Гриша сидів на призьбі, вшнипившись у книжку. Чи новий номер готував, чи просто так читав — хто його зна.
Марусик відчув себе раптом наче злодій, спійманий на гарячому.
Став як укопаний і не міг зрушити з місця.
І враз несподівана рішучість оволоділа ним. Він кілька разів глибоко вдихнув і пішов до Гриші.
— Гришо!
— Га? — стрепенувся той, відриваючись од книжки.
— Тут недавно… кіношники приїздили… — Марусик одвів очі.— Тебе десь не було. То вони мене записали. На зйомки. Фільм для дітей зніматимуть.
— Та ну! — вигукнув Гриша і враз примружився. — А ти, мене за носа не водиш?
— О! — Марусик черконув себе відстовбурченим великим пальцем по шиї.— Хлопець їм потрібний. Кирпатий, веснянкуватий… Але я… я їм скажу, як вони приїдуть, щоб вони тебе взяли…
І, не давши Гриші опам'ятатися, повернувся й кинувся тікати.
Дома не встиг Марусик відхекатися, як прийшов Журавель.
Розмова не клеїлась. Скільки не забалакував до нього Журавель, Марусик відмовчувався, відмахувався рукою. А потім раптом дістав з кишені жаб'ячу лапку і простягнув Журавлю:
— На!
Журавель закліпав очима, він уже й думати забув про чарівний талісман після тої сварки.
— Візьми! — зітхнув Марусик. — Вона мені більше не потрібна. Тепер ти долю спокушай.
Журавель якось напівусміхнувся і прихилив до плеча голову:
— Давай!
І ледве встиг він сховати жаб'ячу лапку до кишені, як рипнула хвіртка і з'явився захеканий Гриша Пасічний.
— Слу-уха-ай!.. — просто од хвіртки загукав він Марусику. — Чого ж ти втік, чудило? Ти ж мені толком розкажи, що то за кіношники і що вони таке зніматимуть… — Він повернувся до Журавля. — А то, розумієш: "Я скажу, щоб узяли тебе" — і навтіки! Хто ж так робить? От чудило!
Марусик втягнув голову в плечі і, як спійманий горобець, зиркнув на Журавля.
Журавель розплився в усмішці.
— Та то він до мене побіг. Я його чекав. У нас з ним справа одна. А про кіношників тих толком і розказати нічого. Ми отуто біля воріт сидимо, насіння лузаємо, раптом під'їздять… Тир-бир, ми кіно знімаємо про сільських хлопчаків.
— Ти… А ти ж як? — спитав Марусик, важко дихаючи.
— Одпустило… Як тільки ти пішов на дно, корчі зразу одпустили. — Журавель винувато усміхнувся (не вмів Журавель брехати, і, коли доводилося говорити неправду, він завжди винувато усміхався).
Сашко Циган підвівся, теж винувато всміхнувся і сказав:
— Ти пробач… я не хотів… я ж думав, що то він… Ваші макітри у воді такі схожі…
Малеча зареготала.
Марусику нічого не лишалося, як теж засміятися. А потім вони йшли додому й весело сміялися втрьох. І ніхто з них не згадував про сварку, наче її й не було. Найвеселіше сміявся Журавель. Він підстрибував на ходу, він захлинався, він заливався радісним сміхом.
— До речі, а як там… жаб'яча лапка… чарівний талісман? — спитав раптом Марусик.
— О! Жаб'яча лапка! Будь здоров! — захоплено вигукнув Журавель.
— Ти хоч побажав що-небудь?
— Аякже!.. Аякже!.. Побажав, звичайно! Аякже. І — справдилося! Справдилося! — Він лукаво усміхнувся.
Хлопці перезирнулися і… враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють, і… Хоча і без усякого талісмана вони б, звичайно, помирилися. Але… І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: "Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!"
І сонце, хоч усміхалося воно, дивлячись на наші Гарбузяни, завжди тільки вранці, а зараз вже було надвечір'я, не витримало і весело засміялося, виграючи іскристим промінням своїм на шибках вікон, на новеньких бляшаних покрівлях, на мереживних лініях електропередач, на садках, на левадах, на хвилях річки Голубеньки.
І на щасливих обличчях наших героїв.
А вже тоді спокійно сховалося за крайнебо.
Отака незвичайна пригода сталася в наших Гарбузянах. Хоча, якщо добре подумати, що ж у ній надзвичайного?
Нічого надзвичайного в ній немає. Нічогісінько. Усі події цілком реальні, нічого неймовірного, а тим паче чарівного не відбулося. Звичайнісінький збіг обставин.
А втім… Якщо подумати ще раз, то… хто його зна…
Чесно кажучи, я дуже люблю надзвичайні події. Без них якось нудно жити на світі.
Пригода друга
СЕКРЕТ ДІДА КОЦЮБИ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
в якому ви знайомитесь з дідом Коцюбою, з "диверсантами" та з Тайфун Марусею. Придибенція в Липках
І знову сонце визирнуло з-за Лисої гори і всміхнулося. Як завжди всміхалося, милуючись нашими Гарбузянами. І сяйнистим промінням своїм освітило, голублячи, Бамбури, славнозвісний куток нашого села, де жили герої цієї повісті Сашко Циган, Марусик і Журавель.
Але сьогодні воно чогось не хотіло будити їх, а підкликало з-за обрію білу кучеряву хмарку, схожу на баранця, і, ховаючись за нею, почало сходити над селом.
Сонце наче знало, що один з наших героїв, а саме Журавель, у цю мить додивляється дивний незвичайний сон, який він мав розказати своїм друзям з усіма подробицями, нічого не пропускаючи і нічого не забувши.
І поки він додивляється той сон, не будемо йому заважати, а давайте повернемося з вами у день вчорашній і побачимо, що ж трапилося з нашими героями вчора. Бо, чесно кажучи, без цього буде незрозумілий і дивний сон Журавля, і подальші події повісті.
Так от — учора…
…Учора хлопців занесло у зовсім інший, протилежний від Бамбурів куток села, що звався ніжно й тихомрійно — Липки.
Назва цілком зрозуміла, бо за останньою хатою одразу починався буйний, хоч і невеликий, липовий гай.
Хлопців часто заносило сюди. На відміну від Бамбурів, Липки були безлюдні й занехаяні. Майже в усіх хатах вікна і двері забиті дошками, будівлі покинуті, зарослі бур'яном. Старі люди повмирали, молоді до міста переїхали. На всі Липки лише в одній хаті, попід самісіньким гаєм, жив самотній дід — старий Коцюба.
Для дорослих, звичайно, Липки — сум і нудьга. Але для хлопців — то рай земний. Правда, що може бути принаднішого для нестримної хлоп'ячої фантазії за полишене безлюдне людське житло! Де кожен куток дихає таємницею, де кожна стежка веде в несподіване, загадкове.
Як же захоплююче гратися там у сищиків-розбійників, у війну, у різні погоні та переслідування.