Габр ішов Центральним Бульваром, вслухаючись у човгання ніг і голоси людей, які пропливали повз нього. Раптом несподівано для себе він зірвав із очей обидві прокладки. Навколо ворушився мурашник якихось чудовиськ: закутані в лахміття, зігнуті, вони чомусь дуже повільно, як п’яні, рухалися туди-сюди. Габр стояв посеред них, нічого не розуміючи: за метр до нього чудовиська звертали вбік, слідуючи кожен своїм маршрутом. Їхні обличчя, опущені до землі, виражали заглиблену в себе турботу. Незрозумілі істоти з’являлися і зникали в кінці бульвару – так далеко, що Габр знову пережив гостру самотність. Він швидко ковтнув таблетку біцефрасолу і так стояв, заспокоюючись, занурившись у темряву: світ повільно звужувався до розмірів близького простору. Нарешті він відчув себе собою, пішов із затягнутими серпанком очима, зосередившись на передчутті тих, хто рухався назустріч.
Із "Підручника з геософії для коледжів шостого розряду"
Упорядник – Академія загальних дисциплін Державного Об’єднання
"Запам’ятайте Десять тез загальної геософії:
1. Простір існує.
2. Простір суб’єктивний і оточує безпосередньо кожного як аура.
3. Простір переміщається разом із людиною.
4. Немає об’єктивних далеких просторів, є тільки близькі простори.
5. Переміщення в просторі бути не може, може бути лише переміщення простору (близького) разом із людиною.
6. У будь-якій точці людина у себе вдома. Вона не рухається.
7. Так звані "великі відстані" – плід фантазії.
8. Час, проведений "у дорозі", ні про що не говорить.
9. Далекий простір – це час, а не простір.
10. Входження нових людей і предметів у близький простір людини не означає, що вона змістилася в просторі".
Із щоденника Габра
2134 день 8-го сектора 17-го числення. Як це не дивно, вирішив знову вести щоденник, хоча це і безглуздо. Мене найбільше турбує те, що я можу зробити непоправну помилку. Раніше в мені жив тільки жах від галюцинацій, а після відвідання Міністерства контролю оселився ще й страх. Я чомусь боюся цих пломб, які мені скоро поставлять, хоч і розумію, що це повернуло б мене до себе і до інших людей, і взагалі до життя. Я себе став погано розуміти. Я хочу позбутися цих видінь, але, раз побачені, вони ніби увійшли в мене глибоко, я не можу про них забути. І я не розумію, що це.
Радіодзвінок Габру о третій ночі
Габр: Хто це?
Голос: Ви мене не знаєте. Е-е… вислухай мене, хлопче.
Габр: Що ви хочете?
Голос: Ти відвідував нещодавно Міністерство контролю?
Габр: Так.
Голос: І тобі запропонували накласти пломби на півроку?
Габр: Ну так.
Голос: Не роби цього.
Габр: Хто ви? Звідки ви дізналися?
Голос: Давай зустрінемося.
Габр: Де? Коли?
Голос: Зараз. Їдь до трьохсотої вулиці, спускайся ескалатором до першого майданчика, потім іди в напрямку акустичного маяка. Я сам до тебе підійду. Тільки включи індикатор Обра, щоб я тебе впізнав.
Габр хотів іще щось запитати, але незнайомець вимкнув мікрофон.
Незнайомець
Місто спало, і Габр міг майже бігти, не побоюючись зіткнень. Його зупиняли тільки сильні пучки дельта-випромінювання на перехрестях. Та ще телеметричні вежі відволікали своїм настирливим інфрадзижчанням. Аеростанція була теж абсолютно порожня, і акустичні сигнали вільних гвинтопланів доносилися з усіх боків. Габр рушив на поклик одного з них і незабаром сидів у зручній кабінці, набираючи трьохсоту вулицю. Гвинтоплан злегка гойднувся, і Габр приготувався чекати. Через півгодини він буде на трьохсотій вулиці, але відчуття, що він переміщується, у нього не було: рухався тільки час. Натомість сам Габр, оточений близьким простором, залишався в тій самій точці. І аеростанція трьохсотої вулиці не була іншою аеростанцією, що знаходилася десь "далеко-далеко". Поняття "далеко-далеко" могло бути тільки фікцією розуму, не більше. Габр вийшов там же, де й увійшов, тільки можливості його близького простору тепер змінилися. В ньому звучали інші акустичні індикатори, і в нього могли вступити інші, ніж раніше, об’єкти та люди.
Вийшовши з аеростанції, Габр прислухався: індикатор ескалатора кликав праворуч. Він звернув направо, обійшов якийсь неживий об’єкт і ступив на рухому доріжку. Вона швидко понесла його вниз повз п’ятий, четвертий, третій та другий майданчики трьохсотої вулиці. Поки він спускався все нижче і нижче, минаючи верхні рівні, сигналізатор під рукою чітко звідомляв його долоні інформацію. Нарешті Габр отримав сигнал, що вони біля мети, і зійшов із ескалатора на звук, що долинав од вхідних дверей. Вхід був праворуч, а вихід – зліва. Габр штовхнув перед собою двері й опинився на вулиці.
Акустичний маяк, що зазвичай височів у кінці кожного рівня, посилав сигнали звідкись із-за спини. Габр розвернувся і пішов на сигнал. Його власний індикатор Обра працював на шостій, найпотужнішій хвилі.
– Я вас упізнав, – почув він голос, щойно завернув за ріг залізобетонного блоку вуличного самоврядування. – Ідіть сюди.
І чиясь рука потягнула його вбік, до бар’єра естакади.
– Тут нам ніхто не заважатиме.
Габр прислухався: у його близькому просторі знаходився якийсь літній чоловік. Від нього пахло недоглянутістю і характерним для квадрату 4-Б дезінфікуючим присмаком.
– Ви живете в 4-Б? – запитав Габр.
– Так, чорт забирай, – сказав чоловік. – Я живу в цій смердючій дірі. Від мене тхне, як від дохлятини.
– Ні, – заперечив Габр.
– Ну, годі про це. У мене обмаль часу. Мої друзі з Міністерства контролю звідомили мене, що до них нарешті надійшла людина з психозом далекого простору. Це ви.
– Так. А хто ви?
– Слухай, – перейшов він знову на "ти". – Мені сказали, що ти ще молодий. А мені вісімдесят. Я дохлий і лисий. Я живу в трущобах.
– Хіба вас не утримує Головне Управління Соціального Захисту? – перебив його Габр.
– Послухай, ти був коли-небудь у квадраті 4-Б?
– Лише раз. Нам розповідали, як ви живете.
– Розповідали! – злісно засміявся незнайомець. – А що ти бачив? Га?
– Що таке "бачив"? – не зрозумів Габр.
– Бачив, чорт забирай!
Чоловік замовк.
– Ви всі барани, – мовив він нарешті. – Стадо баранів. Я це завжди говорив.
– Я вас не розумію.
– Чорт візьми! – вилаявся чоловік. – Слухай мене уважно: я був такий же ідіот, як і ти, півстоліття тому. У мене теж був психоз далекого простору.