Як у всіх самиць ссавців, для годування новонародженого немовляти жіноче тіло продукує молоко під час вагітності і після неї. На цій стадії життя немовля не може вижити без материнського молока або якогось схожого за складом продукту. Оскільки тіло матері бере участь у процесі лактації в безпосередньому зв'язку з вагітністю, пов'язані з доглядом за немовлям стосунки між матір'ю і дитиною розглядаються як природний зв'язок. Інші пристосування для годування в більшості випадків вважаються штучними і неприродними. Згідно з аргументами культури, матері і їхні діти становлять єдине ціле. В подальшому, після виходу зі стану немовляти, діти ще недостатньо сильні, щоб бути залученими до відповідальних робіт, проте є рухливими, некерованими, нездатними збагнути існуючі різноманітні небезпеки і тому потребують нагляду й постійної уваги. Очевидно, що саме матір підходить для цього завдання — воно є додатком до її природного зв'язку з дітьми, або тому, що вона має нове дитя і вже залучена до діяльності, пов'язаної з дітьми. Таким чином, її власна діяльність обмежена недостатнім розвитком її дітей,20 вона прикута до хатньо-сімейної групи: "місце жінки — вдома".
Зв'язок жінки з хатньою групою по-різному сприяє тому, що її уявляють ближчою до природи. По-перше, вже те, що її постійно пов'язують з дітьми, є предметом обговорення. Очевидно, що діти мають розглядатися як частина природи. Ледве чи можна вважати немовлят людьми — вони зовсім не соціалізовані. Подібно до тварин, вони не можуть пересуватися на задніх кінцівках, не контролюють фізіологічних виділень і не говорять. Очевидно, що навіть трохи доросліші діти все ще не повністю підпали під вплив культури. Вони ще не зовсім знаються на суспільних обов'язках і правилах поведінки, мають незначний словниковий запас і мало що вміють робити. Багато культурних ритуалів містять непряме визнання зв'язку дітей з природою. Наприклад, у більшості культур існують обряди ініціації для підлітків (перш за все, для юнаків; до цього я повернуся далі), метою яких є ритуальний перехід дитини з недо-людського стану до повної участі у суспільстві і культурі; в багатьох культурах немає погребальних ритуалів для дітей, які померли в ранньому віці, саме тому, що вони так і не стали справжніми членами суспільства. Отже, дітей зручно віднести до природи, а тісний зв'язок жінки з дітьми може підсилити уявлення про те, що й вона сама є ближчою до природи. Іронія полягає в тому, що логічне обґрунтування обряду ініціації юнаків в багатьох культурах полягає в необхідності очищення юнаків від осквернення, що нагромадилося за час тривалого перебування з матір'ю й іншими жінками, — хоча, фактично, жіноче осквернення може походити від того, що жінка тривалий час перебувала з дітьми.
Друга дуже складна проблема, що таїться в тісному зв'язку жінки з хатньою ситуацією, виникає з певних структурних конфліктів між сім'єю і суспільством у цілому, які існують у будь-якій суспільній системі. Важливість протиставлення "хатнього" — "громадському" в зв'язку з положенням жінок переконливо розглянуто Розальдо21; я лише хочу показати його дотичність до даного обговорення. На уявленні, що хатня одиниця (біологічна сім'я, завдання якої — відтворювати і соціалізувати, тобто готувати нових членів суспільства до суспільного життя) протиставляється громадському організмові (плутаному об'єднанню зв'язків і стосунків, чим насправді є суспільство), також базуються докази Леві-Стросса в його праці "Первісні структури спорідненості"22. Леві-Стросс стверджує не лише те, що це протиставлення наявне в кожній суспільній системі, але й те, що воно означає протиставлення природи і культури. Універсальна заборона інцесту23 і подібних зв'язків, правило екзоґамії (шлюб поза своєю групою), забезпечує те, що "ризик для біологічної сім'ї перетворитися на закриту систему безсумнівно зведено нанівець; біологічна група більше не може триматися осібно, а узи шлюбного союзу з іншою сім'єю забезпечують верховенство соціального над біологічним і культурного над природним"24. І хоча не кожна культура чітко формулює таке радикальне протистояння хатнього і громадського, ледве чи можна заперечувати, що хатнє завжди підлягає громадському; хатні одиниці пов'язуються одна з одною через введення в дію правил, що закономірно свідчить про рівень, вищий за ці одиниці; з такого зв'язку несподівано постає інша одиниця — суспільство, яка закономірно являє собою рівень вищий, ніж хатні одиниці, з яких воно складається.
Тепер, оскільки жінки пов'язані з хатньою ситуацією і, зрозуміло, в тій чи іншій мірі нею обмежені, вони ототожнюються з цим нижчим ладом соціально-культурної організації. Що це означає для нашого подальшого розгляду? По-перше, якщо, як у формулюванні Леві-Стросса, робиться особливий наголос на біологічній (відтворювальній) функції сім'ї, тоді сім'я (а отже, й жінка) відверто ототожнюється з природою в якості протиставлення культурі. Але це вочевидь занадто просто; проблему, здається, точніше буде висловити таким чином: сім'я (а отже, й жінка), представляючи стосунки нижнього рівня, інтереси, пов'язані з розчленуванням суспільства і партикуляризмом, протиставляється міжсімейним стосункам, що втілюють в собі інтереси вищого рівня, пов'язані з інтеграцією й узагальненням. Оскільки у чоловіків відсутня "природна" основа (догляд, зведений до охорони дитинства) орієнтації на сім'ю, їхня сфера діяльності визначається на рівні міжсімейних зв'язків. І оскільки це культурне пояснення видається правдивим, то чоловіки таким чином є "природними" господарями релігії, ритуалів, політики й інших сфер культурного світогляду та діяльності, в яких висловлені узагальнюючі положення щодо духовно-суспільного синтезу. Отже, чоловіки ототожнюються не лише з культурою в сенсі протиставленої природі загальнолюдської здатності до творчості, — вони ототожнюються зокрема з культурою в застарілому значенні цього слова, тобто з більш витонченою, вищою сферою людського мислення — мистецтвом, релігією, правом тощо.
Тут логіка культурної аргументації спрямована на те, щоб пов'язати жінку з нижчим, ніж чоловічий, ладом культури, і на перший погляд ці аргументи неспростовні. В той же час, жінка не може бути повністю прив'язана до природи, тому що навіть у межах хатнього контексту в її ситуації наявні такі аспекти, які виразно демонструють її участь у культурному процесі. Само собою зрозуміло, що, окрім догляду за новонародженими немовлятами (апарати штучного годування можуть розірвати навіть цей біологічний зв'язок), не існує жодних підстав, щоб з доглядом за дітьми і досі ототожнювалася саме мати — як опозиція батькові, чи будь-кому ще. Але навіть якщо припустити, що інші практичні і емоційні міркування об'єднуються для того, щоб утримати жінку в цій сфері, існує можливість показати, що її діяльність в хатньому контексті могла б так само логічно поставити її безпосередньо в категорію культури.