Черва

Сторінка 2 з 2

Панч Петро

Отець Ананій замислився, потім повернувся до хати й, дістаючи з божниці пляшки з водою, сказав:

— йорданська. Побризкай з молитвою, може, й пройде, а після обідні ми ще й бога попросимо: в нього все готове.

І пішов до огради.

Біля церкви отець Ананій підніс молитовно очі до бога. Над головою стримів у небо гострий шпиль дзвіниці, а із сірих хмар, як із підрешітка, сіяла мрячка. Дзвони під вогкою тишею завмирали на останніх акордах.

Отець Ананій подумав: "Просіть, і буде дано вам..."

По обідні він вирішив відслужити молебень про ніспо-слання на мор червам ще дощу хоч на два дні.

Виходячи з вівтаря до ікони, отець Ананій знову побачив Ліду, яка щиро била об мокру підлогу поклони. Тут же був і менший зять Микита. Він підійшов під благословення і пошепки сердито проговорив:

— Папаша, ви б молебень відслужили, щоб хоч на два дні бог дірку заткнув: дві десятини сіна гниє в покосах.

— В покосах? Ах ти ж, господи!

— Атож. На два дні мені годинку — і я шістдесят копиць сіна маю. Після цього хай собі ллє хоч день і ніч. Тут оцих два-три дні...

— Можна, можна, синку. Бог милосердний. Я зараз.

Ставши перед іконкою, Ананій розгорнув требник, перелистав декілька сторінок, потім замислено підніс пучку до лоба і тоді тільки згадав, що для Ліди треба молебень править якраз навпаки. Він нервово засмикався: "Якраз навпаки!"

Поліз за хусткою до кишені і наткнувся на відозву церковного управління — кров червоним споришем висипала на обличчя, і він подумав: "От тобі й правильно й неправильно: якраз навпаки!" Тупим, бездумним поглядом обвів отець Ананій такі ж тупі обличчя парафіян і без будь-якого ладу замахав кадилом.

Блукаючи по обличчях, погляд його зупинився на кирпатому видику хлоп'яка, який однією рукою намагався підтягти штанці, а другою смикав за кіску дівча.

Отець Ананій ще раз придивився до хлопчика, і кадило само по собі заходило в такт тої самої пісні, яку вчора співали за вікном хлоп'яки. Він знову почервонів, хотів розпочати молебень, але з язика вже настирливо лізло:

— О чем, дева, плачешь, О чем, дева, плачешь, О чем слезы льешь?..

Мов камінець на обривку, в руках у такт крутилося кадило.

Харків, 1925