— Звичайно, розумію... Я, проте, гадав, що ви образитесь за порівняння марксизму з релігійною сектою...
— Ні, це мене не ображає, а смішить... Це однаково, що порівнювати таблицю множення з молитвою... Безперечно, що в майбутньому, замість знати молитов, люди будуть знати таблицю множення і, напевно, марксизм посяде очищене від релігії місце в житті людства, та це зовсім не означає обернення марксизму на релігійну секту...
Карлюга окинув насмішкуватим поглядом співбесідника.
— Ви хочете сказати, що марксизм є кращий сорт релігії? Адже ж так вас треба розуміти?
Гайдученко подивися на нього здивовано, а потім, немов зрозумівши щось, відповів:
— У тому-то й річ, що ні. Марксизм передовсім не вигадка попа, а позитивне знання, що не спирається на догми. Марксизм — та ж таблиця множення, тільки, може, багато складніша.
Насмішкуваті іскорки зникли з очей Карлюжиних, брови йому зсунулися на перенісся, і він заступав твердіше. Навколо і осиковий гай, і піщані дюни, і далекі сизі верхівлі сосен немов скували звуки й сторожували, щоб хто не порушив тишу. Розмова тривала далі, і слова її лунко гасли за деревами.
— Ваше зауваження має рацію, та не зовсім. Коли б марксизм був наукою нейтральною, як, скажімо, фізика чи математика, тоді інша справа, але тут мова йде про суспільство, що підпорядковується марксівській системі, бо ж не секрет, що система, виникаючи з практики, в якийсь момент починає корегувати практику. От саме в цьому пункті й починається те, що я зву релігією. Система, може, й хороша для даного періоду для європейських, скажімо, країн, але вона може зовсім бути не придатна через якийсь час або для іншого народу, і тоді вона стає чистісінькою релігією, бо в неї починають вірити, як в авторитарну, самовизначальну річ. Бо хто ручиться, що й релігії не були створені, як універсальні системи для певного суспільства, для певної епохи, як безсумнівні "таблиці множення" за вашим порівнянням, а згодом тупі наслідувачі силою почали нав’язувати ті системи, од яких би, можливо, в інших умовах одмовилися б і їхні творці. Ви кажете, що марксизм наука,— добре. Я, скажімо, погоджуюся з вами, але чи не застаріє ця ваша наука, коли класова боротьба, через якийсь технічний винахід, стане минула історія, а на історичну арену висунуться цілком нові, не передбачені вашою системою, суспільні відносини? Отож марксизм може зробитися чистісінькою релігією, і, може, в деяких народів він вже й править за релігію, я не знаю...
Карлюга говорив уривчастими фразами, немов добираючи принагідні слова. Гайдученко уважно слухав його і Думав про те, що ці слова не є випадкові чи жартома сказані, а, видимо, виходять із самого коріння світогляду Карлюжиного.
— Чи ви, наприклад, не думали про те, чому комунізм за наших часів має особливий вплив у країнах убогої матеріальної культури?.. У цьому є щось знаменне... Так, немов культурні люди втратили віру в чудо і оминають комунізм, і тільки напівдикуни ще вірять в якесь царство боже на землі і саме через запровадження комунізму...
Гайдученко терпляче слухав Карлюгу, а коли той зупинився, мовив:
— Тому, що в культурно відсталих країнах більше брутальності у гнобителів, бо ж і гнобитель сам малокультурний, а тому класові суперечності постають прикріше й швидше зрушують маси до революції, а значить, і створюють дужчий потяг до комунізму. До того ж гнобитель через свою некультурність не може захистити себе. Що ж дивного в цьому? Не віра в чудо та в якесь царство боже на землі, а шлях наукового доведення, що іншого способу розбити кайдани нема. Тільки комунізм з корінням винищує суперечності, що їх тисячоліттями фабрикувало класове суспільство...
Гайдученко зробив паузу і вів далі:
— У культурних країнах і визискувач культурний: він вигадав тисячі засобів розкласти класову єдність супротивника, деморалізувати його лави... Досить взяти Америку — країну розвиненого капіталізму, щоб переконатись цього... Отож не віра в чудо, а майже математичний розрахунок...
— Математичний розрахунок? — перепитав Карлюга.— А на чому той розрахунок ґрунтується? Пошпортайтесь, і ви знайдете якусь догму. Так само й релігії ґрунтувалися на розумових доказах, виходячи з догми. Маючи догму, можна створити не то що комунізм, а десять комунізмів: інша річ, яка та догма, що на ній ваш комунізм виріс. А догма та дуже нескладна і дуже... наївна... Коротко кажучи, догма та міститься на такому ось силогізмі: історія є класова боротьба, а за класової боротьби не може не бути гнобительства й визиску; пролетарський клас на арену з’явився пізно і тому потрапив у приневолений стан; пролетаріат, перемігши всі інші класи, поведе людство до безкласового суспільства, а коли так, то перемога пролетаріату і, як вислідне з цього, комуністичний рай є в інтересах усіх гноблених. Найголовніше ж — що пролетаріат поведе людство до безкласового суспільства. А з чого це видно? Чому, скажімо, буржуазія, перемігши феодалізм, не повела людство до безкласового суспільства, і чому це пролетарський клас саме поведе? Подумаєш, які альтруїсти! З’явився пролетаріат — і повів!
Карлюга побідно подивився на Гайдученка, але той не виявив особливого замішання від Карлюжиного наскоку.
Артем спокійно підвів голову і мовив, лагідно посміхаючись:
— У тім-то й річ, що пролетаріат мусить вести до безкласового суспільства, бо ніхто так не пригнічений і нікого так не визискують, як пролетаріат. Саме в його інтересах і вести людство до безкласового суспільства, і не тому, що він великий альтруїст, а тому, що це лежить у площині його життєвих інтересів... Це саме ви й випустили з ока, а цього забувати не слід... Виходить, що це не догма, яка постала з чиєїсь примхи, а вислідне класових інтересів пролетаріату...
Карлюга засміявся сухим сміхом, немов пісок на дюнах заворушився від подуву вітру.
— Вислідне, кажете, класових інтересів? А влада в державі — це теж вислідне класових інтересів? А знаєте, що влада така річ, од якої рідко хто відмовляється добровільно? Та й то окремі особи відмовляються, а не класи. І невже ви думаєте, що пролетаріат, дійшовши влади, не захоче в своїх людських слабостях використати її? Чи пролетаріатові не захочеться жити в розкошах? Невже він такий святий, ваш пролетаріат, що всупереч своїм, як ви кажете, "класовим інтересам" стане по-братерському ділити всі добра, що дісталися йому внаслідок захоплення влади? З чого це видно? Хто це довів? Хіба робітник не з такої ж глини зліплений, як і буржуа? І через які такі таємничі причини зникнуть особисті егоїзми у представників робітничого класу?