Тут категорії "природа" і "культура", зрозуміло, є абстрактними категоріями — в реальному світі неможливо знайти якусь межу між цими двома станами або сферами існування. І немає сумніву, що в одних культурах контраст між цими двома категоріями набагато виразніший і сильніший, ніж в інших — доведено навіть, що народи, які знаходяться на примітивній стадії розвитку (деякі, або всі) зовсім не бачать, чи не усвідомлюють різниці між станом людської культури і станом природи. Проте я захищатиму думку, що універсальність ритуалів означає обстоювання в усіх людських культурах властивої людям спроможності радше впливати на факти природного буття, упорядковуючи їх, аніж пасивно підкорятися їхньому впливу. В ритуалі — цій цілеспрямованій маніпуляції формами в напрямку впорядкування й сталості — кожна культура заявляє, що відповідні стосунки між людським існуванням і природними силами залежать від того, як культура застосовує властиві їй сили для впорядкування всеохопних процесів світу і життя.
Ці аспекти часто виразно формулюються в сфері тих культурних поглядів, де розглядаються концепції чистоти й забрудненості. Справді, в кожній культурі є певні уявлення, що, як видається, значною мірою (хоча, звичайно, не цілком) причетні до стосунків між культурою і природою10. Добре відома в усіх культурах точка зору щодо чистоти/забрудненості полягає в можливості природного "поширення" забрудненості; залишене на самоплив забруднення (для цих потреб грубо прирівняне до некерованої дії природних енергій) поширюється і переходить на все, з чим контактує. Це бентежить — якщо забруднення є таким сильним, то яким чином можливо що-небудь від нього очистити? Чому не забруднюється сама речовина чи сила, яка очищує? Якщо дотримуватися застосованої системи доказів, відповідь буде та, що таке очищення досягається в ритуальному середовищі — в ритуалі очищення як цілеспрямованій діяльності, що протиставляє природним енергіям свідомі (символічні) дії, в ритуалі, могутнішому від цих енергій.
У будь-якому випадку, я хочу сказати лише те, що кожна культура беззастережно виокремлює й обстоює різницю між дією природи і дією культури (людської свідомості та її продуктів); і далі, що окремішність культури й спирається на те, що за більшості обставин вона в стані взяти гору над природними умовами і використати їх для своїх потреб. Таким чином, культура (тобто, кожна культура), досягнувши якогось рівня обізнаності, стверджує, що вона не лише відрізняється від природи, але й є вищою за неї, і це відчуття відмінності й вищості спирається саме на здатність видозмінювати природу, "соціалізувати", "культуралізувати" її.
Повертаючись тепер до проблеми жінок, можна було б дуже просто пояснити їхній загальнокультурний статус істот другого ґатунку, якщо безумовно погодитися з тим, що, на противагу чоловікам, яких ототожнюють з культурою, жінок ототожнюють або символічно пов'язують з природою. Оскільки саме культура завжди систематизує і перевершує природу, то, якщо жінок було віднесено до складових природи, для культури було б "природним" підпорядкувати, щоб не сказати пригнобити їх. Але хоча це твердження, як буде видно, має значну силу, воно, здається, занадто спрощує всю справу. Тож у наступному розділі я постараюся довести і обстояти думку, що жінки вважаються "переважно" ближчими до природи, аніж чоловіки. Тобто, що культура (яка й досі вельми недвозначно ототожнюється з чоловіками) визнає, що жінки є діяльними учасниками цього особливого процесу, але одночасно вважає їх дужче закоріненими в природі або ближчими до неї.
Така поправка може видатися другорядною або навіть банальною, але, гадаю, вона є точнішим тлумаченням культурних припущень. Далі, подані з цієї точки зору твердження мають декілька аналітичних переваг над отим простішим формулюванням, і на цьому я зупинюсь пізніше. Тут треба просто наголосити, що розглянуті твердження однаково пояснюватимуть загальнокультурну девальвацію жінки, оскільки, хоча жінки й не ототожнюються з природою, вони все одно вважаються представниками нижчого стану, такими, що менш віддалені від природи, аніж чоловіки. Тож наступним завданням цієї статті є з'ясувати, чому жінок можуть розглядати саме таким чином.
Чому жінка здається ближчою до природи?
Зрозуміло, все починається з тіла і властивої лише жінці природної функції народжувати потомство. Для обговорення ми можемо виокремити три рівні, на яких цей безумовний фізіологічний факт має значення: (1) жіноче тіло і його функції, що більшість людського віку більше пов'язані з "життям виду", схоже, і наближають жінку до природи — на противагу чоловікові, чия фізіологія надає йому більше можливостей для участі у культурній діяльності; (2) жіноче тіло та його функції наділяють жінку такими соціальними ролями, які вважаються нижчими за рівнем участі в культурному процесі, аніж чоловічі; і (3) традиційні соціальні ролі жінки, покладені на неї завдяки тілу і його функціям, у свою чергу, надають їй відмінну фізичну структуру, що, як і її фізіологія та соціальні ролі, вважається ближчою до природи. Обговорюючи кожен з цих пунктів по черзі, я спочатку покажу в кожному випадку певні чинники, що дуже схильні поєднати жінку з природою, потім покажу інші чинники, які доводять її повне поєднання з культурою, і комбіновані чинники, що, відповідно, ставлять її в проблематичне проміжне становище. Під час обговорення стане зрозумілим, чому при зіставленні з жінкою чоловік здається менш "серединним", більш "культурним". Я знову і знову повторюю, що розглядаю тільки рівні культурних і людських універсалій. Ці докази призначені для застосування до людства загалом; вони виникли з людського досвіду, який людство накопичило віддавна й до сьогодні.
1. Фізіологія жінки вважається ближчою до природи. Ця частина моєї аргументації була проникливо, переконливо, з великою кількістю ретельно дібраних даних викладена Сімоною де Бовуар. Бовуар розглядає фізіологічну структуру, розвиток і функції самки людини і робить висновок: "Самка більшою мірою, ніж самець, є жертвою свого виду"11. Вона зазначає, що багато важливих частин жіночого тіла і властивих йому процесів ніяк не слугують здоров'ю і рівновазі окремої особи; навпаки, виконуючи свої особливі органічні функції, вони часто стають джерелом нездужання, болі і страху. Грудні залози жінки не мають стосунку до її особистого здоров'я; їх можуть видалити в будь-який момент. "Багато секрецій яєчників мають своє вивершення в яйцеклітині під час її дозрівання і пристосування матки до її потреб. Для всього організму вони є скоріше фактором порушення рівноваги, ніж фактором регулювання. Жінка більше пристосована до потреб яйцеклітини, ніж до своїх власних"12. Менструація завжди викликає незручності, іноді біль; вона завжди пов'язана з негативними емоціями і в будь якому разі — з турботами щодо очищення і знищення відходів; в багатьох культурах (момент, про який не згадує Сімона де Бовуар) менструація перериває звичне життя жінки, тавруючи її ганьбою, що приводить до різноманітних обмежень в її діяльності і суспільних контактах. Під час вагітності багато вітамінних і мінеральних ресурсів жіночого тіла спрямовується на годування ембріона, що виснажує її власні сили й енергію. І, нарешті, народження дитини саме по собі є болісною та небезпечною подією13. В сумі, Бовуар доходить висновку, що жінка "є більше рабом свого виду, ніж чоловік, її тваринність більш очевидна"14.