– Як бачите, мадам, ваші відомості трохи спізнилися... Проте я вам обіцяю, що на ваш вчинок звернуть увагу. Особливо порадьте своєму чоловікові, щоб він ні в що не втручався... Тут можуть виникнути деякі обставини...
Він не договорив і з легким поклоном підвівся зі свого крісла. Ліза зрозуміла, що час іти. За дверима вона побачила Логра і Лебігра, які мерщій одвернулися. Та вона зніяковіла ще більше за них. Ковбасниця проходила залами, коридорами, почуваючи, що потрапила в тенета поліції, що поліція все бачить і все знає. Нарешті вона вийшла на майдан Дофіна. На набережній Орлож вона пішла повільніше; вітрець із Сени освіжав її.
Найчіткіше мадам Кеню усвідомлювала непотрібність свого вчинку. Її чоловікові ніщо не загрожувало. Від цього їй стало легше, хоч водночас вона відчувала докори сумління. Ковбасниця обурювалася поводженням Огюста і трьох торговок, через яких вона потрапила в смішне становище. Вона пішла повільніше, стежачи очима за течією Сени; шаланди, почорнілі від вугільного пороху, спускалися за зеленою водою, а вздовж берега рибалки закидали вудки. Тепер виявилося, що не вона виказала Флорана. Ця думка, що несподівано майнула в її голові, здивувала її. А хіба вона погано зробила б, якби виказала дівера? Ковбасниця стурбувалася, здивувавшись, що сумління могло її обдурити. Анонімні листи, звичайно, річ дуже огидна. Вона ж, навпаки, просто пішла, назвала своє прізвище, всіх вигороджувала.
І раптом, згадавши про спадщину старого Граделя, ковбасниця зазирнула до себе в душу і зрозуміла, що вона ладна кинути у річку ці гроші, аби тільки зцілити свою ковбасну від її хвороби. Ні, вона не була скнарою, не через гроші пішла вона до префектури. Проходячи по мосту О-Шанж, Ліза вже зовсім заспокоїлась: до неї повернувся вартий заздрості душевний спокій. Це й краще, що інші випередили її у префектурі: тепер їй не доведеться обманювати Кеню, і вона спокійно спатиме.
– Що, купила квитки? – запитав чоловік, коли жінка повернулась додому.
Він схотів їх побачити і вимагав пояснення, на якому саме місці балкона їхні крісла. Ліза думала, що поліція зараз прийде, тільки-но вона зробить свою заяву, і її план піти до театру зводився до того, щоб чоловік не бачив, як арештовуватимуть Флорана. Вона сподівалася переконати його поїхати з нею на прогулянку, як вони часом робили: подружжя іноді їздило фіакром у Булонський ліс, обідало в ресторані, засиджувалося в якому-небудь кафе-шантані. Та тепер ковбасниця вважала, що це зайве. Вона, як завжди, провела день за прилавком, рум'яна, веселіша і привітніша, ніж звичайно, мовби видужала від якоїсь недуги.
– А бачиш, я правду казав, що повітря тобі на користь, – мовив Коню. – Ти пройшлася сьогодні вранці і тепер чудово виглядаєш.
– Ет, відчепися, – сказала йому, нарешті, жінка і знову зробилася серйозною. – Повітря паризьких вулиць зовсім некорисне для здоров'я.
Увечері в театрі "Гете" вони дивилися п'єсу "Милосердя Боже". Кеню в сюртуці й сірих рукавичках, ретельно зачесаний, увесь час розглядав в афіші імена артистів. Ліза, в корсажі з великим вирізом, була препишна; вона спиралася на червоний оксамитний бар'єр балкона руками у дуже вузьких білих рукавичках. Чоловік і жінка були глибоко зворушені нещастям Марії; командор справді був огидною людиною, а П'єро їх смішив, як тільки з'являвся на сцені. Від'їзд дитини, молитва в дівочій кімнаті, повернення бідної божевільної навернули на очі ковбасниці декілька слізок, які вона витерла легким дотиком хусточки. Але цей вечір перетворився для неї на справжній тріумф, коли, підвівши очі вгору; вона побачила на галереї Нормандку з матір'ю. Тут ковбасниця ще більше запаніла, послала Кеню до буфету купити коробку карамелі і почала недбало гратися перламутровим, багато позолоченим віялом. Рибна торговка була переможена; вона похилила голову, слухаючи, що їй потихеньку говорить мати. При виході обидві красуні зустрілись у вестибюлі і обмінялися невиразною усмішкою.
Того дня Флоран рано пообідав у Лебігра. Він чекав на Логра; горбань обіцяв привести до нього відставного сержанта, людину здібну, з якою треба було обговорити план нападу на Бурбонський палац та Ратушу. Насувалася ніч, з обіду сіявся дрібний дощик, і величезний Центральний ринок поринув у сиву імлу. Контури будівель проступали чорною масою на рудуватому похмурому небі, по якому брудними ганчірками тяглися хмари, мало не чіпляючись за дахи і ніби розриваючись об гострі шпилі громовідводів. Флоранові нудно було дивитися на болото й жовті потоки, що немов несли й розстеляли присмерк по брудних вулицях. Він бачив, як люди ховалися від дощу на тротуарах критих проходів, як парасольки бігали під зливою, а фіакри швидше і голосніше стукотіли по спустілих вулицях. Раптом небо з одного боку очистилося. На заході зайнялося червоне світло. Тоді в кінці вулиці Монмартр з'явилась ціла армія замітальників, і, вимахуючи мітлами, почала гнати перед собою цілі озера рідкого болота.
Логр не привів сержанта. Гавар подався обідати до своїх знайомих у Батіньйоль. Флоран мусив цілий вечір провести віч-на-віч з Робіном. Утікач майже весь час говорив сам один, і нарешті йому стало нестерпно сумно, його мовчазний товариш тільки хитав бородою й кожні чверть години простягав руку за склянкою, щоб ковтнути пива. Флоран з нудьги пішов спати. Але Робін, залишившися сам, ще довго сидів, задумливо насунувши капелюха на лоб і втупивши очі в свою склянку. Роза й хлопець-прислужник, які мріяли раніше зачинити винарню, бо в кабінеті не було компанії, мусили зачекати добрих півгодини, доки Робін нарешті пішов додому.
Флоранові в своїй кімнаті стало страшно лягти в ліжко. Він відчував один із тих приступів нервової хвороби, що траплялось часом, коли його цілими ночами переслідували страшні кошмари. Напередодні він був у Кламарі на похороні Верлака, який помер після жахливої агонії. Флоранові ще ввижалася вузька труна, яку спускали в землю. Особливо не міг він відігнати од себе образ мадам Верлак, з її плаксивим голосом, але без слідів сліз в очах; вона весь час ходила слідом за Флораном, говорила про неоплачену труну й похорон, про те, що не знає, як розплатитися за все, не маючи жодного су в кишені, бо аптекар довідався про смерть Верлака і ще напередодні зажадав сплатити йому весь борг. Флоран змушений був дати грошей на труну і розрахуватися з могильниками. Коли він уже зібрався йти, мадам Верлак подивилася на нього з таким нещасним виглядом, що він залишив їй ще двадцять франків.