— Не щось, а все, — заперечив Свамі. — Закон збереження універсальний.
— Розумію — частки тіла…
— Механістичний підхід. Я кажу про енергію. Жоден атрибут матерії не пропадає.
Сагайдак прислухався до бесіди, дивувався. Звідки у Рішідеви впевненість? Чому він розмовляє, ніби проник поглядом у світ інших реальностей? Мова його проста, докази майже звичні, але в тоні, в потоці психі-чної енергії, яка плине від нього, — дивовижна переконливість. А швед уже почав гарячитися, з недовірою див-лячись у вродливе лице індуса.
— Діла, думи живуть у потомстві, — казав він, — тут я згоджуюсь. Але психіка? Адже психіка проявля-ється лише, як результат діяльності мозку!..
— Не лише. Мозку, всього тіла, а особливо електромагнітного поля, яке оточує людину. Мозок лише по-середник, генератор мислення, і то тільки в нашому світі…
— А в якому ж іще?
— В безлічі. Невже ви обмежуєте Безмежжя тримірністю? Відчуваєте парадокс поєднання слів "межа" і "Безмежжя"?
— Знову абстракції. Вищі виміри, астральні, ментальні світи. Все це вигадки брамінської метафізики, єгипетського герметизму. А ми, ось як, наприклад, естонський академік Коун, підхоплюємо ті абстракції, про-повідуючи багатомірність Світобудови. Наука давно розвінчала такі містичні уявлення…
— Не розвінчала, а підходить до їх розуміння… Що ви знаєте про досягнення йогів? Нічого. Індуси, ви-вчаючи західну науку, приймають західні ж методи. А ви, критикуючи йогічні висновки, відкидаєте їхні мето-ди. Щоб відкинути, колего, треба вивчити, проекспериментувати.
— Так ви вважаєте, що можна серйозно вивчати незримі світи?
— А чому б і ні? Якщо вчений боїться серйозних досліджень, то він не вчений.
— Гм. Дивно. Гаразд, допустимо — для жарту — що ми, справді, живемо в багатомірності, що можна потрапити в світ, скажімо, п’яти вимірів…
— Ну?
— Як же тоді релігія?
— Не розумію! — знизав плечима Рішідева, а присутні засміялися.
— Як то не розумієте? — сердився шведський учений. — Адже це основа релігії — незримі світи?..
— Дурниці, — сказав Рішідева. — Забобон. Якраз релігія, її жерці більше всього бояться незримості і ха-паються за владу земну. Яка основа ортодоксальних релігій? Угорі — небесний правитель, церква — посеред-ник між ним і людьми. В руках церкви — кара й нагорода. Світ побудований як химерна іграшка нерозумного деспота, який вимагає від своїх ляльок молитов і подарунків. В цьому нема смислу й мети. Вічне блаженство або вічна мука? Лише маніакальний розум міг вигадати таке страховисько, не кажучи про те, що всі ці уявлення треба сприймати на віру…
— Ви теж не доводите свої гіпотези фактами.
— Я кличу до пошуків. Гіпотеза стверджується або заперечується науковим дослідженням. Релігія тися-чоліттями обіцяла і нічого не дала, крім визиску і кривавої вакханалії. Нам потрібно не фанатиків, а учених з гострим розумом і широким серцем. Нам необхідно фотоапарати, лабораторії, електронні прилади, чутливі екс-периментатори, експерименти над багатомірністю, зв’язок з іншими мислячими істотами. Я певен, що релігійна олігархія впаде одразу, коли наука відкриє незримі світи експериментально. А розуміння невпинності Життя по-новому покаже смисл існування Людини в Космосі.
— Це грандіозно… але казково!
— Все виростає з казки… Пробачте, колего, мене ждуть…
Рішідева побачив Михайла, поспішив до нього, обняв за плечі. До них підійшов Гаррі. Разом вони вийш-ли в сад, минули говірливі групи вчених, заглибилися в алею.
— Чув? — сумовито запитав у Михайла індус. — Суперечка непросто зводиться до заперечення багато-мірності. Прихильники предковічного мислення бояться всього нового. Перед Безмірністю особливо мізерними виявляться їхні убогі погляди. Звідси — песимізм.
— Правда, — сказав Гаррі. — Сили мороку бажають посіяти зневіру. Живи сьогодні, не думай про май-бутнє…
— А чому? — підхопив Свамі, з любов’ю дивлячись в очі Михайлові. — Бо дума про майбутнє може за-родитися лише в чистому серці. В майбутнє прагне лише той, кому є що передати нащадкам… Ну, годі про фі-лософію. Ще наслухаємось, наговоримось. Хочемо чути про тебе, Михайле. Розповідай. Часу небагато, незабаром розлука. Але ти знай завжди — Свамі з тобою в радощах і в біді…
— І Гаррі, — додав американець, обнявши Михайла.
Слово третє. Вона
Якими темними берегами чорної ріки, через які хащі похму-рого лісу, понад якими глибокими безоднями мороку Ти поспішаєш до мене, кохання моє?
РАБІНДРАНАТ ТАГОР
Позаду Чоп — прикордонна станція. Під колесами вагона закарпатська земля. Україна. Мерехтять вогні на стелі вагона, відбиваються в люстрах. Миготять за вікном стрункі чорні ялини, виростають гори. Поїзд спо-вільнює ходу, важко дише. Десь недалеко перевал.
Сагайдак сам у купе. Не спиться. Враження минулих днів товпляться в свідомості, напливають, мов по-вінь весняна, затоплюють простір думки. Десятки голосів, облич, потоки світоглядів. Де Істина? Чому кожна людина творить свій обмежений світ? Хіба він не один? Хіба не спільне небо над нами, хіба не для всіх колоситься пшениця на полі, хіба не спільну воду п’ють усі, дишучи спільним повітрям планети?
Здається, Свамі найближче до правди. Знає, що силою Істину не нав’яжеш в свідомість. Вона повинна стати власним здобутком після тяжких і напружених пошуків. У книгах її не відшукаєш, від мудреців не почу-єш — лише життєвий бій у вічному прагненні до Таємниці відкриє якусь частку неосяжної Істини.
Близько, зовсім близько схиляється над Михайлом обличчя Гаррі, привітно зоріють сині очі, задумливо заглиблені в безмір небесний. "У небі приходить розгадка, Михайле. В небі. Коли реактивний вихор винесе те-бе понад хмари, коли відкриється зоряна безодня, зникає найменша іскорка страху і весь ти сповнюєшся споко-єм — великим всерозумінням. Внизу планета — маленька, затишна. І здається, що можна її взяти до грудей, обняти, приголубити. Смішними здаються з неба людські сварки, поєдинки, теорії. Спільний корабель, спільна колиска серед мовчання космічного. Кожен, хто погляне на Землю з простору, не захоче змагатися за обмежену ціль".
Співчутливо хитає головою Свамі, прикладає руку до грудей, сумно шепоче, пливучи над Михайлом: "Не так все просто, Гаррі. Не так просто. Не міряй своїми почуттями. Механічною швидкістю не завоюєш нової етики. Підняти людство у Космос? Ти гадаєш, всі забажають цього? О, ні. Треба навчити людину літати у розу-мі. В дусі. Серцем ширяти над світом, щоб збагнути свою невіддільність од людства".