На потилиці, шиї, обличчі, губах Маржолен відчував пахощі троянд. Кадіна сміялась, називала його "дурником", наказувала перестати, бо він лоскоче її кінчиком свого носа. Від її дихання віяло ароматом жасмину. А сама вона була букетом, теплим і живим.
Тепер Кадіна вставала о четвертій годині, щоб допомогти своїй господині закупити квіти. Щоранку вони купували у садівників з паризьких околиць цілі снопи квітів, пучки папороті та барвінкового листя, щоб обкладати ними букети. Кадіна захоплювалася діамантами і валансьєнським мереживом дочок багатих садівників з Монтрейля, що приїздили погуляти серед троянд. На свята богоматері й найбільш шанованих святих – апостола Петра, праведного Йосифа та інших – продаж починався о четвертій годині; на ринку продавалося тоді зрізаних квітів більш як на сто тисяч франків, а торговки протягом кількох годин заробляли по двісті франків. У такі дні з-поміж братків, резеди й стокроток виднілися тільки кучері Кадіни; "вона потопала, зникала під квітами, цілими днями насаджуючи їх на комишеві стеблинки. За кілька тижнів дівчинка набула у своєму ремеслі великої спритності і своєрідної, грації. Її букети подобались не кожному; вони викликали усмішку і тривожили відтінком наївної жорстокості. Переважали червоні барви, перемішані з іншими яскравими кольорами – блакитним, жовтим, фіолетовим; поєднання тонів не було позбавлене грубуватої чарівності. Ранком, коли Кадіна щипала Маржолена і дражнила, доводячи до плачу, вона складала строкаті букети, букети розсердженої дівчинки з різким запахом і дражливою гамою кольорів. А іншим разом, коли маленьку квіткарку зворушувало якесь горе або радість, в її букетах переважали квіти сріблястосірих тонів, надзвичайно ніжних, непомітних, з тонким запахом. Інколи вона вміщала троянди, криваві, мов відкриті серця, серед озер білих гвоздик, руді півники, наче червоне полум'я, підносилися над тихою зеленню. Дівчинка ткала смирнські килими із складним візерунком, добираючи квітку до квітки, мов на канві, робила віяла з переливами, ніжними, наче мереживо. Її твори часом зворушували чарівною непорочністю, а іноді нагадували огрядну постать; це були мрії, що призначалися для рук і бакалійниць, і маркіз; в них відчувалася, незграбність непорочного дівоцтва або пристрасна жага куртизанки – витончена фантазія дванадцятилітньої дівчинки, в якій прокидалася жінка.
Кадіна шанувала лише два види квітів: білий бузок, пучок якого у вісім-десять стеблинок коштує взимку від п'ятнадцяти до двадцяти франків, та камелії, ще дорожчі від бузку, які привозять у вистелених мохом коробочках, загорнувши у вату. Вона дотикалася до них, мов до коштовностей, ніжно, затамувавши подих, щоб не пошкодити їх; потім з безмежною обережністю прив'язувала до комишевих прутиків їхні коротенькі стебла. Вона говорила про них серйозним тоном, розповідаючи Маржоленові, що гарна біла камелія, без жодної іржавої плямки, трапляється дуже рідко і що краса її надзвичайна. Коли Кадіна одного разу показала йому цю квітку, хлопчик відповів:
– Так, камелія дуже мила, та мені більше подобається оце місцечко під твоїм підборіддям; воно куди ніжніше й прозоріше, ніж камелія... Тут є блакитні й рожеві жилки, зовсім як на квітці.
І Маржолен погладив Кадінине підборіддя кінчиками пальців, потім, наблизивши до нього свій ніс, тихенько прошепотів:
– Сьогодні від тебе пахне померанцьовим цвітом.
У Кадіни була дуже погана вдача. Дівчинка непридатна була до ролі служниці і нарешті відкрила власну торгівлю: Тоді їй минав уже тринадцятий рік. Але Кадіна, звичайно, не могла мріяти про крупну торгівлю, про місце у квітковому ряду; вона просто продавала по одному су букетики фіалок, уткнуті в підстилку моху в кошику, який висів у неї на шиї. Цілими днями тинялася вона по ринку й навколо нього із своїм маленьким квітничком. Ця постійна прогулянка була її втіхою, завдяки їй Кадіна могла нарешті розім'яти свої ноги. Дівчинка рада була, що не треба більше просиджувати довгі години на низенькому стільчику, зігнувши коліна, і складати букетики. Свої фіалки вона крутила на ходу, наче веретено, надзвичайно швидко й спритно. Кадіна відраховувала від шести до восьми квіточок, відповідно до сезону, перегинала надвоє комишеву стеблинку, додавала листочок, обмотувала все це мокрою ниткою і одкушувала її гострими, як у вовченяти, зубами. Букетики мов самі по собі виростали на мохові її кошика, – так швидко робила їх квіткарка. Проходячи тротуарами у вуличній метушні, вона, не дивлячись, працювала спритними пальчиками, а її задерикувате личко оберталося до крамниць та перехожих, яких Кадіна з цікавістю розглядала. Потім вона відпочивала десь у під'їзді; на краю ринви, жирної від помий, вона влаштовувала куточок весняної краси, наче лісовий затишок, створюючи ілюзію зеленого узлісся, де синіють перші квіти. Як і раніше, на її букетиках відбивалися і гнів, і ніжність: пучечки фіалок то наїжувалися, роздратовані, в пом'ятій листяній трубочці, то, лагідні й закохані, посміхались, у своєму чистенькому зеленому комірці. Проходячи, Кадіна залишала за собою хвилю пахощів. Маржолен з насолодою ходив слідом за нею. Тепер од голови до ніг вона пахла самими тільки фіалками. Обіймаючи її, торкаючись спідниці й корсажа, рук і лиця, хлопчик запевняв, що його подруга перетворилася на велику фіалку. Маржолен з головою заривався в її одежу й повторював:
– Пам'ятаєш той день, коли ми їздили до Роменвіля? Зараз – як тоді, а надто тут, на твоєму рукаві... Не міняй більше торгівлі, ти дуже гарно пахнеш.
І вона не міняла. Це було її останнє ремесло. Та діти підростали, і часто Кадіна забувала свою коробку з фіалками, щоб побігати по кварталу. Будівництво Центрального ринку було для них постійним приводом для забав. Діти залазили в саму середину риштування, знайшовши діру в дерев'яній загорожі, спускались до фундамента або видиралися до перших чавунних стовпів. У той час вони й залишали потрошку самих себе, своїх ігор, своїх бійок у кожній ямі, в кожному зрубі. Павільйони зводилися під їхніми маленькими рученятами. Звідси й виникла їхня любов до Центрального ринку і любов Центрального ринку до них. Вони були за панібрата з цим велетенським кораблем, мов старі друзі, що бачили, як закріпляли в ньому перші болти. Вони не боялися цієї потвори і сміливо били по її громаді худенькими кулачками, поводилися з нею, як з доброю істотою, як з приятелем, якого не соромляться. І ринок наче посміхався до вуличних дітей, що були вільною піснею, зухвалою ідилією його велетенського черева.