Естрагон. Ми народжуємося на світ божевільними. Дехто такими й лишається.
Поццо. Рятуйте! Я заплачу! Естрагон. Скільки? Поццо.. Сто франків. Естрагон. Замало. Владімір. Слід бути стриманішим. Естрагон. Гадаєш, ста вистачить?
Владімір. Ні, я сумніваюся щодо твого твердження, ніби й мені при народженні бракувало якихось клепок. Але річ не в тому. Поццо. Двісті.
Владімір. Ми чекаємо. Ми занудилися. (Піднімає руку). Тільки, будь ласка, не сперечайтеся, нам дуже, дуже нудто, і тут ніде правди діти. Це так. Але ось ми нарешті маємо якусь розвагу. І що ж? Як ми її використовуємо? Ніяк. Ми нею просто нехтуємо. Ні, так діла не буде. Мерщій до роботи! (Іде до Поццо, зупиняється). Ще мить, і нагода ця зникне, розвіється, і ми опинимося сам-на-сам із глухою самотністю. (Замислюється, вражений власними словами).
Поццо. Двісті!
Владімір. Ми тут. (Намагаєтся підняти Поццо. Це йому не вдається. Заходжується знову, спотикається об валізи, падає, пробує підвестися, але марно).
Естрагон. Що це ви всі виробляєте?
Владімір. Рятуйте!
Естрагон. Зараз.
Владімір. Не кидай мене! Вони мене вб'ють! Поццо. Де я? Владімір. Гого! Поццо. Поможіть мені! Естрагон. Іду вже, йду.
Владімір. Спершу мені поможи. І ми підемо звідси удвох. Естрагон. Обіцяєш? Владімір. Клянуся!
Естрагон. І ніколи більше сюди не вернемося? Владімір. Ніколи! Естрагон. Підемо в Піренеї. Владімір. Куди скажеш. Поццо. Триста! Чотириста!
Естрагон. Я все життя мріяв полазити по Піренеях. Владімір. Полазиш іще, полазиш. Естрагон (відступає). Хто напердів? Владімір. Поццо.
Поццо. Я тут! Тут! Зжальтеся! Естрагон. Яка безсоромність! Владімір. Ну де ж ти? Швидше! Дай руку! Естрагон. Я пішов. (Пауза. Голосніше). Я пішов. Владімір. Ніж так просити, Тй-богу, легше самому підвестися. (Намагається встати, падає). Рано чи пізно. Естрагон. Що з тобою? Владімір. Іди ти... Естрагон. Ти тут лишаєшся? Владімір. Ще трохи.
Естрагон. А може, встав би? Захворієш...
Владімір. Не хвилюйся за мене.
Естрагон. Послухай, Діді, ну не можна ж бути таким упертю-хом. (Подає руку Владіміру, той хапає її). Давай підводься! Владімір. Тягни.
Естрагон тягне, спотикається, падає. Довга мовчанка.
Поццо. Хто-небудь! Владімір. Ми вже тут. Поццо. Хто ви такі? Владімір. Люди.
Мовчанка.
Естрагон. А на землі ж як гарно! Владімір. Ти можеш підвестися? Естрагон. Звідки я знаю? Владімір. Спробуй. Естрагон. Зараз, зараз.
Мовчанка. Поццо. Що тут відбувається?
Владімір (голосно). А може б, ти заткнув пельку! Ну й падло! Тільки про себе й думає.
Естрагон. А може, поспати?
Владімір. Ти чув, що він каже? Він хоче знати, що тут відбувається!
Естрагон. Плюнь ти на нього. Поспи.
Мовчанка.
Поццо. Помилуйте! Зжальтесь!
Естрагон (здригається). Хто? Де? Що таке?
Владімір. Ти що, спав?
Естрагон. Здається.
Владімір. Знову цей покидьок Поццо!
Естрагон. Скажи йому, хай замовкне. Або затопи у пику!
Владімір (б'є Поццо). Ану, заткни пельку! Ще хочеш? Сволота! (Поццо виє і скавучить від болю, повзе від них геть, час від часу зупиняється, крутить головою, як це роблять сліпі, зве на поміч. (Підводиться на лікті, стежить за ним). Утік!
