— Клер, що ви мали на увазі, коли сказали: "тепер — занадто пізно"? Це... Це через мого дядька? Через те, що він про вас знає? Через те, що він думає?
Вона мовчки кивнула. По щоках у неї текли сльози.
— Слухайте, Клер, ви не повинні всьому цьому вірити. Ви не повинні думати про це. Ви поїдете зі мною. Ми поїдемо у південні моря — на острови, що схожі на зелені смарагди. Ви будете там щасливі. Я піклуватимуся про вас, я завжди вас оберігатиму.
Дермот пригорнув її до себе й відчув, що вона вся тремтить. Раптом вона випручалася з його обіймів.
— О ні, будь ласка, не треба! Хіба ви не розумієте? Тепер я не змогла б... Це було б жахливо!.. Жахливо!.. Жахливо!.. Я завжди намагалася бути порядною... А тепер... Це було б жахливо, просто жахливо!
Приголомшений її словами, він не знав, як йому бути. А вона дивилася на нього благальним поглядом.
— Прошу вас, не треба... Я хочу бути порядною...
Її слова розчулили Дермота і в той же час завдали йому пекельної муки. Він пішов по пальто й капелюх і там зіткнувся з Трентом.
— А, Дермоте, чогось ти сьогодні рано зібрався додому.
— Атож, нема настрою танцювати.
— Поганий вечір,— погодився Трент.
— А якби тобі ще мої турботи...
Дермот злякався, що Трент наміряється звіряти йому свої таємниці. Тільки не це! Що завгодно, тільки не це.
— Ну, бувай,— кинув він квапливо.
— Я додому.
— Гм, додому? А як щодо погрози духів під час сеансу?
— Я ризикую. На добраніч, Джеку.
Дермот мешкав недалеко і, відчуваючи потребу подихати прохолодним нічним повітрям, щоб остудити збуджений мозок, пішов пішки. Відімкнувши двері, він зайшов до квартири, ввімкнув у спальні світло й відразу ж, удруге за цей вечір, відчув, що перед ним спалахнув червоний сигнал. Небезпека! Відчуття загрози було таке сильне, що витіснило з його свідомості навіть Клер.
Небезпека! Він у небезпеці! Саме в цю хвилину й у цій кімнаті.
Марно Дермот намагався посміятися з себе і забути про страх. Можливо, його намагання були не досить рішучі. Адже червоний сигнал остеріг його своєчасно, і це давало йому змогу уникнути лиха. Все ж таки трохи підсміюючись над своєю забобонністю, він обережно обійшов квартиру,— чи не сховався де якийсь зловмисник,— але нічого не виявив. Його слуга, Мілсон, уже пішов, і в квартирі нікого не було.
Повернувшись до спальні, Дермот повільно роздягся. Відчуття небезпеки залишалося таким же гострим, як і раніше. Він підійшов до комода взяти носовичок і раптом став як укопаний. Посеред шухляди здіймався незнайомий горбок — видимо щось тверде. Тремтячими пальцями Дермот відкинув носовички і дістав те, що було під ними,— револьвер якогось невідомого йому зразка. Вкрай здивований, Дермот уважно оглянув револьвер і зрозумів лише, що з нього недавно було зроблено постріл і покладено його до шухляди тільки сьогодні ввечері. Він був певен, що коли вдягався до обіду, револьвера там не було.
Тільки-но Дермот хотів покласти зброю назад до шухляди, як пролунав дзвінок у двері, що все дзеленчав і дзеленчав — дуже гучно в тиші порожньої квартири. Хто міг прийти в такий час? На це запитання була лише одна — підсвідома — відповідь: "Небезпека!.. Небезпека!.. Небезпека!.."
Скоряючись цілком підсвідомому інстинкту, Дермот вимкнув світло, накинув пальто, що лежало на стільці, й відчинив двері. На ганку стояли двоє чоловіків, а позаду них Дермот помітив третього в голубій уніформі. Полісмен!
— Містер Уест? — запитав старший із двох.
