ажливо пояснювати людям, на чиєму вони боці й чому, а також упереджені вони чи ні. Це свого роду декларація інтересів. Отже, я маю намір поговорити з вами про читання. Я маю намір розповісти вам про те, що бібліотеки важливі. Я маю намір припустити, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини. Я маю намір пристрасно благати людей усвідомити, що таке бібліотеки та бібліотекарі, і зберегти обидва ці явища.
Очевидно, що я неабияк упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Ось уже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи тексти й записуючи їх. Ясна річ, я зацікавлений у тому, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували й сприяли любові до читання, щоб були місця, де можна читати.
Тож я упереджений як письменник. Але я набагато упередженіший як читач. І ще упередженіший як громадянин Великобританії.
Я виголошую цю промову сьогодні під патронатом Аґенції читання, благодійної організації, місія якої полягає в тому, щоб дати всім рівні шанси в житті й допомогти стати впевненими та зацікавленими читачами. Це підтримка освітніх програм, бібліотек та окремих особистостей, а також відверте й безкорисливе заохочення самого акту читання. Тому що, як кажуть, усе змінюється, коли ми читаємо.
Саме ця зміна і саме цей акт читання – те, про що я хочу сьогодні поговорити. Я хочу розповісти про те, що з нами робить читання. Навіщо воноіснує.
Одного разу в Нью-Йорку я почув розмову про будівництво приватних в'язниць – цяіндустрія в Америці стрімко розвивається. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнєзростання– скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув'язнених за 15 років? І вони з'ясували, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи елементарний алгоритм, заснований на опитуваннях щодо того, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І, звісно, не може читати для власного задоволення.
У цьому немає прямої залежності, годі стверджувати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами є.
Гадаю, найпростіші з цих зв'язків походять з очевидного. Грамотні люди читають художню літературу.
Художня літературамає два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все закінчиться... У цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є насолодою. Одного разу усвідомивши це, ви станетена шлях постійного читання. Читання – це ключ. Кілька років тому я почув такий вислів: ми живемо в "постграмотному" світі, де можливість виявляти сенс написаного тексту вже вторинна, але ці дні минули. Слова зараз важливіші, ніж будь-коли, ми досліджуємо світ за допомогою слів, а оскільки світ поринає в інтернет-павутину, ми йдемо за ним, щоб спілкуватися й усвідомлювати те, що ми читаємо. Люди, які не розуміють одні одних, не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкуватися, а програми-перекладачі роблять лише гірше.
Найпростіший спосіб ґарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати й показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм прочитати їх.
Я не думаю, що існує така річ, як погана книга для дітей. Знову і знову серед дорослих стає модно вказувати на певні дитячі книги, часто на цілий жанр або автора, йпроголошувати їх поганими книгами, книгами, від читання яких потрібно захистити дітей. Я бачив, як це відбувалося знову і знову, ЕнідБлайтон називали поганим автором, це ж сталося і з Робертом Лоуренсом Стайном, і з багатьма іншими. Комікси засуджували за те, що вони сприяли безграмотності.
Це нісенітниці. Це снобізм і дурість. Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Затерта ідея не затерта для них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не відвертає дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.
Дорослі з добрими намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: лише не дозволяйте їм читати те, що їм подобається, або дайте їм правильні, але нудні книги, ці сучасні еквіваленти вікторіанської "виховної" літератури. Ви залишитеся з поколінням, переконаним, що читати – це не круто, або й ще гірше – неприємно.
Потрібно, щоб наші діти рухалися по драбині читання: усе, що їм подобається, просуватиме їх – щабель за щаблем – до грамотності. (А також ніколи не повторюйте помилки, якудопустив автор, коли його 11-річна донька зачитувалася Р.Л. Стайном. Помилка полягала в тому, щоб піти до неї і дати їй книжку Стівена Кінґа "Керрі" зі словами: "Якщо ти любиш Стайна, то й це тобі сподобається".Голлі не читала нічого, крім чемних історій про поселенців у преріях, аж до кінця підліткового віку, і досі гнівно дивиться на мене, коли чує ім'я Стівена Кінґа).
І друге, що робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось , що ви самі витворюєте з 33 літер і пригорщі знаків пунктуації, і ви, лише ви використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяє його і роззираєтесядовкола чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця й світи, про які й не дізналися б. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій світ, то щось усередині вас трішки зміниться.
Емпатія– це інструмент, який збирає людей разом і дає їм змогу поводитися не так, як поводяться самозакохані одинаки.