РОЗДІЛ 20
Не встигли панночки Дешвуд увійти до вітальні Бартон-парку в одні двері, як в другі вбігла місіс Палмер, така ж весела і жвава, як і напередодні. Вона потиснула їм усім руки з великою щирістю і висловила надзвичайне захоплення, що знову їх бачить.
— Як добре, що ви прийшли! — сказала вона, сідаючи між Елінор і Маріанною. — День такий похмурий, і я боялася, що ви залишитеся вдома, а це було б жахливо! Адже ми завтра їдемо. І нічого не можна вдіяти, бо на тому тижні ми чекаємо Вестонів. Ми ж приїхали сюди так несподівано! Я нічого не знала, як раптом подають карету, і містер Палмер питає, чи поїду я з ним до Бартона. Він такий дивак! Ніколи ні про що мене не попереджає! Мені так шкода, що ми не зможемо залишитися надовше. Проте, сподіваюся, ми дуже скоро побачимося у Лондоні!
Їм довелося покласти край цим надіям.
— Як?! Не приїдете до Лондона? — вигукнула місіс Палмер зі сміхом. — Таке розчарування! Я можу зняти для вас прегарний будинок, зовсім поряд з нами, на Ганновер-сквер. Ні, ви просто мусите приїхати! Якщо місіс Дешвуд не захоче з'являтися в товаристві, то я вас супроводжуватиму, поки не підійде мій час.
Вони подякували їй, але на всі її умовляння не піддалися.
— Любий мій, — звернулася місіс Палмер до чоловіка, який саме ввійшов до вітальні, — допоможи мені переконати міс Дешвуд і її сестричок, що їм неодмінно треба взимку приїхати до Лондона.
Відповіді від того не надійшло, і, злегка вклонившись гостям, він почав лаяти погоду.
— Така гидота, — сказав він. — У таку погоду геть усе здається бридким. Дощ наводить нудьгу в будинку не менше, ніж коли вийдеш з нього. На знайомі обличчя дивитися осоружно. Якого біса сер Джон не поставив у себе більярда? Мало хто знає, яка це чудова розвага. Сер Джон такий же нестерпний, як і ця погода!
Невдовзі до них приєдналися й інші.
— Боюся, міс Маріанно, — сказав сер Джон, — сьогодні вам доведеться відмовитися від вашої звичайної прогулянки до Алленхема.
Маріанна спохмурніла і нічого не відповіла.
— Прошу, не будьте з нами такою потайливою, — вигукнула місіс Палмер. — Нам усе відомо, запевняю вас. І я у захваті від вашого смаку, бо він — на диво вродливий! Між іншим, на селі ми майже сусіди. Від нас до його маєтку не більше десяти миль, це точно.
— Щонайменше тридцять, — сказав її чоловік.
— Гаразд! Але яка різниця? В його будинку я не бувала, але кажуть, що там усе чарівно.
— Більш огидної халупи мені бачити не доводилося, — сказав містер Палмер.
Маріанна промовчала, але з її обличчя було видно, що слухала вона дуже зацікавлено.
— Невже там усе таке вже й потворне? — вела далі місіс Палмер. — Значить, мені говорили про якийсь інший чарівний будинок.
Коли вони сіли за стіл, сер Джон з жалем зауважив, що їх усього восьмеро.
— Люба, — сказав він, звертаючись до своєї дружини, — шкода, що нас так мало. Чому ти не запросила Гілбертів приїхати до нас сьогодні?
— А хіба, добродію, коли ви говорили зі мною про це, я не пояснила вам, що ви просите неможливого? Адже останніми обідали у нас саме вони.
— Ми з вами, сер Джон, про такі церемонії і не думали б, — сказала місіс Дженнінгс.
— І показали б свою невихованість! — вигукнув містер Палмер.
— Любий, ви усім заперечуєте, — зауважила його дружина зі звичайним своїм сміхом. — Вам не здається, що ви самі невиховані?
— Не знаю, кому я заперечував, сказавши, що ваша мати погано вихована.
— Можете гудити мене скільки вам завгодно, — втрутилася його добродушна теща. — Шарлотту з шиї в мене ви зняли і повернути її не зможете. Тож тут — моя перевага.
Шарлотта від щирого серця розсміялася при думці, що чоловік не може її позбутися. Нехай приндиться на неї скільки йому завгодно, оголосила вона переможно, а житимуть вони все одно разом. Більш життєрадісну натуру, ніж місіс Палмер, — з незмінно веселим настроєм, упертим бажанням завжди і всюди бути щасливою, — уявити було неможливо. Підкреслена байдужість, грубість і буркотливість чоловіка анітрохи її не дратували, і, коли він гудив або лаяв її, вона тільки весело сміялася.
— Містер Палмер такий дивак! — пошепки повідомила вона Елінор. — Він завжди в поганому настрої.
Елінор після деяких спостережень не була схильна повірити, що він і справді такий непоправний буркотун і погано вихований нечема, яким силкувався себе виставити.
Мабуть, характер у нього зіпсувався після того, як він, подібно до багатьох інших чоловіків, уторопав, що з невідомої причини віддав перевагу вроді і тепер має вкрай дурноверху жінку, — Елінор знала, що такі помилки є поширеним явищем, і розумна людина довго не бідкається з того приводу. Ні, вирішила вона, це зневажливе ставлення до всіх і паплюження всього, на що він дивиться, скоріше є бажанням вирізнитися з-поміж інших людей, показати свою перевагу над ними. Саме це бажання не було якимось дивним чи рідкісним, але способи, якими він цього досягає, хоч би як успішно вони доводили його безперечну перевагу над невихованістю чи грубістю, не додавали йому привабливості ні в чиїх очах, окрім його дружини.
— О, мила міс Дешвуд, — сказала місіс Палмер через кілька хвилин, — я хочу просити вас і вашу сестричку про величезну послугу. Чи не могли б ви приїхати до Клівленда погостювати на Різдво? Благаю вас! І приїжджайте, щоб застати Вестонів. Ви і уявити не можете, яка я буду щаслива! Дорогоцінний мій, — звернулася вона до чоловіка, — а ви б не заперечували, щоб міс Дешвуд і міс Маріанна погостювали в Клівленді?
— Звісно, — відповів він із зневажливою усмішкою. — Інакше навіщо б я приїхав до Девонширу?
— Ну от! — вигукнула місіс Палмер. — Як бачите, містер Палмер запрошує вас. І відмовити ви не можете!
Але вони обидві поспішно і рішуче відповіли відмовою.
— Та ні ж бо! Ви обов'язково повинні приїхати і приїдете. Я знаю, вам у нас дуже сподобається. І Вестони приїдуть. Усе буде чудово. Ви і уявити не можете, яке чарівне місто Клівленд! І у нас зараз так весело, адже містер Палмер весь час їздить графством, щоб заручитися підтримкою на виборах до парламенту. І до нас обідати з'їжджається багато людей, яких я раніше і в очі не бачила! Це просто пречудово! Але ж бідолаха! Це його так стомлює! Йому ж треба всім сподобатися!