Майстер насправді злякався: дивний тип, який нізвідки взявся на теплоході, бо ж ні до якої групи не належав, наступав на Северина з темряви, ніби з потойбіччя, він простягнув руку для вітання, Майстер руки не прийняв і ще тісніше притиснувся спиною до поруччя борту, тоді червоноголовий схопив його за зап'ястя, потермосив, немовби дружньо вітався, й щось белькотів незрозумілою мовою.
"Хто ти?" — протиснув крізь горло Северин.
Червоноголовий, видко, зрозумів питання — вдарив себе кулаком у груди й відповів латиною: "Poeta clarus!"[60]
"Звідки ти тут узявся й чому такий дивний?" — допитувався Майстер і, переконавшись, що поет його розуміє, чекав відповіді.
Проте слів не почув: поет порозумівався кінетичною мовою, і, як не дивно, Северин розумів усе, що вимальовував рухами цей дивак — ніби залишав у повітрі зримі тільки для співрозмовника письмена.
Червоноголовий повідомляв моторошні речі: мовляв, ви всі прийшли з минулого і в минуле канете; найменша стежина не прокладеться для вас у майбутнє, нещадний шторм насувається з морів на Ізмірську гавань і змете все у ній суще; від вашого корабля не залишиться й тріски, і врятується тільки той, хто піде зі мною на піднебесну вершину, що здіймається над мертвим містом, і звідтіля розпочнеться нове життя світу, в якому чекає на нас жива субстанція ніким не звіданої досі величної поезії, за котрою майбутнє і слава…
Незримі письмена, висвітлені на мить жовтими пломінцями очей червоноголового, застигли в повітрі над головою Северина, й ще поки вони зникли, Майстер встиг відчитати у них вирок собі й своєму поколінню; ним оволоділа глуха безнадія, його дійняло вже не романтичне, а реальне бажання втекти від невідомости майбутнього в минуле, яке ще втрималося на світі у вигляді патріярхальних взаємин; і не з примарної піднебесної висоти слід розпочинати нове життя, а повторити його, добувши із пропасних глибин збереженого часу здоровий сенс людської сутности.
Він згадав Саламіну й забажав тепер бути тільки з цією жінкою, яка зберегла в собі непорочність Природи, втекти від жорстокої й руйнівної скверни цивілізації, що вривається, немов цунамі, у зґвалтований світ — у резервацію Чистоти, котра ще заховалася десь на окрайцях Зеленої землі біля підніжжя мертвих скель.
Северин простягнув руку, щоб відштовхнути червоноголового, проте рука пройшла крізь нього, мов крізь дим, й тільки жовті очі примари заблимали в далині; Северин врешті отямився і збагнув, що то миготять світелка маяка на далекому молі ізмірського причалу.
Зайшов до каюти, сів за столик і взявся перекладати англійською свою доповідь для Саламіни: знав непомильно, що Саламіна прийде. Закінчивши роботу, ліг на ліжко і ждав…
Двері тихо прочинилися, й зайшла Йоганна — в рожевому анараку з капюшоном, вона непорушно завмерла, притуливши палець до губів.
Северин зачаївся, чекаючи хоча б найменшого поруху жінки, й боявся зрушитися з місця, щоб не сполохати чарівне видиво. Врешті вона відкинула з голови капюшон, легко зсунула з плечей анарак, він упав до стіп, і Северина засліпила білизна жіночого тіла; тверді, як у незайманки, груди випнулися вперед, точені стегна стиснулися, приховуючи лоно пухнастою короною чорного волосся; Майстер весь зітлів від бажання, але й тепер не поворухнувся, й Саламіна пожаліла його: лягла поруч, роздягнула й, прошепотівши гаряче: "Яке в тебе молоде тіло…", — вгорнула його своєю пружною м'якістю.
Кохала Йоганна — не він у неї, а вона входила в нього, відшукуючи в собі для любові найчутливіші дотики, була вона майстринею кохання, і Северин запитав: "Як це так, що в холодному краю живуть такі гарячі жінки?"; "А так, щоб вижити серед льодів, — відказала вона, — нас огріває, палить і мучить безперервне бажання, ми кохаємося часто, ми кохаємося завжди, і я вдячна добрим духам за те, що послали мені тебе, я б зачахла в такій довгій дорозі без чоловіка"; "То знайшла б іншого"; "А ні, ескімоска може прийти тільки до того, хто глянув на неї з гріховною жагою, а ти зробив це у таверні"; "Я поїду з тобою, я самотній і стану в твоєму краю таким, як і ви"; "Ти дуже швидко захочеш повернутися додому, чужинці в нас довго не затримуються, Ґренландія призначена тільки для ескімосів"; "Неправда, неправда, ти вродлива й розумна, ти колись була дівчинкою з м'ячиком, я весь свій вік житиму з тобою"; "То забирай мене швидше, швидше", — й Саламіна лягла навзнак.
Він брав її пожадливо, потужно, владно — давно не відчував у собі такої чоловічої сили — й шепотів, шепотів: "Я поїду з тобою, я хочу бути там, де Природа панує над людьми, а не люди над нею — і знущаються з неї і нищать"; "Ти вже в нашому краю, ти ж у мені, і чи не все одно, коли покидати… але будь ще, будь, хай я згорю в цьому пеклі"; Саламіна втішалася його коханням, тихо сміялася, обціловувала й просила: "Ще не йди, ще трохи, ще довго будь, ранок далеко…"
Вони кохалися до світанку, а коли Северин врешті зів'яв і міцно заснув, Йоганна підвелася, одягла анарак і тихо вийшла.
Майстер прокинувся: на столі біліли неторкані папери, а місце, де лежала кохана, було ще тепле, й він горнувся до постелі, усвідомлюючи, що більше ніколи не побачить Сал аміни.
VIII
За сто кілометрів від Ізміру лежить під небом відкопане, як і Помпеї, зникле у давнину місто Ефес.
Письменники, які виїхали автобусами на екскурсію, уважно слухають гіда. Ось на цьому місці стояла найвеличніша поганська святиня — храм Артеміди, — підпалена колись Геростратом. А на тій он горі, під самим небом, колишня тюрма, бачите руїни? Там сидів ув'язнений за зневагу богині апостол Павло… А ще гласить легенда, що в Ефесі померла на руках Івана Богослова Божа Мати… Трохи далі, потім глянете, височить уціліле приміщення бібліотеки, а навпроти нього, теж добре збережений, — громадський туалет…
"А в Помпеях, — зауважив пан Єжи, — зовсім неушкодженим залишився будинок розпусти — з найпікантнішими мозаїчними візерунками…"
"Цей факт ще раз підтверджує істину, що час дбайливо зберігає найнеобхідніші для людини інститути", — посміхнувся гід.
"І засвідчує водночас високий рівень первісної цивілізації", — промовив Тарас.