Данило Харитонович

Сторінка 2 з 2

Панч Петро

Мошурівський піп буркнув:

— Колись було, а тепер не то рука, а й нога оскуділа. Отець Макарій з військовою виправкою допитливо перебігав по присутніх булькатими очима.

Мовчали.

Благочинний ізнову:

— Ну, так хто перший положить лепту? Отець Ілля, ви скільки відпишете дворів із своєї парафії?

Отець Ілля дивується:

— Хто? Я? З якої речі? Половина приходу голота, а половина вже в двори не пускає. Я й сам хотів просити.

— Ну, а ви, отче Харлампію?

Отець Харлампій прикладає руки до грудей:

— Сознаю і, як братові во Христі, допоможу, беріть п'ятнадцять дворів у середині міста, а дворів із десять на Підгірному.

Отець Макарій питає:

— До Підгірного далеко?

— Боже сохрани: п'ятнадцять верстов не буде, а зате в середині міста були колись найкращі купці.

— А тепер?

— Не знаю, не знаю, отче, може, й комуністи, а раніше купці.

Звернулись і до рогозівського панотця:

— А ви як?

— Комуністів скільки хочете, а православних чорта лисого віддам.

Благочинний насупився:

— Тоді просто будемо визначати: от дворів двадцять Із вашого кутка, отець Ілля, а решту...

Отець Ілля підскочив:

— Кому? Якійсь там приблуді маю давати? А дулі не хочете?

Отець Макарій немов на жарину сів:

— З'їжте її самі, ось аж дві! — скрутнув і сунув Іллі...

— Мені — дулі? — аж затіпався Ілля.— У мене камилавка, а ти дулі тичеш? — і вдарив по руках Макарія.— Гнида!

Отець Макарій підстрибнув:

— А я хто, не духовна тобі особа? — і схопив Іллю за рясу.

Отець Ілля відіпхнув його: —'Кажу тобі, не чіпляйся!

Отець Макарій стрибнув ще вище і дав йому ляпаса.

— Оце тобі і гнида, і приблуда, а переді мною такі, як ти, во фрунт стояли, щоб ти знав!

Благочинний запищав:

— Отці, отці... взявший меч... Та зачиніть же хоч вікна! Але за гуркотом стільців нічого не було чути.

Ілля і Макарій були вже під столом. Півонія, як кров, забризкала підлогу. Данило Харитонович остовпів був, потім кинувся розтягати:

— Батюшко, отець Макарій, усмиріться, бога ради! — кричав він і тяг Макарія за ногу з-під столу. Той смикався і норовив насісти Іллю, а Данило заважав. Макарій підняв другу ногу і стусонув каблуком просто Данилові в обличчя.

Данило Харитонович відсахнувся, схопився за ніс і переполошено проказав:

— Окаянний!

Потім відійшов у куток і вже тільки дивився спідлоба, як, мов півень пелехатий, метушився благочинний і як панотців під столом розбороняли вже інші.

Нарешті з Данила Харитоновича злетіла вся урочистість, і з того він розгнівався по-справжньому:

— І чого воно, справді, яка-небудь зайда, а теж тут розоряється,— і штовхнув Макарія в потилицю. Хотів і ще раз стусонути, але перед ним виріс благочинний і заверещав:

— Богохульнику, геть звідси до біса!

Данило Харитонович отетерів, схопив шапку і вискочив з хати.

— Чорти,— мимрив він, держачись за губу,— їй-богу, чорти!

Ішов тоді Данило додому довго. Мало не кожного зупиняв і розповідав:

— Чули, га? Отакі ж іроди, мабуть, і Христа вхекали! І спльовував з губи кров.

У п'ятницю з базару він пішов до нотаря.

— Товаришу,—сказав Данило нотареві,— чи можна виправляти завіщання?

— А що саме?

— Та в мене було хазяйствечко на церкву відписане, так я тепер думаю, що краще собаці під хвіст, аніж на тую церкву! І мале ж колись виросте.

Нотар підвів здивовані очі на присадкуватого дідка з ціпком і присунув до нього стільця:

— Сідайте! Я вас слухаю.

В другу неділю, коли на Посуньках задзвонили на "Достойно", Данило Харитонович навіть не перехрестився, а лише зирнув нагору й промимрив: "Ті ж тобі іроди". Дарма якийсь чоловік із хуторів надіявся, що дядько Данило зараз махне рукою, віддасть чоботята поцінно й побіжить собі до церкви.

Але вже й на "Достойно" передзвонили, а Данило Харитонович божився, що чобітки роблені на замовлення і божився, аж доки не розійшовся базар.

Валки, 1923