— Що я?
— Оригіналом хочеш бути? Це не модно тепер…
— Я не ганяюся за модою. Я хочу бути собою.
— Будь собою поза сім’єю. Розійдемося…
— Будь ласка. Я сьогодні ж залишу квартиру. Поруч можуть жити друзі, а не шукачі життєвих благ. Я вчений…
— Я теж вчений…
— Ти — споживач науки. Я — хочу її творити…
— Іди, — з ненавистю сказала Ніна, бліднучи від образи. — Твори. Павловська лікарня відчинена, туди завжди є можливість потрапити…
— Краще з порядним божевільним, — сухо відказав Михайло, прямуючи до дверей, — ніж з нормальним негідником.
— Аліменти сам платитимеш чи подавати в суд? — крикнула навздогін Ніна.
— Сипа я заберу.
— Ніколи. Я не хочу, щоб і син став шизофреніком…
— Запитаю його. Захоче — хай живе тут. Я допоможу, чим зможу. Прощай, Ніно. Все залишиться тобі, не турбуйся — квартира, меблі. Крім моїх книг і рукописів…
Підходив до обсерваторії з якоюсь дивною полегкістю. Ніби виконав давній, заборгований обов’язок. Ні-би скинув обридливий тягар. Поміж деревами поспішав дядько Яків, привітно усміхався, ніс у приполі черво-нобокі яблука.
— Давненько, давненько вас не видно. Ось я вам гостинчик приготував. Покуштуйте, Михайле Кузьмо-вичу. Яблучка такі, що й за вухо не одтягнеш. їй-богу!
— Дякую, дуже дякую, — сказав зворушений Михайло. — Ви справжній чарівник. Отаке чудо вирощує-те…
— Природа, природа, — сяяв очима садівник. — А ми — тільки помагаємо їй. Ну як там — до Бога ще не добралися?
— Шукаємо, — пожартував Михайло. — Але поки що не видно…
— Ну-ну, шукайте, — лукаво сміявся садівник, — може, і вхопите за бороду…
В кабінеті Сагайдака чекала купа кореспонденції. Він почав поволі перебирати листи. З Чехословаччини, Угорщини, Англії, Іраку… Як довго він все-таки не був на роботі. Тепер доведеться днів три потратити на від-повіді… Сполучені Штати… ні, це не від Гаррі, вже не буде листів од нього. Мексіка… Японія… Індія… Індія? Від кого ж це? Почерк незнайомий… адреса Рішідеви…
Серце схвильовано застукало. Він розрізав товстий конверт. Звідти випав невеликий зошит у глянцевій палітурці і зеленкуватий листок паперу. На зошиті почерком Свамі написано: "Для Михайла Сагайдака. Київ, астрономічна обсерваторія, Україна". Українською мовою, а трохи нижче — англійською. А лист написано ін-шим почерком. Хто ж це?
"Дорогий містере М. К. Сагайдак!
Ви були другом мого чоловіка Свамі Рішідеви. Він багато мені розповідав про Вас…"
Це пише, напевно, Ліла. Але чому "був"? Чому пише вона, а не він?
"Свамі Рішідева залишив землю. Виконую його останню волю, надсилаю деякі записи Вам. Смерть на-стала три дні тому. Він не вийшов з стану нірвакальпасамадхі. Він працював над дослідженням цього психічно-го переживання і був готовий до того, що сталося…"
Що вона пише? Свамі залишив землю. Чому залишив? Навіщо така лавина трагедій?
Михайло підійшов до вікна, відчинив його. Душно, нема чим дихати. Сів на підвіконня, здалека почувся тужливий крик журавлів, в саду падали на землю жовті листки дерев.
Сагайдак розгорнув зошит, ще не вірячи тому, що він прочитав у листі, ще відмовляючись визнати свід-чення очевидності.
"Мій любий брате Михайле, напевне, ми разом з тобою почули про трагедію в Космосі. Трагедія чи, мо-же, початок нового шляху? Кожен сприймає по-своєму. Я бачу в сонячній короні спалах іскристої квітки. Мож-на ждати сонячного плоду. Такий апофеоз життя нашого брата.
Незабаром наступить і мій час. Твій теж, мій брате! Хто поклявся віддати життя для спільного блага, той звідає прірви відчаю й піднесення. Ти не забув, Михайле?
Тепер про цей зошит. Він потрапить до тебе лише тоді, коли мене вже не буде на Землі. Поясню, чому це може статися…
Здавна я обрав мету — розгадати таємницю смерті. Вічний Сфінкс — які загадки чуються в його байду-жій посмішці? Яким шляхом іти? Фізіологія? Психологія? Парапсихологія? Я перебирав багато розділів наук і псевдонаук. Зупинився на самадхі. Самадхі — це стан самозаглиблення, контакту з космічними енергіями. Ти прочитаєш про це в моїх записах, адресованих тобі. Ти працював над проблемою космогонії, космології. В моїх записах ти знайдеш деякі ідеї цього напрямку — нетрадиційної форми. Може, це допоможе тобі. Інколи треба виводити свій розум із звичної стежки.
Я завжди з тобою. Чуєш, Михайле? Що б не сталося, ми разом. Породжені Сонцем — повернемось до нього…"
Дивно. Незвичний стан. Свамі нема, а серце не хвилюється. Чи, може, в нього є певна межа навантажен-ня? Занадто багато хвилювань і втрат. І серце ставить незримий бар’єр. Ні, ні! Тут щось інше. Розум ще не мо-же згодитися, традиційне мислення клекоче, бунтує, плаче… та вже народжується нове, ще юне відчуття… Так треба, так здійснюється прекрасна тайна життя… Свамі, тебе нема? Який абсурд! Ось я відчуваю поруч твій подих, читаю твої слова. Ти живий… Чуєш, ти живий…
"Загадка смерті — то і загадка життя. Вони невіддільні. Власне, то загадка Буття в найвищому розумінні, загадка появи нашої свідомості, виникнення явища індивідуальності, яка назвала себе — "Я".
Отже, проблема Пізнання. Щоб розв’язати завдання древнього Сфінкса, треба володіти могутньою збро-єю Пізнання. Ця зброя — почуття (інстинкт), розум, інтуїція. Велична тріада. Та тільки ми нехтуємо двома чле-нами цієї тріади. Почуття вважаються чимось нижчим, ніж розум. Інтуїція рахується винятковим рефлексом мислення, їй не надається самостійного значення. І даремно!
Отже, розум. На нього покладено тягар Пізнання. Чи універсальна ця зброя?
Людський розум — дитя Природи. Отже, частка Природи. Чи може частка пізнати ціле, залишаючись ча-сткою?
Ціле пізнає себе через частки. Ми — одна з ланок Пізнання. Природа не могла обмежитися творенням лише одного потоку Розуму — людського. Це було б занадто чудесно, занадто виключно. Тут вже неминуче відбувається ідеалізація земної людини, її мозку, її можливостей і місії. Це — не наука. Це — ділянка ортодоксальної віри.
Чи є на Землі (поки що на Землі) інші прояви розуму, крім нашого, людського? Ми вирішили — нема. А чому?
Що таке розум? У чому він проявляється?
В трансформації великих мас речовини, в зміні лику планети?
Але ж так діють і рослини, комахи, тварини, хоч і в менших масштабах. А в Космосі відбуваються тита-нічні переміщення матерії, про які й не снилося людському розумові, — утворення зоряних асоціацій, вибухи наднових зірок, формування планетарних туманностей, пульсації галактичних ядер, розбігання галактик.