— Є один, — азартно крикнув Гаррі. — А ви з того боку. Щоб не застукали.
Німці з півдня не дуже поспішали, там була вузька долинка, вони побоювалися йти відкрито, повзли по землі, ховаючись за найменші камінці. Смеркалося, над скелями повзли сувої туману, переслідувачі осміліли, вже чути було приглушені голоси.
— Ще чверть години, можна вискочити, — прошепотів Гаррі. — Тихесенько, по гребеню… Не помі-тять…
— Згода, — радісно підхопив Михайло. — Все-таки надія…
У сутінках постаті солдат стали темними, зливалися з камінням. Втікачі стріляли по всякій тіні, нервува-ли. Знизу загули машини. Спалахнули прожектори. Сліпучі щупальці заметались по скелях, різонули по очах. Гаррі вдарив кулаком по землі, вкусив себе за палець від гніву.
— Не вийшло. Тепер не вискочиш. Як на долоні…
— Підступний ворог, — згодився Свамі. — Все передбачив. Що ж, до ранку посидимо. Підождемо. Вно-чі вони не нападуть…
— А чого ждати? — понуро запитав Михайло. — Може, краще рвонуть туди. — Він кивнув на південний бік. — Кинемо гранати. Прорвемось. Хтось, може, залишиться живий…
— Може, — знизав плечима Гаррі. — Ти не пробіжиш сто метрів. Покладуть. Ні, хлопці, амба. Треба хоч поспати перед смертю. Ви як хочете, а я подрімаю. Почергуйте. Зате вранці покладу з десяток бошів. Доброї ночі, друзі…
Почувся свист. Десь недалеко за валуном охнув вибух, сипонуло осколками. Втікачі прилягли, зіщули-лись. Знову засвистіло, чмокнуло збоку, гаряча хвиля налетіла, рвонула, осліпила.
Американець одпльовувався, в рот йому набилося кам’яної потерті, на зубах скрипіло. Михайло підняв руку, на пальцях розпливалася чорна пляма.
— Гранатомет, — сказав Гаррі. — Піджарять нас… Не заснеш!..
Навколо валунів гримнуло ще кілька гранат. Внизу чувся регіт, веселі крики.
— Друзі, перейдемо в інше місце. Поповзом, — прошепотів Свамі. — Тільки не стріляти…
— Чому? — злісно запитав Михайло. — Вмирати мовчки?
— Слухайте мене, — суворо сказав індус, — вже не один раз ви переконалися…
Він перший метнувся з криївки, звиваючись в’юном, поповз поміж каменями. Гаррі з Михайлом полізли за ним. Вибухи клювали валун, де вони ховалися раніше, певно, німці не помітили їхньої втечі. Втікачі переди-хнули, сюди промені прожектора не сягали.
— Що ж далі? — прошепотів Сагайдак. — Ждати, доки вони намацають нас?
— Ні, — твердо мовив індус. — Ждати не можна. Друзі, прийшов час спробувати вашу мужність…
— Гадаю, вона випробувана, — буркнув американець. — Хіба ти не пересвідчився?
— Я не про те, — серйозно сказав Свамі. — Ти бачиш — ми приречені!
— До чого ж тоді мудрування?
— Є вибір!
— К чорту, — вилаявся Гаррі. — Гірко без твоїх вигадок. Кажи, що надумав, ясніше!
— Знаю, вам тяжко повірити. Ви, європейці, виховані інакше. Боїтеся містики, незвичайності, чуда! Те-пер треба зважитись на таке, що буде здаватися чудом!
— Кажи, кажи, Свамі! — схвильовано мовив Сагайдак. — Хоч в пекло піду, аби вирватися з рук фашис-тів!
— Гаразд. Скажу. Самі бачите, що наші долі завершені. Ще хвилина, година — і смерть. Можемо вижи-ти, прийнявши рішення жити не для себе…
— Не розумію, — глухо озвався Гаррі. — Як можна жити не для себе…
— Забути свої інтереси. Честолюбство. Егоїзм. Пиху. Діяти ради інших, ради друзів. Взяти до серця обітницю, що життя твоє вже не належить тобі, а людям…
— Будь ласка, можна взяти, — зітхнув Михайло. — І це врятує нас?
— Неодмінно. Ми врятуємось. Смерть рано чи пізно настане… може, навіть така ж катастрофічна… але набагато пізніше… Крім того, ми зуміємо багато корисного дати людям… Тільки не думайте, що можна зради-ти обітницю! Клятва повинна бути чистою в серці! Гаррі, ти розумієш?
— Мені не дуже до душі те, що ти кажеш. Я волію діяти так, як підказує розум… А обітниця…
— Не красти ж ти клянешся? — з гіркотою мовив індус. — Як ви боїтеся втратити вашу недоторкану особу! Її ще треба сформувати, браття! Вибирайте — смерть або життя… ради піших!..
Слова Свамі були насичені незбагненною силою, в очах пломеніли іскри. Над валунами повис дим, у променях прожектора він звивався кривавими сувоями. Михайло відчув, як в його єство входить таємнича сила й впевненість. Справді, чому не повірити Свамі? Жити заради інших? А хіба не для такого ідеалу жили кращі герої людства? Якщо він виживе, вирветься з цього пекла, то хай його життя буде присвячене добру й правді!
— Свамі, я згоден.
— О’кей! — сказав американець. — Справді, к чорту мізерію особи! Життя — для інших!
Руки друзів стрілися, сплелися в міцному потиску,
— Слухайте мене, — радісно мовив індус. — Зараз ми вийдемо на гребінь і спокійно підемо. Потім звер-немо праворуч — і в ліс. Хай німці стріляють.
— Ти здурів! — скрикнув тихенько Сагайдак. — Вони нас зметуть за хвилину!
— Вони не побачать нас, — строго сказав Свамі. — Слухай, що я сказав. Гаррі, дві гранати. Одну кинь на південний схил, другу — туди. Та кидай так, щоб не видно було звідки! Крутою дугою! Зможеш?
— Ще й як! — запевнив американець.
Він метнув гранати, широко розмахнувшись. Десь внизу хряснули вибухи, потім почулася люта лайка. Прожектори заметалися навколо злощасного валуна, посипалися гранати, шматуючи скелі.
— Вперед, — спокійно сказав Свамі.
Він підвівся на повний зріст, попрямував до гребеня. Хлопці рушили за ним. Серце завмирало, розум бу-нтував, клекотів, вимагав лягти на землю, втиснутися в скелю, стати непомітним. Але воля стримувала ін-стинкт. Треба випробувати мужність і долю! Втікачі вийшли на гребінь, ковзаючись, почали підійматися на перевал. Вогняний вихор бушував унизу, в моторошному полум’ї прожекторів метушилися постаті ворогів.
Над втікачами сяяли зорі, в безмірі пливли перламутрові хмарини, по груні котилися сиві тумани.
"Наче сон", — подумалося Михайлові. Так буває інколи — сниться переслідування, темні потвори, лю-дина втікає, і її не помічають. Серце завмирає від жаху, все тіло в поту, потім прокидаєшся і довго не можеш збагнути, де ти і що з тобою діється…
Може, й це сниться? Таке довге, невимовно довге марення. Коли воно скінчиться?
Ось вони вже на шпилі, Свамі впевнено повертає праворуч. Вони спускаються на південний схил, скелі ховають від них вогняне пекло, високі ялини привітно шумлять, дихають смолистим запахом.