразу! Перепелиця. На тому й кінець!
Іван Сірко. Ні, не одразу з ним треба кінчати. Ми допитаємося про все, що знає він, що вивідав, що бачив сам у таборі ворожому, хто діяв разом з ним і хто ще, може, діє і зараз у війську нашому. Про все треба дізнатися. Ну, а вже потім будемо й рішати... За зраду в нас покарання одне — смерть! А ще думаю зараз...