Оксана (лякливо). У боях?
Роман. У боях... "Щоб був,— каже,— достойним мені сином!" Як же я можу рідного батька не послухатись? Зрозумій мене, Оксано.
Оксана. Розумію, але від того не легше.
Роман. Роки проминуть швидко.
Оксана. Ой ні! Не швидко. (Глянула на нього).
Роман. Ти вір мені. Я повернусь. Я повернусь до тебе, де б не був.
З хати виходить Марія у весільному вбранні. Марія. Братику! Щось мама хочуть тобі сказати. Роман глянув на Оксану, обійняв її, пішов.
Душно в хаті.
Оксана. Розумію... Ждеш Максима.
Марія. Жду, а на серці чомусь тривожно.
Оксана. Чого ж тобі, подруженько, тривожитись? Прибуде твій наречений, благословлять вас батько з матір'ю, обвінчаєтеся в церкві...
Марія. Скажи, Оксано, а ти... брата мого... любиш? Оксана. Он ти про шо...
Марія. Бачу, смутна, зажурена... Що сталося? Може, образив тебе? Може, слово негарне сказав? Оксана. Нема чого веселитися, Маріє. Марія. Та й чому... Чому? Оксана. Скоро вирушає Роман з Мерефи. Марія. Сам сказав? Оксана. Сам.
Марія. Не хочеться мені, щоб він їхав у Січ. Вже мати плакали, і я плакала... Та хіба ти не знаєш нашого батька? Як звелів — так мусить бути!
Входить Данило.
Данило (до Марії). Вирядилась, як пава, а молодого нема?
Марі я. Поки що нема...
Данило. То, може, й не буде? Хе-хе-хе!
Марія. Ой дядьку Даниле, завжди у вас щось колюче на думці. Не любите ви людей.
Данило. А за що їх любити? (До Марії)). Мати в хаті? (Зникає за дверима).
Оксана. І що воно за нелюдим — твій дядько. Живе сам, як домовик.
Марія підбігає до тину, зорить у вулицю, а Оксана лишається біля ґанку. Не видно?
Марія. Ну, чому він так запізнюється? Оксана. А ми ходімо тим часом до мене та нарвемо квітів.
М арія. У нас своїх он стільки!
Оксана. А в мене пишніші. Ходімо, Маріє. Будемо тебе наряджати — найкращу квітку приколю. Марія. Ну, хіба що ненадовго.
Дівчата вибігають. З пасіки на подвір'я заходить Іван Сірко з Друзями.
Шевчик. Як рубону шаблею — так десятьох і нема. Щербак. Брешеш!
Шевчик. От щоб я своєї жінки довіку не побачив! Іван Сірко (обійняв за плечі). Ти, Шевчику, лицар добрий, та знаємо про тебе й інше. Ш е в ч и к. А що ж інше?
Іван Сірко. На дозвіллі ти — невсипущий картяр. Шевчик (сміється). Правда. Люблю це діло. Іван Сірко. Але ти не стільки картяр... Ти ще й гульвіса добрий. (Сміється).
Шевчик. І така слава про мене ходить. (Пританцьовує і співає).
Ой дівчина-горлиця До козака горнеться, А козак, як орел, Як побачив, так і вмер.
Ну, мій друг Щербак ні в чому мені не поступиться.
Іван Сірко. Теж правда. Щербак мовчки ворога б'є, мовчки горілку п'є...
Щербак. Чому ж мовчки, Іване? Я, коли треба... я балакучий...
Всі. Знаємо тебе, золота ти душа!
Щербак. Оце ми з Шевчиком побували вдома, та набридло нам хутірське життя.
Іван Сірко. І вирішили знову податися на Січ? Щербак. Не самі... З тобою, Іване.
Іван Сірко. Хіба що сина... Романа з вами виряджу, а сам я вже, мабуть, прибився до хатнього берега. Онуків няньчитиму... біля бджіл ходитиму. Ні про які війни та походи й думати не хочу.
