– Певне, настрій поганий, – відповіла Ліза.
– Е, ні, ні, це триває вже досить довгий час, мене душить... А тимчасом і справи наші йдуть добре, і великого горя немає, живемо, як завжди... Та й ти, моя любко, чогось змінилася, наче зажурилась... Якщо так буде й далі, я покличу лікаря.
Красуня-ковбасниця серйозно глянула на чоловіка.
– Ніякий лікар тут не потрібний, – сказала вона. – Це минеться... Тепер у нас наче пошесть яка, всі в кварталі почувають себе погано...
І раптом додала ніжно, як мати:
– Не турбуйся, мій товстунчику... Я не хочу, щоб ти занедужав. Це вже було б занадто.
Жінка звичайно відсилала його в кухню, бо з досвіду знала, що стукотіння сікачів, шипіння сала, дзенькіт каструль звеселяли його. Крім того, вона віддаляла його таким чином од базікання мадмуазель Саже, яка тепер цілий ранок просиджувала в ковбасній. Стара поставила перед собою мету залякати Лізу, щоб та наважилася зробити якийсь рішучий крок. Спочатку вона досягла того, що ковбасниця їй звірилась.
– Ох, скільки-то є на світі лихих людей, – почала обмовниця, – таких, що їм краще б думати про свої справи... Ох, коли б ви знали, дорога мадам Кеню... Та проте я ніколи не наважуся повторити вам, що чула!
Але ковбасниця відказала, що це її не обходить, і тоді Саже пошепки, нахилившись над шинкою, що лежала на прилавку, сказала:
– Уявіть собі: кажуть, що пан Флоран зовсім не кузен вам...
І поволі мадмуазель Саже дала зрозуміти, що їй відомо усе. Для неї це було тільки засобом тримати Лізу у своїх руках. А коли ковбасниця відкрила їй правду, також додержуючи своєї тактики, щоб мати людину, через яку можна було б довідуватись, які чутки та плітки ширяться в кварталі, стара заприсяглася, що буде німа, як риба, і заперечуватиме все, що чула від Лізи, хоч голову їй рубайте. Після цього вона з насолодою почала смакувати цю драму. Щодня вона приносила тривожні новини.
– Вам слід якось застерегтися, – нашіптувала вона красуні Лізі. – Я знову чула в ряду, де торгують кишками, як дві жінки балакали, знаєте, про те... Не можу ж я казати людям, що вони брешуть, ви ж розумієте. З мене б сміялися... Чутка так і шириться, так і шириться. Де вже її спинити! Шило коли-небудь вилізе-таки з мішка.
За кілька днів мадмуазель Саже пішла у справжню атаку. Вона прибігла перелякана, почекала, нетерпляче жестикулюючи, доки всі покупці вийшли з крамниці, і стиха прошипіла:
– Чули, що кажуть?.. Ті люди, що збираються в Лебігра, накупили собі рушниць і тільки чекають, щоб розпочати те саме, що було в 48-му році. Ну хіба не жаль дивитися, як пан Гавар, людина гідна, багата, статечна, водиться з усякою наволоччю!.. Я хотіла вас попередити про вашого дівера.
– Та дурниці, нічого тут немає серйозного, – протягла Ліза, щоб заохотити Саже до дальших балачок.
– Нічого серйозного? Оце так! Увечері, коли проходиш вулицею Пірует, чути страшенний галас із винарні. Вони, бачте, зовсім не соромляться. Пам'ятаєте, як ця компанія хотіла збити з пуття вашого чоловіка? З вікна своєї кімнати я бачу, як вони там роблять патрони. Невже і це жарти?.. А втім, я попередила вас для вашої ж користі.
– Певна річ, дякую вам. Тільки люди багато чого вигадують.
– Ну, це не вигадки, на превеликий жаль!.. Та що казати, коли весь квартал гомонить про це! Кажуть, що коли поліція їх накриє, то чимало людей будуть замішані в небезпечну справу. Ось хоч би й пан Гавар...
Проте ковбасниця знизала плечима, мов хотіла сказати, що пан Гавар старий дурень, так йому й треба.
– Я кажу про нього, як і про інших, хоч би і про вашого дівера, – вела далі хитра стара. – Адже пан Флоран, здається, у них за начальника... Це може бути вам дуже прикро. Мені від душі вас жаль, бо коли поліція зайде й до вас, то можуть і пана Кеню зачепити. Його теж арештують. Два брати – як два пальці на руці.