Дермотові здалося, що минула вічність, перш ніж він відповів. Насправді ж збігло лише кілька секунд, і він досконало наслідуючи безвиразний голос свого слуги, промовив:
— Містер Уест ще не прийшов. Навіщо він вам потрібен о такій порі?
— Він ще не прийшов? Ну що ж, тоді, я гадаю, нам краще увійти й зачекати на нього.
— Ні, ви не увійдете.
— Слухайте, чоловіче, я інспектор Веролл із Скотленд-Ярду і маю ордер на арешт вашого хазяїна. Можете подивитись, якщо бажаєте.
Дермот, уважно читаючи чи вдаючи, ніби читає,— поданий йому папірець, приголомшено запитав:
— За що? Що він такого вчинив?
— Убивство сера Ейлінгтона Уеста на Харлі-стріт.
В голові у Дермота запаморочилось. Він відступив перед грізними гістьми, зайшов до вітальні й увімкнув світло. Слідом за ним до кімнати увійшов інспектор.
— Все обшукати! — дав він розпорядження молодшому і повернувся до Дермота.— Ви залишитесь тут. І не спробуйте вислизнути, щоб його попередити. До речі, як вас звати?
— Мілсон, сер.
— О котрій годині, на вашу думку, ваш хазяїн повернеться?
— Не знаю, сер. Він, здається, збирався на танці до "Графтона".
— Він пішов звідти майже годину тому. Ви певні, що він сюди не приходив?
— Не думаю, сер. Якби приходив, я, мабуть, почув би.
В цю хвилину із сусідньої кімнати з'явився молодший і, помітно збуджений, подав старшому револьвер. На інспекторовому обличчі промайнув вираз задоволення.
— Усе зрозуміло,— мовив інспектор.— Певне, увійшов і вийшов так, що ви не почули. Отже, він ушився. Я краще піду, Каулі, а ви залишайтеся тут, на той випадок, якщо він повернеться. І наглядайте за цим хлопцем. Він може знати про свого хазяїна більше, ніж удає.
Інспектор швидко вийшов. Дермот зробив спробу випитати в Каулі подробиці. Той виявився балакучим.
— Справа яснісінька,— сказав він поблажливо.— Ми розкрили вбивство майже негайно. Джонсон, слуга, тільки-но вклався спати, як йому здалося, ніби пролунав постріл. Зійшовши вниз, він знайшов сера Ейлінгтона мертвого. Куля влучила в серце. Джонсон зразу ж подзвонив нам, а коли ми приїхали, все розповів.
— І ніяких сумнівів? — наважився запитати Дермот.
— Абсолютно ніяких. Той молодий Уест приїхав зі своїм дядьком, і Джонсон, коли приніс віскі, чув, як вони сварилися. Старий погрожував скласти новий заповіт, а ваш хазяїн пригрозив, що вб'є його. Не минуло й п'яти хвилин, як гримнув постріл. Ось так! Ніяких сумнівів. Йолоп, та й годі...
Авжеж, справа яснісінька. Серце в Дермота обірвалося, коли він збагнув незаперечну силу доказів, що були проти нього. Небезпека! Жахлива небезпека! Єдиний вихід — втеча. Він напружено Обміркував становище і згодом запропонував приготувати чай. Каулі охоче погодився. Він робив у квартирі обшук і знав, що чорного ходу немає. Діставши дозвіл, Дермот вийшов до кухні, поставив на вогонь чайник і почав навмисне бряжчати посудом, а тоді швидко прокрався до вікна й підняв раму. Квартира була на третьому поверсі і звідти спускався трос із маленьким підйомником, яким користувались розвізники товарів. Дермот, миттю опинившись за вікном, почав спускатися вниз. Трос урізався в руки до крові, але йому було не до того. Через кілька хвилин, обережно вийшовши з-за рогу, Дермот наскочив на людину, що стояла на тротуарі, і, на свій превеликий подив, упізнав Джека Трента. Трент уже знав про небезпеку, яка нависла над другом.