Щодалі ми посуваємось на Південь, то все більше й більше летить цих "гусей" за нашим кораблем. Вони кидаються у воду й б’ються один з одним за якийсь покидьок, а потім знов здіймаються з води й знову невтомно пливуть за нами в повітрі.
Кажуть, що це досить нерозумна птиця й її дуже легко вловити, кинувши принаду з гаком, як для великої риби. Тоді альбатроса можна витягти живцем на корабель. Але впіймана таким способом птиця дуже небезпечна, бо вона завзято б’ється й дзьобом, і крилами. Ловлять альбатросів переважно з рибальських суден, але здебільшого їх знову й випускають на воду. Пускають, головним чином, через те, що у всіх моряків є таке повір’я, що, коли вбити альбатроса, то не тільки тому, хто його вбив, але ж і тому судну, на якому буде альбатросів вбивця, неминуче трапиться якась біда. Тому-то й ловлять альбатросі тільки про забаву, й забава та буває тим більшою, що той самий, вже позначений рибалками, альбатрос через свою ненажерливість знову й негайно може впійматись на ту ж таки вудку, з якої його тільки-що відчепили.
Обіч з великими, старими альбатросами летять і молоді, менші на зріст. Вкупі ж з ними вже починають з’являтись і буревісники. В гурті з альбатросами здебільшого летять "буревісники-велетні", сірого кольору з безліччю темних латок. Вони такі самі ненажери. Взагалі буревісників є до двадцятьох родів, починаючи з "велетнів" і кінчаючи манісінькими "петриками", які так і звуться на всіх мовах (Petit Pierre — по-французькому, Petrel — по-англійському і т. д.) "Петрики" завбільшки, як добрий горобець, літають понад самою водою, витягши свої довгі ніжки, якими увесь час ворушать. Через те, їхнє літання видається, що вони не летять, а бігають, чи "ходять по воді", як ходив апостол Петро. З того й пішла їхня назва.
В північних країнах молодих буревісників їдять. Про це говорив мені ще містер Патрик, який розповідав, що пташенят "сивого буревісника" у великій кількості ловлять ісландці й насолюють собі про запас на зиму...
— — —
За цей час щодня приходять нові й нові звістки з війни. На пароплаві у всіх пасажирів тільки одна тема розмови — про війну та про війну.
Занотую собі ці страшні дати:
3-го серпня німці оповістили війну Франції й Бельгії,
4-го — Англія оповістила війну Німеччині,
5-го — Австрія — Росії, а Чорногорія — Австрії,
6-го — Сербія — Німеччині,
9-го англійці вже почали війну в Африці й зайняли в німецькій колонії Того місто Ломо...
А сьогодні, 10-го, почався великий бій між французами та німцями в Ельзасі. Потім, французи підпалили в повітрі німецького дирижабля "Цепеліна 4-го", який і згорів...
Боже мій, Боже мій! Що-то робиться в тій нещасній Європі?! Скільки-то держав уже воює?!
Тепер уже мої попутники кажуть, що на цьому не спиниться. Ще ні Франція, ні Англія не воюють з Австрією, а це буде неминуче. Ну, накликали на себе біди й Шульц, і Кирхнер та інші... Чи витримають?..
— — —
Проїхали біля берегів Нової Гвінеї, але не спинялись.
Вже недалеко й до Австралії. Ми певне спинимось не в Сиднею, а в Брісбені. Далі мабуть доведеться їхати залізницею. Я дуже з того радію, бо вже надзвичайно набридло плавати, а найбільше від того, що й досі я себе почуваю недобре. Ще гаразд, що я якось викрутився від малярії, а кілька пасажирів таки захопили собі цієї мороки, мабуть в Сінгапурі... Це мене врятував містер О’Фонель, що навчав нас з Давидом не виходити в тропічних портах на землю, не ковтнувши попереду хіни.
Сьогодні зустріли в океані величезну дохлу велерибу (кита) якого обсіло безліч альбатросів. Було це надвечір, коли тільки-що сіло сонце. Пароплав зменшив ходу, всі пасажири настрашились і висипали на палубу. Виявилось, що помічник капітана спочатку не розібрав, що то за чорна річ лежить серед моря, й думав, чи то часом не якийсь кораловий острівець, не зазначений на мапі. І справді, то була така величезна чорна купа! От, коли б у такої риби була відповідної широчини горлянка, то вона могла б проковтнути не тільки самого бідолашного Іону, а й цілий човен з кількома людьми!
Спочатку переляк помічника капітана мені видався смішним,— але ж потім австралійці нам розповіли, що тут, між тисячами цих острівців та атолів є ще й тепер чимало таких, що дійсно їх не зазначено на мапах. А наскочити на таку штуку, то вже треба навіки попрощатися з землею. І не в дуже далекі часи на таких острівцях розбивалися велетенські пароплави, а сотки людей разом гинули в морі. Далі буде цих острівців настільки багато, що в темні ночі доведеться й нашому пароплавові десь закотвити й підночувати.
Бентежить мене трохи, що ми не пристанемо просто до Сиднею: чи ж знайдуться там відповідні листи від Сурукчиного приятеля, чи може ще доведеться зазнати якогось прикрого непорозуміння, що мене й на берег не випустять. Це вже буде занадто велика неприємність...
Та не хочу про це ані думати, дурно тільки буду сушити собі голову. А зате ж, як доїду до Сиднею,— от, там вже я довідаюся й про всіх, мені любих, і про мою дорогу землю!..
* * *
Так, як пророкували мої попутники, так і сталося. 11-го Англія оповістила війну Австрії й 11-го ж почалася формальна війна між Францією та Австрією. А 12-го Чорногорія почала воювати з Німеччиною.
Чи ж будуть ще нові війни? Мені здається, що ще почнеться біда й в Швейцарії, бо там же половина німців, а половина французів.
— — —
Вже знову повернули ми на південь, до цього ж часу все більш пливли просто на схід. І от, тепер, праворуч вже вимальовується північний виступ Австралії — Йорський, а з лівого боку стоять довгі й суворі острови Альбані. А там, за ними ще далі лежить північна частина Нової Гвінеї — вітчина папуасів. Ця протока, що ми нею пливемо, зветься Торесовою Протокою, тобто іменем того сміливого іспанського мореплавця Тореса, який на початку XVI-го століття плавав по всіх цих місцях своїм парусовим кораблем, проклинаючи ці страшні води, до того часу ще незнані європейцям. І, не зважаючи на те, що Торес блудив поміж цих острівців більше двох місяців,— доля не схотіла, щоб він натрапив на Австралію, хоча йому безперечно було видко скелі Морського виступу. Мені чогось дуже шкода того нещасливого Тореса!..