Поццо гупається об землю. Мовчанка.
Ні, впав!
Естрагон. Підвівся? Владімір. Ні.
Естрагон. Але ж ти казав, що він упав.
Владімір. Він був зіп'явся і став навколішки. (Мовчанка). Ми, здається, трохи переборщили.
Естрагон. Якби ж знаття, де та міра.
Владімір. Він благав, ми не вчули, тоді він ще дужче, от ми й завдали йому прочухана. Естрагон. Вірно.
Владімір. Тепер він не рухається. Може, вмер. Естрагон. Вскочили у халепуі А все через те, що хотіли допомогти йому.
Владімір. Вірно.
Естрагон. А ти не занадто сильно його погладив?
Владімір. Від щирого серця пару разів приклався.
Естрагон. Дарма.
Владімір. Ти ж сам цього хотів.
Естрагон. Хотів. (Пауза). А тепер що робити?
Владімір. Може, я спробую підповзти до нього?
Естрагон. Не кидай мене!
Владімір. Може, його погукати?
Естрагон. Звичайно. Поклич його.
Владімір. Поццо! (Пауза). Поццо! (Пауза). Мовчить.
Естрагон. Давай разом.
Владімір, Естрагон. Поццо! Поццо!
Владімір. Поворухнувся.
Естрагон. А ти певен, що його звати Поццо? Владімір (занепокоєно). Пане Поццо! Вертайся! Ми тебе не чіпатимемо.
Мавчанка.
Естрагон. Може, спробуємо інші імена? Владімір. Боюся, що він вже конає. Естрагон. Хоч трохи розважимося. Владімір. Чим розважимося?
Естрагон. Іменами. Будемо називати його то так, то інакше. А там і час сплине. Рано чи пізно натрапимо на потрібне ім'я. Владімір. А я тобі кажу, що його звати Поццо. Естрагон. А ми зараз побачимо. (Міркує). Авель! Авель! Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Бачиш? З першого разу влучив! * Владімір. Мені ця тема вже набридла. Естрагон. А іншого, видно, звати КаТн. (Гукає). Каїн! Каїн! Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Тут тобі все людство. (Мовчанка). Бачиш оту хмарку?
Владімір (піднімає голову). Де? Естрагон. Оно там, де зеніт.
Владімір. Ну? (Пауза). Що в ній такого особливого?
Мовчанка.
Естрагон. Може, побалакаємо на якусь іншу тему? Владімір. І я те саме хотів сказати. Естрагон. Але на яку? Владімір. Якби-то я знав!
Мовчанка.
Естрагон. Може, спочатку піднімемося? Владімір. Тільки разом.
Вони підводяться.
Естрагон. Зовсім не важко.
Владімір. От що значить воля.
Естрагон. А тепер що? Поццо. Рятуйте!
Естрагон. Пішли.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому це?
Владімір. Чому це? Бо ми чекаємо на Годо.
Естрагон. Вірно. (Пауза). Що ж робити? Поццо. Рятуйте!
Владімір. Може, допомогти йому?
Естрагон. А що він хоче?
Владімір. Хоче підвестися.
Естрагон. Хто ж йому заважає?
Владімір. Він хоче, щоб ми йому допомогли.
Естрагон. То давай. Чого ж ми чекаємо?
Вони допомагають Поццо підвестися, відходять від нього. Поццо падає.
Владімір. Треба його підтримати.
Вони підіймають його. Поццо ледве тримається, обхопив Тх за шиТ.
Нехай трохи так постоїть, може, оговтається. (До Поццо). Так краще? Поццо. Хто ви такі? Владімір. Не впізнаєте нас? Поццо. Я сліпий.
Мовчанка.
Естрагон. То, може, він бачить майбутнє? Владімір (до Поццо). І давно?
Поццо. Я мав такий гарний, ясний зір... А ви друзі? Естрагон (регоче). Питає, чи друзі ми! Владімір. Ні, він хоче знати, чи ми його друзі. Естрагон. Для чого?