Іван Сірко. Такому не бувати!
Дзеня. І ми цього не хочемо. Царські війська під начальством князя Ромодановського і гетьмана Самойловича вирушають у похід. Вони ждуть, Іване Сірко, твоєї згоди й підтримки.
Іван Сірко. Бив я татар і ще битиму! Бив яничарів і ще битиму! А тільки знаю, князь Ромодановський не відважиться піти проти турків.
Квітковський. А то ж чому? Цікаво дізнатися чому?
Іван Сірко. А тому, що в полоні у султана знаходиться вже років з десять його рідний син Андрій.
Входить Шевчик, несе кухлі, наповнені медівкою, частує посланців, а потім кошового.
Ще раз вип'ємо за вчинений промисел, за хоробрих воїнів-запо-рожців!
Квітковський (перезирнувся із Дзенею). Він ще ні разу сьогодні не випив за здоров'я гетьмана Самойловича. Д з е н я. Навіть за государя не випив.
Входить Щербак.
Щербак. До тебе я, кошовий отамане, за порадою. Іван Сірко. Говори.
Щербак. Бусурманів пов'язали, як ти наказував, але багато християн, звільнених з полону, не бажають іти до рідного краю.
Іван Сірко. Як це... не бажають?
Дзеня. Зректися рідної землі, рідної віри. Та хто вони, ці люди?
Щербак. Кажуть, це християни і народжені в Криму від українських жінок "туми" — татарчата.
Іван Сірко. Що ж вони хотять?
Щербак. Вертатися назад, до Криму.
Квітковський. Цікаво. Дуже цікаво!
Іван Сірко. А скільки ж їх... бажаючих?
Щ е р б а к. Та майже половина, кошовий отамане...
Іван Сірко. Не віриться... За їхнє звільнення полягли в бою такі воїни... Я хочу глянути на тих людей.
Щербак. Приведу. (Виходить).
Дзеня. Що робитимеш, Іване Сірко, якщо вони справді повернуться до Криму.
Іван С і р к о. Не вірю! Не хочу вірити!..
Дзеня. ...Повернуться до Криму, народять татарчат, а вони виростуть та підуть проти нас війною. Хіба таке не може статися?
Іван Сірко. Може...
Дзеня. Коли б я був на твоєму місці, кошовий отамане... Іван Сірко (пильно дивиться на протопопа). То що б зробив?
Дзеня. Перехрестився б і сказав: "Царство небесне ново-преставленим душам!"
Квітковський. Душам...
Дзеня. То вже не люди — то зілля отруйне, яке треба винищить!
Входить Щербак.
Іван Сірко. Може, передумали? Щ е р б а к. Не передумали, кошовий отамане. Іван Сірко. Тоді... Гукай їх сюди. Щербак. Заходьте!
Іван Сірко (сідає на камені, пильно дивиться на людей, що несміливо входять). Чув я, браття, що ви рідну землю забуваєте, хочете повернутися на чужину. Скажіть мені щиро й одверто: чому забажалося вам іти назад, до Криму? (Наливає чарку).
Звільнений. Дозволь мені, кошовий отамане Сірко, я скажу. (Бере чарку з руки кошового). У Криму в нас е господарства, є хати, садки. Тому нам краще жити там, аніж на Русі, де ми нічого не маємо, де заново доведеться і хати ставити, і на господарство стягатися.
Іван С і р к о. Не вірю я, щоб рідної землі ви не любили, щоб рідну мову забували, покинули народ свій, жили б бусурманами. А хати що ж? Хати можна збудувати, і сади мати, і господарства мати. Немає чого йти вам на чужину.
Звільнений. А ми підемо!
Звільнені. Підемо!
— Ми вже звикли до того краю!
— Наші діти там родилися.
Іван Сірко (стримує себе). Ну що ж, хто бажає, нехай іде з нами, хто хоче до Криму—не будемо затримувать. Звільнені. Ми підемо до Криму. (Ідуть).
Шевчик відбирає невипиту чарку й випліскує з неї мед-горілку. Іван Сірко (дивиться їм услід). Шевчику, наливай!
Шевчик швидко наповнює кухоль, подає Сіркові. Той жадібно випиває. За
кошовим стежать посли.
Дзеня (до Сірка). І ти не приборкаєш оцих недолюдків, оцих відступників? Та тебе ж за це сам бог покарає. Ти не матимеш успіхів у боях. Татари вбили твого сина. Татари тримали в полоні твою дочку. А ти до лютих ворогів відпускаєш сатанинське насіння, щоб воно множилось...
Іван Сірко (п'яніючи). Не буде множитись!
Дзеня. Накажи козакам, нехай доженуть і всіх... до єдиного... як бур'ян.
Іван С і р к о. Як бур'ян... біля байраку...
Щербак. Іване Сірко, подумай добре, щоб не каявся потім.
Іван Сірко (уперто). Як бур'ян!..
Щербак виходить.
(Скидає шапку, дивиться услід людям, які пішли до Криму, з болем промовляє). Простіть нас, братіє, а самі спіть у цьому степу до страшного суду господнього, замість того щоб розмножуватись вам у Криму між бусурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення загибель! (Помовчав, одягнув шапку, гукає). Шевчику! (Протягає кухоль).
Шевчик (нерішуче). А чи не забагато буде?
Іван Сірко. Наливай! Вип'ю... за душі християнські...
Шевчик наливає. Сірко хоче випити, а протопоп Дзеня кладе руку на кухоль.
Д з е н я. Зажди, кошовий отамане Іван Сірко! Ти не дав відповіді гетьману. А за неслухняність він може одібрати в тебе отаманську булаву.
Іван Сірко (дивиться на Дзеню. В очах гнів). У мене?.. Булаву? П'ю на тому, що мені не віддати булави Іванові Самой-ловичу. Силою в мене Самойловичу булави не взяти! (Випиває кухоль єдиним духом.)
Квітковський. Цікаво... Це дуже цікаво!
Дзеня. Забуваєш, кошовий отамане, що в гетьмана є друг — воєвода, князь Григорій Ромодановський... І є ще один заступник...
Іван Сірко. Государ?
Дзеня. Великий государ і великий князь Олексій Михайлович — Великої, Малої і Білої Росії самодержавець.
Іван Сірко. Погрожуєш? (Розлючений наступає на протопопа). Мені?.. Кошовому?
Дзеня. Отямся, Іване! Не відаєш, що робиш?
Іван Сірко (хапає протопопа за барки.) Стращати гетьманом? Стращати государем? Та я можу зараз відрубати твою дурну голову...
Дзеня. Божевільний! Ти забув, що посли недоторкані особи!..
Іван Сірко. Шевчику, подай-но мені шаблю! Квітковський. Цікава історія...
Іван Сірко. Що?! Історія? (Хапає за чуба Квітковсько-го). Ось я тобі покажу, які історії бувають.
Дзеня. Він перепився! Його треба зв'язати! Гей, козаки! (Втікає).
Іван Сірко (вовтузить Квітковського). Оце тобі історія... Запам'ятай і передай своєму гетьманові Самойловичу...
Квітковський. Пусти... Пусти мене... Я... Я недоторкана... Я особа...
Іван Сірко. ...Якщо приїде до нас у Січ та війську вклониться... Ось так! (Нагинає Квітковського). Ось так!..
Квітковський. Зглянься, кошовий... Сірко... Я... Я гетьманський посланець...
Іван С і р к о. Як уклониться тричі — буде гетьманом, а не приїде до нас Самойлович... (Сідає на нього верхом, б'є плазом шаблі).