◊
Беззастережно і неохайно, мамо, віриш у весь облуд, що несу. Приміром, чому сьогодні не повертаюсь, адже на дворі ні краплини дощів. І звідки такий загін охочих дати мені притулок, тебе, мамо, не переймає — огулити тебе, просто, на раз. Унаслідок, мамо, роблю із тебе надійно спокійну, натомість вимучую для себе огребки попередніх відчуттів. Се відчуття, мамо, коли із радістю намацуєш на собі ще вологу любов. Або, радше, чогось, що від неї лишилось. Паки, мамо, так триває, а, отже, я вершу із життям. Ще відносно є часу, щоби вірити у привітні посмішки тих, кого не переношу. Тих, із ким, мамо, ладна схрестити шаблі. Потурай моїм безпросвітним байкам, тому що після не буде кому потурати. І ти, мамо, віриш укотре в облуд. А поки — беззастережно і неохайно (віриш) — я, мамо, спускатимусь нижче за орган, аби і надалі вершити. Із життям.
◊
Трясе кучерями, не здогадуючись, як на даремно — такий кучерявий веселий. І що би такого вигадати, як одволікти. Від життєвого розгулу і неоднорідної маси пан потроху починає нудити, тож-бо, нуждається у відмінному поряд. Говорить: я переконаний, що потребую відмінного поряд і пропоную побути вдвох. Мовляв, його дивує, чому і досі на нього не ведусь, коли от — переконаний, а я — саме те, якого б поряд, відмінне. Кучерявий веселий сьогодні розкошує на щедрість. Будь-яку, каже, щедрість. Зокрема, і тілесну, тому що від духовного повнення часом буває зле. Бачу, що кучерявий веселий не спроста — трохи хильнув: йому було зле від духовного повнення. А наразі веселим кучерявий пропонує хильнути разом. Чогось такого, простенького. Можливо, пива. А там — ще й до пива. Кучерявий веселий провіщо робить при цьому незрозумілий жест. Чи то — пригощаю, чи то — прощаю. Ймовірно, кучерявий веселий пов'язаний з одною із церков. Бо переконує, що все в руках Божих, а іншим не під силу. Я уважно слухаю кучерявого, але не розумію, мабуть тому, що він дещо веселий, бо хильнув. При тому, не йому говорити про Бога, нічого не відаючому про чигирин, до якого пнусь. Ще варуюсь ковтати поживно пропонованого напою, але ковтаю, ковтаю зовсім потроху, щоби не проґавити вчасно податись, де той чигирин. Уникаю слів кучерявого веселого, прецінь він не уникає спроб проявити свою готовність: кучерявий уже надміру веселий повідомляє, що пити зі мною пива так хорошо. Перепитую: як, хорошо? Чого ж — хорошо? Хорошо, пояснює кучерявий, бо ніякого зайвого, окрім вихиляння. Через це мене зовсім не дивує, чому він нуждається у відмінному поряд, а також, допивши десь третю, не мнусь одказати, як мені добре сказати: шкода.
◊
З-під мене, мамо, ніякого грітого молока. Чого ж тебе так коробить, не ясно, мамо, до чого підставляєш дзбани. Волочу несподівано міхи. Але там, мамо, ані борошна, ані цукру. Ти вчиш мене бути спритною побіля плити. Мамо, учениця із мене добротна — я смажу картоплю і начиняю м'ясом млинці. Млинці ж, мамо, я навіть пектиму, а не лише начинятиму. Тому молоко закінчилось, що не до тіста — в унітаз. Мамо, саме так у мене наразі з молоком. Досить того, яко ним повнюсь. Ти, мамо, дещо несерйозна до мене: і не помічаєш, що важеніє тіло й довкола нього. Картоплю і млинці я, мамо, лишаю на столі, прикривши рушником. Мамо, я не знаю, чи їстиме хтось оцю спритність — млинці і картоплю. А далі, мамо, молоко кисне в мені.
◊
А знаєш, кажу, коли повертаюсь: якщо більш не питаю, де той чигирин, ти даєш мені на дещицю життя — я лишила у собі тебе.
літо — 11 вересня 2008р.
м. Донецьк