Степан. Що сина посилаєш до Січі — спасибі тобі. Але хіба ж можна на тому погодитись, щоб отакий воїн, як ти, такий орел вдома сидів?
Іван Сірко. Був орлом, та крила мої притомилися...
Степан. Великі полчища татарські разом з турками йдуть на землю нашу. Сіють всюди смерть і насильства над сестрами^ дружинами, дітьми нашими.
Іван Сірко. Невеселі новини привіз ти, Степане. . Степан. Невеселі, що й казати! А кілька загонів прорвалося аж на Слобожанщину, чинять тут промисел, убивають і палять... Беруть ясир, женуть людей наших у рабство. Хіба можна таке терпіти?
Іван Сірко. Жалиш ти мою душу, Степане.
Степан. Мусиш скоритися січовому товариству і повернутися на Запорожжя!
Іван Сірко. Подумаю, брате, подумаю.
Чути далекі дзвоники. Чути цокіт кінських копит. Вбігають з квітами Марія і Оксана.
Марія (радісно). Поглянь, поглянь, Оксано! І вершники... І тройка...
Оксана. А хто ж то першим мчить на білому коні? Марія. Та він же... Мій Максим! (Гукає). Мамо! Весільні гості їдуть... Чуєте, мамо? (Біжить до хати). Оксана. Щаслива!.. (Йде за нею).
Іван Сірко. Ну що ж, браття, треба мені майбутнього зятя зустрічати.
З хати з'являються Марія, Оксана, дружки з квітами. На подвір'я заходять Максим Пелех, бояри, свахи, світилки, старости і музики: цимбаліст, двоє скрипалів, контрабас та бубон.
У молодого в руках хлібина. Він кладе її на стіл. Іван Сірко. Як батько?
Максим. Рани в нього відкрилися — не зміг у дорогу вирушати. Наказав кланятися низенько. (Вклоняється). І жде він вас усіх... до себе в гості.
Світилки, бояри і свахи (вітають господарів).
Добрий вечір тому, А хто в цьому дому, Старому й малому, Богові святому!
Дружки (відповідають).
Здорові, гості, були, Що за нас не забули, Що на поріг ставали, "Добрий вечір" казали.
Дружки не встигли скінчити, як відповідають їм світилки. Молода тим часом ховається поміж людьми.
Світилки.
Не гнівайся, ненько,
Що приїхав зять не раненько,
Великого письма вчився,
Учився писати,
Щоб Марію взяти.
І далі.
Ой дайте нам стільця, Дайте нам гребінця, Дайте нам кожуха, Щоб сіла молодуха.
Максим. А де ж молода?
Голос. Старший боярине, розшукай!
Дружки (співають).
Ой ми не ковалі, Ми стільця не скували, Не пошили кожуха — Не сяде молодуха.
Бояри вносять стільця й кожуха. Старший боярин веде молоду, намагається її посадити, а молода вибиває стілець ногою. Його підхоплюють дружки, силкуються сховати, але не дрімають і бояри. Стілець знову на місці.
і 55
Світилки.
Ми самі ковалі, Ми стільця скували, Гребінця купили, Пошили кожуха, Сяде молодуха!
Старший боярин таки саджає на стілець молоду.
Дружки.
Увійди, братику, З сінечок до хати! Будеш, братику, Сестричку розплітати.
З хати виходить Роман.
Така, братику, суботонька настала, Щоб моя коса до пояса маяла, Щоб моя краса, як золото, сяяла, Щоб моя ненька до столу припадала.
Максим розплітає одну косу, Роман — другу.
Світил к и.
Ой надворі негодонька, Ще й туман наліг. Ой хто ж тебе, Маріечко, Так дрібно заплів?
3 хати виходить Софія. На тарілці вишиваний рушник з хлібиною, а на хлібині весільний віночок. Молода вклоняється матері тричі й цілує руку. Потім бере хліб, кладе на стіл, а віночок передає дружкам і сідає па стілець. Дружки прикрашають молоду тим віночком, чіпляють додаткові стрічки