Аж через кілька днів вона зрозуміла, що означав для неї підірваний міст. Спочатку приходили цілі юрми цікавих, пили в неї горілку й пиво, розпитували про все, але згодом у Берчабі стало тихо, дуже тихо, не приходили вже господарі й наймити, яким треба було за річку, в ліс чи на луки, і ті люди, що в неділю їхали до Ценкошіка, і парочки, що хотіли в ліс, не з'являлись і солдати, і за два тижні в неї тільки Теман випив один кухоль пива — отой скнара, що сам жене собі горілку. Дуже прикро було думати про те, що віднині вона тільки й зможе, що збувати раз на два тижні отой кухоль пива скнарі Теманові. Бо ж кожен знає, який він скупий.
Але це затишшя тривало тільки два тижні. Одного дня під'їхала сіра, невеличка, дуже вертка німецька військова машина з трьома офіцерами, вони оглянули зруйнований міст, півгодини ходили туди й сюди по берегу, з біноклями в руці, оглядали околицю, залізли на дах спершу до Темана, потім до неї, звідти знов оглянули околицю і поїхали собі, не випивши в неї й чарочки.
А ще через два дні з Те саржі до Берчаби повільно посунула хмара куряви. То йшли потомлені солдати, семеро, на чолі з 4*ельд4>ебелем; вони спробували втлумачити їй, що житимуть — спатимуть і столу в а ти муть ся — в неї. Спочатку вона злякалася, але потім зрозуміла, як це добре для неї, і побігла нагору до Марії, що й досі ще не вставала з ліжка.
Солдати, здавалося, нікуди не квапились — вони терпляче дожидали, ці немолоді чоловіки,— закурили люльки, замовили пива, поскладали свої ранці — одне слово, спочивали. Вони терпляче дожидали, поки вона прибере нагорі три маленькі комірчини: комірчину для наймита, що вже три роки стояла порожня, бо пані Зузан не мала за що найняти наймита; і ту, про котру її чоловік колись сказав, що вона буде для гостей, але до них ніхто ніколи не приїздив у гості, і їхню подружню спальню. Сама вона перебралась у кімнату до Марії. Згодом, коли вона спустилася вниз, фельдфебель почав пояснювати їй, що за все їй заплатить сільський муніципалітет — цілу купу грошей — і що вона має й варити їжу для солдатів, теж за плату.
Таких вигідних клієнтів, як ці солдати, вона ще ніколи не мала: ці восьмеро за місяць спожили більше, ніж усі ті, хто колись поодинці ходив через міст. У солдатів, видно, було багато грошей і дуже багато часу. Те, що вони мали робити, здавалося їй сміховинним. Двоє завжди вирушали тим самим шляхом — трохи по берегу, тоді човном на той бік і назад, знов трохи пройти понад берегом; їх змінювали що дві години. А на горищі сидів один і розглядав околицю в бінокль; його змінювали що три години. Вони там, на горищі зручно влаштувалися, вийнявши кілька цеглин, розширили слухове віконце, уночі прикривали його листом бляхи і цілий день сиділи коло того віконця, поставивши крісло на стіл і підмостивши під себе подушку. Отож один з них сидів там цілий день і дививсь на гори, на ліс, на берег, часом і назад на Тесаржі, а решта тинялися довкола та нудились. Вона жахнулась, коли почула, скільки грошей одержують за це солдати, та й їхнім родинам удома теж виплачують гроші. Один з них був учитель, то він точно назвав їй суму, яку одержує його дружина, але сума була така велика, що пані Зузан не повірила. Ні, не могла та вчителева жінка одержувати стільки за те, що її чоловік байдикує тут, їсть гуляш, картоплю, капусту, хліб з ковбасою, п'є каву,— навіть тютюн вони одержували щодня,— а коли не їсть, то сидить у неї в шинку, п'є собі помаленьку пиво й читає, без кінця читає, у нього, мабуть, повен ранець книжок, а коли не їсть і не читає, то сидить з біноклем на горищі й дивиться на ліс та луки чи стежить за селянами на полі. Цей солдат був дуже приязний до неї, звався він Бекер, але він їй не подобався, бо тільки читав, нічого не робив, тільки пив пиво, читав та сидів без діла.
Але все це було давно. Ті перші солдати лишались у неї недовго, всього чотири місяці, потім прибули інші й лишались тут півроку, а треті — майже рік, а далі їх змінювали регулярно щопівроку, і декотрі з тих, що вже були, прибували знову, і всі робили те саме цілих три роки: байдикували, пили пиво, грали в карти та сиділи на горищі або казна-нащо вешталися по луці та в лісі з гвинтівкою за спиною. Вона одержувала багато грошей за те, що варила солдатам їсти й надавала їм житло. В неї тепер майже не було інших клієнтів, і зала шинку стала спільною кімнатою для солдатів.
Фельд4>ебель, що останнім часом жив у неї,— вже чотири місяці,— звався Петер, прізвища вона не знала; це був кремезний чолов'яга, ходив як справжній селюк, навіть вуса носив, і часто, дивлячись на нього, вона згадувала свого чоловіка, Венцеля Зузана, що не повернувся з першої війни; тоді через міст теж рухались солдати — запилюжені, пішки й верхи, ранці везли за ними на заляпаних болотом возах, і ті солдати не вертались назад — хіба аж через кілька років, та й то вона не знала, чи це ті самі, що йшли тоді в гори. Вона була ще молода, двадцять два роки, і собою гарна, коли Венцель Зузан забрав її з гір, узяв собі за дружину, і вона вважала себе дуже багатою й дуже щасливою, ставши дружиною шинкаря, що мав наймита для роботи в полі й коняку, і любила двадцятишестирічного Венцеля Зузана, його важку ходу, його вуса. Венцель уже відслужив у єгерському полку в Пресбургу, став капралом, і невдовзі після того, як чужі солдати, теж запилюжені, промарширували через ліс у гори, Венцель знову поїхав до Пресбурга, став єгерським капралом, і його послали до краю, що називався Румунія, в гори; звідти він прислав три поштові листівки, писав, що йому живеться добре, а в останній листівці сповіщав, що став сержантом. Потім цілий місяць звістки не було, аж поки вона дістала з Відня листа про те, що його вбито.
А невдовзі народилась Марія, і ось тепер вона завагітніла — від того фельдфебеля, що звався Петер і був схожий на Венцеля Зузана. В її спогадах Венцель жив як молодий, двадцятишестирічний чоловік, тож цей 4>ельд4>ебель, що звався Петер і мав сорок п'ять років, тобто був на сім років молодший за неї, здавався їй дуже старим. Вона не одну ніч, лежачи в ліжку, дожидалась Марії, а та приходила тільки над ранок, босоніж прокрадалась до кімнати й хутенько лягала в ліжко — перед тим, як мали заспівати півні; не одну ніч вона дожидалась так, і молилась, і ставила куди більше квітів перед образом богоматері в світлиці, але Марія завагітніла, і 4>ельдфебель прийшов до неї, збентежений, безпорадний, наче селюк, і сказав їй, що він одружиться з Марією, коли скінчиться війна.