Красуня Ліза гаряче заперечила. Проте вона дуже зблідла; своїми тривогами мадмуазель Саже таки дошкулила їй до живого. Від цього дня пащекуха приносила з ринку тільки історії про невинно потерпілих людей, які сиділи у в'язниці лише за те, що давали в себе притулок злодіям. Увечері, йдучи до винарні по наливку, стара збирала цілу низку фактів, дарма що Роза була зовсім не балакуча. Та старуха звірялася на власні очі й вуха. Вона добре помітила особливу прихильність Лебігра до Флорана, його намагання втримати інспектора в себе, його люб'язність, так погано оплачувану тими грішми, які Флоран витрачав у винарні. Це тим більше дивувало мадмуазель Саже, що вона добре знала ставлення обох чоловіків до красуні Нормандки.
"Далебі можна подумати, – міркувала вона, – що Лебігр годує його на заріз... Кому ж він хоче його продати?"
Одного разу увечері, коли стара зайшла до винарні, то побачила, як Логр упав на канапку в кабінеті, кажучи, що оббігав усі околиці і втомився, як собака. Плетуха зараз же глянула на його ноги: на черевиках не було ані порошиночки. Тоді вона посміхнулася сама до себе і пішла з порічковою наливкою, закопиливши губи.
Звичайно Саже доповнювала свій запас відомостей спостереженнями з власного віконечка. Це віконечко, що було дуже високо над усіма сусідніми будинками, служило для неї джерелом безмежної радості. Стара влаштовувалася тут, як в обсерваторії, в будь-яку годину дня і стежила за цілим кварталом. Спочатку вона вивчила до найменших подробиць меблювання всіх кімнат, які були просто перед нею, праворуч і ліворуч. Вона могла б розповісти, не проминувши жодної подробиці, про всі звички мешканців; їй було відомо, чи добре живуть чоловіки з жінками, як вони миються, що їдять за обідом, хто їх відвідує. Далі звідси в неї відкривався вид на Центральний ринок. Ні одна жінка кварталу не могла перейти вулицю Рамбюто, щоб Саже не помітила її. Стара безпомилково визначала, куди й звідки йде ця жінка, яку провізію несе в кошику; вона знала історію цієї жінки, її чоловіка, її костюми, її дітей, її матеріальний стан.
Ось це – мадам Лоре, вона дає чудову освіту своєму синові. А це мадам Гютен, сердешна, якою нехтує чоловік. А це мадмуазель Сесіль, різникова дочка, така золотушна, що її ніяк не можуть віддати заміж. І Сацсе могла так проводити цілі дні, нанизуючи пусті фрази, надзвичайно тішачись дрібними фактами, зовсім нецікавими. Але від восьмої години вечора вона дивилась тільки на вікна з матовими шибками, де вимальовувалися чорні тіні постійних відвідувачів кабінету. Стара помітила, що Шарве й Клемане уже не бували там, бо їхні сухі силуети не з'являлися більше на молочному транспаранті. У винарні не відбувалося жодної події, яку б вона не відгадала з раптових і безшумних рухів рук та голів. Саже зробилася дуже догадливою: вона чудово тлумачила значення витягнених носів, розчепірених пальців, роззявлених ротів, презирливо піднятих плечей; у такий спосіб вона стежила за змовою так уважно, що могла щодня сказати, як далеко зайшло діло. Якось увечері вона чітко уявила, якою жорстокою буде розв'язка. Мадмуазель Саже помітила на блідих шибках чорну тінь від Гаварового пістоля, величезні контури револьвера з витягненим дулом з'являлися то там, то тут, наче пістолетів було багато. От за цю зброю й розповіла стара мадам Кеню. Іншим разом Саже була зовсім збита з пантелику, побачивши, як там мелькали безконечні смуги матерії: вона подумала, що в кабінеті виготовляють патрони. Другого дня цікава баба зайшла до винарні об одинадцятій годині під приводом позичити у Рози свічку; краєчком ока крізь щілинку в дверях вона побачила на столі окремого кабінету купи смуг червоної матерії, які дуже її налякали. Після цього запас її відомостей набув більш значного характеру.