Князь Данило, вернувшись у Володимир, не мав спочинку. Мусів вести безнастанні війни, та Бог помагав йому, і він виходив із них переможцем. Не мав спокою теж і Мстислав Мстиславич у Галичі. Він за порадою галицьких бояр, прихильників мадяр, віддав свою меншу дочку Марію за угорського королевича Андрія і дав йому Перемишль. Королевич Андрій сидів спокійно в Перемишлі, але що далі, то частіше думав про те, щоб стати володарем усього галицького князівства. І в р. 1225 поїхав до Буди і там став намовляти батька до походу на Галич.
— Дружина князя Мстислава знищена в битві над Калкою, тепер він не зможе опертися тобі.
І король піддався намові. І рушив у похід. А хоч князь Данило поміг Мстиславу, і навіть мали успіхи, все ж таки вдалося королеві посадити в Галичі свого сина.
Як минув якийсь час, прибули до князя Данила посли від Галичан.
— Судислав, прихильник мадярів, пішов на Пониззя, королевич Андрій лишився сам у Галичі. Приходь, княже, якнайшвидше і візьми Галич! — сказали посли.
Князь Данило не гаяв часу, бо знав, що тут тільки швидкість вирішує. Зібрав дружину, післав тисяцького Демяна на Судислава, а сам швидким походом рушив на Галич. І третього дня був уже під городом. Але Галич замкнувся.
Данило взяв тільки Судиславів двір. Найшли там повно запасів харчів, вина, овочів, списів і стріл.
Данило перейшов на другий берег Дністра.
Тієї ж ночі Судислав, розбитий Демяном на Пониззі, пригнав із розбитками до Галича і вночі ввійшов у город.
Данило із своїм військом стояв далі в Угольниках на березі Днісгра.
І прибув до нього Демян з Мирославом, Володиславом і з численними галицькими боярами, що були прихильні Данилові. Прибув теж і князь Володимир Інгваревич із допоміжним військом.
Раненько князь Данило обїхав город, зібрав усі галицькі полки й уставив їх довкола города. І великими силами вдарив на стіни Галича. Мадярська й Судиславова залога в Галичі не видержала і піддалася.
Королевич Андрій боявся, що стане вязнем Романовичів, та князь Данило сказав:
— Не бійся, королевичу! Жив я колись на дворі твого батька, то й тобі кривди не зроблю. Відпущу тебе до батька цілого й здорового.
І відпустив сина угорського короля, ще й провів його до Дністра. З королевичем Андрієм поїхав тільки Судислав.
Так князь Данило засів знову на галицькому престолі.
Вже минуло шістнадцять років від нещасливого бою з татарами над річкою Калкою. Люди вже стали забувати про татар. Князь Данило мусів ще кілька разів зводити бої з угорськими полками за Галич. Відсіля ходив походами проти ятвягів, ходив на підмогу київському князеві, воював іще з іншими сусідами.
Аж нараз наспіла вiстка в Галич, що татари вже рік воюють московські землі й готуються до походу на українські князівства.
Київський князь Михайло втік перед татарами на Угорщину. Тоді князь Данило післав у Київ своє військо під проводом Дмитра Домамирича, щоб боронило його перед татарами. Так князь Данило прилучив Київ до Галицько-Волинської держави і став тепер наймогутнішим із усіх українських князів, як був і його батько.
Саме тоді, як татари руйнували лівобережну Україну, поїхав був князь Данило до Буди, щоб сватати угорську королівну за свого найстаршого сина Льва.
Недовго побув там і вертався у свою державу. В Синевідську заїхав до манастиря Пресвятої Богородиці. На другий день рано бачив уже багато людей, що тікали в гори.
Вони оповідали князеві Данилові про здобуття Києва.
— Страшно було в Києві! — говорили. — Татарви було сила силенна. Від скрипу татарських теліг, сильного реву верблюдів і іржання стад коней не можна було нічого чути. Батий поставив пороки на город коло Лядських воріт. Пороки били безнастанно день і ніч і вибили стіни, а стріли затемнили киянам сонце. Тисяцький Дмитро був ранений. Тоді кияни збудували укріплення довкола Десятинної Церкви. На другий день ударили татари приступом на церкву, і почалася люта січа. Люди вийшли на церковне склепіння із своїм добутком. Та від надмірного тягару завалилося склепіння, і багато людей найшло смерть під румовищем.
— А що сталося з тисяцьким Дмитром? — допитувався князь Данило.
— Тисяцького Дмитра взяли татари в полон раненого, одначе не вбили його за його хоробрість. Забрали його з собою — сказав оповідач.
— Добре, що живе — сказав на це князь Данило. — Бог карає нас татарами за гріхи наші. Бачу, нема чого мені їхати в Галич, треба вертатися на Угорщину і шукати помочі.
І вернувся в Буду. Тут лишив свого сина, княжича Льва, а сам поїхав на Бордуїв до Судомира. Тут довідався, що його жінка з дітьми та брат Василько втекли перед татарами в Польщу. Князь Данило кинувся шукати за родиною. Вкінці найшов її. Зрадів князь Данило, зраділа і його родина, що зійшлися разом.
І знов оповідали князеві Данилові, як страшно винищили татари всі українські землі.
Князь Василько оповідав:
— Де були багаті городи й села, там тепер руїни та згарища. А на згарищах лежать трупи вбитих і наповняють страшним сопухом повітря. Гайвороння літає над трупами і пирує. Велике нещастя впало на нашу землю!
По нараді рішили їхати в Мазовецьку землю до князя Болеслава Конрадовича.
Князь Болеслав прийняв їх щиро і дав їм город Вишгород на Мазовші на прожиток. Жив тут князь Данило з сімєю, поки не одержав вістки, що татари вже зійшли з українських земель за Карпати на Угорщину.
І бачив князь Данило тепер навіч страшну руїну. Довкола Берестя була така сила трупів, що від їх сопуху не можна було встояти на полі. У Володимирі навіть церква Пресвятої Богородиці була повна трупів.
Князь Данило заходився тепер пильно коло відбудови своєї держави. Укріпляв і заселював наново спалені городи, збільшував дружину, а заразом старався найти союзників проти татар і інших ворогів. Одночасно заводив лад у державі.
Посилав довірених людей, щоб списували кривди, що їх невірні бояри робили людям. А на болохівських князів, що то виступали проти нього, пішов з військом і зайняв їх городи: Деревич, Губин, Кобуд, Кудни, Городець, Божеський і Дядьків.
В 1245 р. угорський король Беля й удовиця по Лешку, що правила від імени малого Болеслава, хотіли посадити на галицькому престолі князя Ростислава, чернігівського князя. Вислали військо проти Данила і стали здобувати город Ярослав над Сяном. Данило й Василько покликали на поміч Конрада Мазовецького й князя литовського Міндовга, а самі зібрали скоро дружину і рушили під Ярослав. Наперед післали тисяцкого Андрія, щоб піддержав город на дусі й дав знати городянам, що відсіч недалеко.