ЯВА 10
Ті ж і П а н а с
Панас (біжить з току). Тату, тату! Демко. А що там?
Панас. До нас у тік Конашеві бики вперлися; чисто стіжок жита розвернули. Варка. Чи не капосні!
Демко. Побіжи ж та вижени. А де ж Зінько? Панас. Пішов чогось у верби. Може, загнать биків у обору?
Демко. Віджени до Конаша та скажи, щоб не пускали удруге, бо штрап заплатять. Біжи ж швидші
Панас побіг.
Чого б то Зінько пішов у верби?
Варка. Там Марина коноплі витята з води. Оце ж свіжо прибігала.
Демко. Так що?
Варка. Хіба не помітив, яка збентежена? Я чула, як вона шепнула Вусті, що має хтось її сватати!.. Демко. Так?.. Он воно що! Шкода!.. Варка. Шкода, як Марина не буде нам за невістку. Демко. Ще й як Шкода!
Варка. Чи не позичив би Конаш карбованців з тридцяток, щоб весілля справить? По наших достатках можна б і тридцятком обійтись.
Демко. У Конаша посереду зими льоду не випросиш, а візьми у Вареника, то надінеш собі ярмо довіку.
ЯВА 11
Ті ж, староста і волосний писар.
Староста. Здрастуйте, з вівторком!
Варка і Демко. Спасибі, будьте й ви здорові!
Староста (до писаря). Здіймайте з них допроси, по всій правилі. А ви на всякий опит кажіть настоящу правду.
Волосний писар (до Демка). Як вашого отця звали?
Демко. Василем.
Волосний писар. Так. А діда вашого, батькового батька?
Демко. Семеном. Волосний писар. Так.
Демко. Ви це чинш прийшли править? Поборгуйте, будь ласка, от зберу по людях...
Волосний писар. Не перебивайте. Був у вашого отця син ще, і як його звали?
Демко. Авжеж, був. А, це за подушне знов прийшла бамага? Годів з п'ятнадцять теж присікалися були до мене за подушне, так я справив їх на братове жительство.
Волосний писар. Ви слухайте і не прикословте. Отвічайте, де ваш брат?
Демко. Як покійні батько померли, царство їм небесне, вічний покій, мені тоді було годів з десяток, не більш; а старшому братові, либонь, чотирнадцять.
Волосний писар. Як старшого вашого брата звали?
Демко. Андрієм.
Волосний писар. А де ж він числиться налицьо?
Демко. У Києві. Як зосталися ми сиротами, без отця-неньки, так старшого брата взяв за малчика у лавку якийсь купець, сказать би, приятель батьків, чи що, та й повіз його з собою у Київ, а я зостався у хуторі, там-таки, де батько наш жили на чинші. Там вже я і зріс, там і вилюднів. Сказать так, чужі люде довели до розуму, чужі й оженили... _
Волосний писар. А не писав ваш брат Андрей письма коли до вас?
Демко. О, як-то не писали? Писали, аж три письма писали. Всі письма у мене і зараз за образами лежать. Покійна
Христя Чавунова колись-то ходила на прощу у Київ, то одвіду-вала брата, і вони прислали нам хрестики від великомучениці.... Третє письмо, либонь, позаторік прийшло.
Варка. Позаторік ^же, якраз на полупетра.
Волосний писар. І ви одписували до брата?
Демко. Та я неграмотний, а тут у нас був салдатик, так я йому казав одписать, ще на першого листа. Ось піди, Варко, принеси ті листи сюди.
Варка пішла в хату.
Волосний писар. Коли ж ви одписували?
Демко. Та щоб по правді вам сказать, то, мабуть, годів з двадцяток. Скільки разів думка шибала написать щоб брат Андрій Васильович прислали грошей, що я, стало бить, при великій сем'ї і при нужді...
Варка виносе листи і дає писареві.
Раз якось Конаш згодився написать і так ловко почав листа: "Братіку мій родний, братіку єдиноутробний! Возьму перо в руки, край столу сяду і спишу я нужду горьку і свою печаль-досаду. Лети листок от охрда на осток..." Та й досі не дописав, все якось часу не було.
Волосний писар. Так брата вашого єдиноутробного звали Андреем Васильевичем Пшонкою?
Демко. Андрієм Васильевичем Пшінкою.
Староста (до писаря). Як на вашу думку, ці письма настоящі чи хвальш?
Волосний писар. По давності і мухоіспачканості надо заключить, що настоящі. (Кашля.) Тепер прочитаєм бумагу.
Староста. Хрестіться, Демку, хрестіться і ви, Варко.
Демко. Та перехреститься не штука. Чого ж би то?
Волосний писар. Брат ваш єдиноутробний, Андрей Васильевич Пшонка, волію Божією помер...
Демко і Варка. Царство небесне, вічний покій!
Демко. Братіку ріднесенький! (Хлипа.) От скільки разів збирався на прощу, оце ще недавно міркував: піду цього року у Київ, аж ось коли провідаю братіка.
Волосний писар. Горя без радості не бува.
Староста. Щоб нікоторої втіхи — не полагається, так воно від Господа милосердного!
Во лосний писар. Слухайте ж, що я вам прочитаю (читає): "Объявить мещанину Дементию Васильевичу Пшонке, что после смерти брата его, Андрея Васильевича Пшонки, умершаго в г. Киеве, в доме купца..." Отут не розберу хвамилії: чи Калинина, чи Малинина! Здається, Бадилина?
Староста загляда в лист.
Староста. Язик до Кийова доводить. Аби б тільки туди, а там у людей допитаються. Спитають, де тут такий-то помер.
Волосний писар (чита). "В доме купца Давилина осталось духовное завещание, которым он завещал ему, Демен-тию, наличными деньгами шесть тысяч рублей серебром, находящиеся на хранении в государственном банке, домашнее имущество и одежду на сумму пятьсот рублей. Духовное завещание и опись на завещанное имущество находятся при деле у мирового судьи Подольского участка".
Староста. Бачите?
Волосний писар. Подпишіть, що вам об'явлено.
Демко (здивовано). Це ви не шуткуєте? У мене в голові все перевернулося, у вухах дзвенить... Нічого не зрозумію! Варко, ти розібрала?
Варка. Що ж тут розбирати? Бундючилися супроти нас люде, і тепер і ми підіймемо догори носа.
Писар. Верная ваша правда.
Старшина. І щоб ви знали, як я вас тепер почитую, то вже ви не Демко... Давайте сюди руку. (Бере руку Демка.) Дементя Василович та ще й господин. Понімаєте, о!
Писар. Общее уваженіє и почтеніє!..
Демко. Кажете, шість тисячів копиталу і одежі на п'ятсот карбованців? Варко, посилай Вустю за півквартою! Милості проеимо у господу.
Варка пішла в хату.