Певно, що я заснув враз, як тільки притулився головою до подушки. Мені навіть здавалося, що я ще й не спав; коли вчув голосний стук та якийсь стогін. Не розуміючи, що трапилось, я враз побачив у потайних дверцятах спину якогось чоловіка в шоферському кашкеті, а потім бачив, як туди ж кулею вилетіла з сусідньої кімнати друга постать з розкаряченими вперед руками, а серед мого покою стояв наш широкоплечий містер О’Фонель в самій сорочці, з голими ногами й голосно лаявся,— "Sakredam! Gott-dam! Чорт ліловий!"..
Я схопився з ліжка на рівні ноги, мов мене хтось підняв...
Виявилось, що містер прокинувся в той самий момент, коли апаш запустив йому руку під подушку. В одну мить містер зірвався на ноги й так торохнув злодія в зуби "боксом", що той заскавулив, звалив стільця й прожогом кинувся навтьоки, але містер штовхнув його ще ногою навздогін у спину, та так, що той, ледве зберігши рівновагу, вилетів у двері, як на "Таубе"...
Ми засвітили свічки, дзвонили в обидва дзвінки,— але ніхто не з’явився. Обдивились хати: у містера й Давида було все на місці, а в мене щезла з-під подушки камізелька, а з нею й 1000 марок! Тільки зосталися франки, але обидві зверхні кишені в штанях було вивернуто й забрано гаманця з дрібними. Очевидно, злодій не догадався поглядіти всередині.
Всилу ми дошукались господині, у якої всю голову було заверчено паперовими "папільотками", але ні до чого з нею не договорились, бо вона прикидалась зовсім дурною. Дуже довго ми не спали, а вранці ходили в поліцію, мали досить мороки,— але ні камізельки, ні моїх марок нема й по сей день. Правда, нема чого казати: нам обіцяли знайти й прислати, навіть записали, що пришлють в Сідней!.. А ти, Максиме, жди!
Окрім того, коли ми сказали, що ночували в цьому готелі, то поліціанти неначе посміхалися, а потім дивувалися, чого ми не спинились у якомусь кращому? Взагалі, нам не щастить у Швейцарії, хоч вона й відома дивовижною чесністю своїх мешканців...
Але, що мені до того, чим відома Швейцарія, коли я зостався в драматичному становищі? Негайно послав депешу Кобцеві, щоб він якось мене порятував, виславши хоч трохи грошей до Йокогами. Добре ж, як встигне!..
За тією халепою ми загубили пів дня, мусили зректись надуманої подорожі до Шамуні під Монбланом, і до вечора прошалались по Женеві, яку я тепер добре пам’ятатиму!
Їздили трохи на човні, що в руках у містера летить, мов стріла; дивились, як серед міста на мостах ловлять хлопці рибу без жодних поплавків та вудилищ: сама звичайна нитка з гачком! Добре їм так ловити, коли тут така прозора вода, що рибалка бачить, як риба вхопила приманку, і тоді її витягає. Ні, брате, половив би ти з таким пристроєм на Ворсклі!
Ще кілька разів подивилися на снігові верхів’я Монблану, якого було видко й сьогодні, наслухалися вуличних італійських співаків і, "поминаючи лихом" цю столицю "Французької Швейцарії", увечері сіли в потяг, що поніс нас до Марселя .
* * *
Я прокинувся лише біля Авіньйона, тобто майже не бачив Франції. Доведеться, може, побувати іншим разом, і особливо в Провансі. Бо про Прованс найбільш цікавого розповідав містер О’Фонель. Він визнає, що провансальці мають стільки відмінного від французів, майже, як ми від москалів. Це особливо стало видко з творів їхнього великого поета, Фредеріка Містраля, якого можна вважати за провансальського Шевченка. Саме тепер Прованс переживав національну жалобу, бо в березні помер цей їхній "кобзар" — Містраль.
— — —
Отож, останній день в Європі я перебуваю на французькій землі, на яку так нахвалявся пан Шульц. Отже, коли я бачу марсельців, то мені тяжко згадувати слова Шульца. Не знаю, чому, але мені тутешні люди незвичайно симпатичні. Вони всі такі рухливі, голосні, говіркі й веселі. Особливо на Старій Гавані (Vieux Port) та на надбережній страшенна метушнина й гармидер. Куди ж порівняти до Бремена! Там хоч і величезна коломашня, але ж, каже справедливо містер, там скрізь навколо почуваєш німецький порядок, твердий закон і не можеш забувати, що це дозволено, а те — ні. А тут, здається, кожен може робити, що схоче, й нікого тим не здивує. О’Фонелю також подобаються марсельці й він каже, що вони дуже відрізняються від французів. Коли їх рівняти з парижанами, то вони загалом виглядають так, як — наприклад — монахинські баварці проти берлінських прусаків. Тільки містер запевняє, що вони — хвастуни, як діти, й дуже ледачі та нагадують йому цвіркунів, що роблять багато гаміру, але мало діла. Кумедно, наприклад, що марсельці завжди говорять з приводу головної вулиці Марселя — Канеб’єр: — "Якби Париж мав Канеб’єр, то він був би маленьким Марселем!" .
Я не бачив Парижа, але Марсель мені, дійсно, сподобався найбільш рухливим життям юрби, ясним небом, теплим блискучим днем й чарівнім прозоро-синім морем. Ми ходили по великому місту, що по числу мешканців є третім містом у Франції, дивились на чудові будівлі, між якими — на диво — нема жодної старовини, величезні вітрини крамниць Канеб’єра, були по великих галасливих кав’ярнях, де виром крутилася різноманітна юрба, нашвидку оглянули чудову галерею, де є знамениті образи Рюісдаля, Перуджино й багатьох славнозвісних старовинних малярів, були в чудовому ботанічному саду. Звісно, Марсель не може похвалитися чистотою, як німецькі міста, але в ньому є якась притягаюча сила. Особливо — море! Наскільки це краще "Німецького",— а на набережній неуявимий рух, біготня,— здебільшого — жартівливий, радісний гармидер. Видко, що марсельці, справді, дуже люблять жартувати.
Ми з Давидом, наприклад, побачили в рейді ні до чого неподібний, чорний корабель, що, мов якась величезна низька скриня, тримався на воді. Ми думали, чи то не військове яке судно, й прохали містера розпитатись, що то за комедія? Але кожен нам відповідав:
— Та то ж "Пендераклі" — старий турецький кофейник! А ви й не знали?
— Та хіба ж ви не знаєте? — То ж пантофля султанової бабуні!..
Тільки ми й дізналися, що зовуть його "Пендераклі" чи "Пендераклія", але що воно за судно — таки допитатись не змогли!
Мені тутешня обстанова життя так подобалась, що я радий би й довше пробути в Марселі, але на рейді стоїть блискучий, спокійний велетень "Гамбург" — пароплав "Північно-Німецького Лойду". До пароплава увесь час підпливають боти та парові човни й він понесе нас завтра по цьому синьому морю в далекі від Європи краї.