Почув Жупан, що до управи приїхав "улахан тойон" (великий пан) справник — і зараз до його; кланяється, просить; очі горять блиском надії та відради... на жаль, передвчасної. Вислухав пан і зареготався.
— Піп, бігме, піп; просто хоч у проповідники... оце так дідусь... і де в бога впійметься... Ризи б тобі, та й годі... Тривай лишень...
Погрібся пан у скриньці, пошукав нашвидкуруч і витягує нічний червоний жупан.
— Оце тобі, попе, й ризи — не треба кращих... Козак, вдягни його!
І покотився з реготу. Вдягли дідуся в панське убрання. Боже, скільки сміху було та знущання!
— Червоний Жупан! Червоний Жупан! — загриміло по всіх кутках управи,— і прилипло те ймення навіки. Понурив голову Червоний Жупан; бачить, що не дійти йому "правди", поклонився низько і вийшов. Тиск люду гнався за ним.
— Гей, бийте у дзвони... служба буде... попа нового настановили...— і жорстокі гигашки покривали ті грубі діткливі жарти.
І побрів собі Жупан один зі своєю думкою — незрозумілий, оганьбований. Але те його не зраджувало. Ні одного тойона (пана) не пропускав Жупан, щоб не висловитись перед ним, не поділитись думкою, не попрохати запомоги. До владики його не пустили; тоді Жупан почав перепитувати крізь вікно і був допущений.
— Безглуздий, ваше преосвященство! — доклав якийсь тойон управський; владика махнув рукою,— і вивели Жупана без нічого.
Не залишив Жупан підмовляти до своєї думки і звичайних людців, подавав просьби до всяких осіб, але все по-дурному. Жупан зробився "притчею во языцех".
Раз якось я підійшов до річки... Був кінець серпня. На березі метушились люди: насипали хлібом та картоплею пліт, щоб гнати в город.
Крик, галас, біганина. Серед плоту я зобачив і Червоного Жупана — він був зворушений, виявляв нетерплячку, галасував до гурту. Я підійшов — поздоровкався. Червоний Жупан покидав наші краї: ціле літечко він прокосив у якута, хазяїна плота, щоб той довіз його при нагоді до города; відти Червоний Жупан зваживсь іти пішки, Христовим іменем, аж до Якутська, все з тією ж думкою, щоб запомогти бідарям.
Він був певний, що його діло — праве і що не може відмовити йому "справжнє начальство".
Лаштування скінчилось,— пліт попхався за водою.
Звичайно скулений, Червоний Жупан стояв тепер випрямившись посеред плоту і міцним голосом давав порядок. Ніхто не слухав його, не звертав жодної уваги, але те йому було байдуже, не спиняло нітрохи,— на душі легко і любо. Мимоволі пригадалися мені "безглузді" пошукачі усяких правд серед нашого знедоленого люду,— і з тяжким почуванням я покинув берег.
Червоного Жупана я не бачив більш...
1894 року