— А я й не знала,— промовила Луїза,— що таке записано й на плівки. Візьму залюбки!
Позаду зупинилася супровідна машина, і з неї вискочило двоє охоронців; загавкали собаки, всі відчули себе незручно, і Луїза на прощання сказала:
— Але тепер ви повинні якось і до нас завітати — ми ж таки родичі! Вони, звісно, не одружені, але ж це наші діти, і живуть у злагоді.
Ці кілька сот метрів до замку він охоче пройшов би попід руку з Кете пішки, але сів у машину — думка про ускладнення, що їх може викликати така нічна прогулянка, наперед псувала будь-яку втіху від прогулянки. Тольмсгофен з усіх чотирьох боків відкритий; групи дерев, кущі, верби над Ге-лербахом... Все непроглядне, вулиця погано освітлена... І коли він допоміг сісти в машину Кете, а тоді, повагавшись, сів за допомогою Блюртмеля й сам, то відчув, що охоронці нервують, хоч і намагаються триматись чемно. Ні, про ці сім, ці вісім хвилин нічної прогулянки селом шкода й думати.
А Блюртмель уже знову ставав іншою людиною; це був іще не зовсім слуга й шофер, але вже й не зовсім гість; принаймні в його дбайливих, майже співчутливих рухах і доторках дедалі більше відчувався професіоналізм. "Це людина,— подумалось Тольмові,— глибину й різнобічність якої я ще тільки пізнаю. А він же завжди здавався мені байдужим..."
Всього дві хвилини — і вони вже на яскраво освітленому подвір'ї замку; знову виходиш із машини, знову відчуваєш Блюртмелеві руки, його плече, а Кете знову бліда і якась серйозна, і коли в ліфті він хотів був заговорити, вона тільки похитала головою й показала на стелю, де вмонтовано мікрофон; губи її стомлено обвисли — певно, вона випила таки трохи забагато. Блюртмель уже вибіг сходами нагору й стурбовано чекав їх біля ліфта; він лагідно запропонував свою допомогу — зробити кілька вправ, трохи розтерти водою,— і коли вони люб'язно відмовились, нагадав, щоб вони "в разі чого" подзвонили йому.
Єва Кленш уже пішла до себе; в кухні, салоні, їдальні — скрізь було прибрано. Кете ступила до ванної, відчинила вікно, потім вистромила з дверей голову.
— Мені оце спало на думку,— сказала вона,— що від Шретерів сюди добре видно, хоч у вікно видивляйся. Ось поглянь, у них там унизу світиться. Луїза саме сидить у Катаріниній кімнаті й слухає на дешевенькому магнітофоні Баха. Ти бував у колишній Катаріниній кімнаті?
— Ні.
— Там як у невеличкому музеї. На стіні — фотокартка: Катаріна в день першого причастя, поруч — репродукція Лохнерової мадонни... Мао Цзедун, Че Гевара, Маркс і якийсь італієць — не пригадую тільки, яке в нього ім'я. А на нічному столику — її старенький магнітофон, чи як там ті штуки називаються. Коло нього вона тепер і сидить, наша добра Луїза, сидить із заплаканими очима й слухає Матвієві страсті. Я подарую їй кращий апарат, новенький, гарний і з добрим звуком. Я дуже стомилася, Фріце. Дуже стомилась. А ти після отої вранішньої веремії, либонь, уже ледве живий. Після отих інтерв'ю... Вони вийшли в тебе непогано...
Він підійшов до неї, поклав їй на плече руку й подивився туди, де в Шретерів ще горіло світло.
— А знаєш, коли я давав інтерв'ю, мені спала на думку щея: можна було б наготувати цих інтерв'ю для радіо й телебачення про запас — сказати б, "наконсервувати". З приводу питання про об'єднання, про заробітну плату, з питань культури, внутрішньої та зовнішньої політики, безпеки... Можна навіть робити незначні варіації, це створюватиме враження злободенності. Розводячись перед мікрофонами й телекамерами, я думав про зовсім інше й ні разу майже не відповідав на прямі запитання прямо, хіба тільки, коли мова заходила про дітей. Треба буде порадитися з Ампланге-ром — чи не можна сісти якось і з півдня "поконсервувати" отакі інтерв'ю? Мені тоді доведеться, звісно, кілька разів перевдягатись — одежа відіграє важливішу роль, ніж слова, вона чіткіше підкреслює різні ситуації. Тло теж має бути різне, і зробити це не важко: то книжки на задньому плані, то картини, то сучасні меблі, то античні. Так ми уникнемо надмірних витрат і зайвого клопоту. А в інтерв'ю для радіо я міг би щоразу трохи змінювати голос — то трішечки хрипкуватим, то чистішим, то бадьорим, а то стомленим... У такий спосіб за сім-вісім годин можна записати на плівку інтерв'ю на кілька років наперед. Я міг би наговорити на плівку й надгробні слова — на Корчеде, Потзікера, Пліфгера. А може, й на Бляйбля. На кардиналів і президентів. Як ти гадаєш?.. Певна річ, у цьому має взяти участь хтось із профспілки.
— Ті на таке не підуть. Адже вони хочуть, щоб завжди був... Як це воно зветься?.. Живий ефір!
— Вони це називають live !. Але ж буває, що запис на плівку справляє враження живого ефіру краще, ніж сам отой live. Вероніка колись мені пояснювала, нібито штучні птахи — ті, що їх накручують,— бігають природніше, ніж живі. Тож я собі й подумав, що магнітофонний чи відеозапис може справити враження куди природніше, ніж прямий ефір. Те, що вони називають "живим", насправді мертвіше від мертвого. Таке мертве, як "Блетхен", що вмерла у мене в руках. А тепер буйно розростається...
— Знову страх?
— Страх перед нудьгою, Кете,— це та хвороба, якої Гребнітцер іще не виявив. Страх перед зростанням, яке нагадує пожарище. Наступний, хто кинеться мені в ноги чи на груди, буде Кюстер. Комп'ютер з невблаганною закономірністю провіщає падіння Кюстера; Амплангер у таких речах досі ще не помилявся. Одне слово, після Блюме ми проковтнемо Кюстера, потім Боберінга, і все стане таким сіреньким, огидним
1 Прямий ефір, репортаж (англ.).
місивом у стилі а-ля "Блетхен", і в те місиво кинуть кілька дрібок ліберальності... Це я занапастив "Блетхен", я довів його до могили...
_ А якщо ти вийдеш... назовсім?
— Я трохи був цього не зробив, але тепер... Бляйбль про щось, мабуть, здогадався, а може, й дізнався — від Амплангера. Того ж він і схопив мене в останню мить, сказати б, за комір. І чого воно так виходить, що в Рольфа й Катаріни мені не нудно, навіть у Герберта не нудно — в нього мене хіба лиш злість бере. Але в Бляйблів... Ні, в Корчеде, Потзіке-ра й у Пліфгера теж не нудно. А от у Фішерів... І з тобою, звісно ж, не нудно. Якби ж ми тільки частіше мали змогу ходити вдвох на прогулянки... Я б розказав тобі щось таке, чого мені все ж не хотілося б увічнювати на плівці.