Чортяча спокуса

Сторінка 12 з 12

Нечуй-Левицький Іван

Почула я це та й голову похилила... Через два дні вже чую, що трьох циган засудили на смерть і їх будуть стріляти за городом другого дня вранці. Хаброня потягла й мене на те місце. Іду я ні жива ні мертва. І боюся так, що мене аж пропасниця трясе, і цікава я знати, чи то Грегора впіймали, чи кого іншого.

Прийшли ми за город на долину. Ще й сонечко не сходило, а народ біжить туди, аж спотикається. Дивлюся я, на горі стоїть сила народу, а на долині біліє три стовпи. Народ гомонить, гуде, як бджоли в улику. Баби хрестяться. Викотилось з-за гори сонце. Я глянула на шлях, з гори полилася неначе річка москалів з рушницями на плечах. Сонце блищить на рушницях. Курява піднімається, як дим. Коли це в куряві, неначе на хмарах, з'явився перший високий віз, потім другий і третій. Глянула я, на першому возі високо-високо над людськими головами гойдається сивий, аж білий чоловік, прив'язаний до дошки спиною. Я впізнала того діда, що був у

23—Нечуй-Левнцькнй, т. 4.

353

мене в гостях з Грегором. Він сидів, похиливши сиву голову, й не дивився на людей. Не встигла я одвести од його очі, знов угляділа віз, а на йому сидить Грегор без шапки. Як угляділа я його, та й крикнула не своїм голосом. На мене ніхто й не глянув, неначе я крикнула серед лісу... Дивлюся я, на третьому возі сидить той високий молодий циган, що був у мене в гостях з Грегором. Люди гомонять, що то попереду повезли батька, цигана Кос-така, а за ним його старшого сина Сандула, а за ним меншого сина Степана. Той Сандул був мій Грегор.

Позводили їх усіх трьох з возів і поприв'язували до стовпів. Коло середнього стовпа прив'язали батька, по праву руку коло його Грегора, по ліву руку меншого сина. їм позав'язували очі білими хусточками. Я стояла й думала, неначе це все мені сниться. Пам'ятаю тільки, що народ втих, що стало так тихо, неначе там не було й душі. Коли чую, народ кругом мене загомонів, що вже швидко стрелятимуть циган. В мене руки й ноги затрусились. Я й не стямилась, як кинулась втікати. Хаброня вгляділа, що я біжу, та давай мене доганяти. А я все біжу й сама не знаю куди. Я готова була бігти хоч на край світу. Коли чую, бахнуло раз, другий, третій. Я впала на землю і вже не пам'ятаю, що діялось зо мною. Як опам'яталась я, то вгляділа тільки Хаброню, що стояла коло мене.

Повела мене Хаброня додому. Ідемо ми, аж до церков дзвонять. Хотіла я зайти в церкву, стала коло порога та й назад вернулась. "Тепер,— думаю,— й бог не прийме моєї молитви; а за того, хто згубив з світу стільки душ, гріх і молитись". А Хаброня каже: "Ходімо до шинку, як вип'єш, то й лихо забудеш". Як пішли ми до шинку, то я пила цілий день: і не снідала, й не обідала, й не вечеряла^ та все пила. П'ю та плачу, а Хаброня мене втішає. Вже опівночі жид замкнув шинк, а ми побрались з Хабронею попід руки та й пішли додому.

Отак-то, кумо, нечистий насміявся з мене. Од того часу я вже закаялась пити й любити. Але часом і тепер прийде година, то нечистий і приступає до мене, тягне на спокусу та й тягне! Вже в мене ледве сили стає вдержатись од тієї чортячої спокуси.