Нарешті він витяг з грязюки чоботи. Мокра земля чвакнула. Гребер відчув, що весь мокрий від поту.
— Так ти зовсім замучишся, — зауважив хтось.
Це був Зауер. Він стояв у кутку зруйнованої стайні.
— Крім того, тебе чути за цілий кілометр, — провадив він далі.— Що ти робиш? Гімнастику?
— Зауере, ти одружений, га?
— Звичайно. Коли є господарство, то треба мати й жінку. Без жінки не нагосподарюєш.
— І давно ти одружений?
— П'ятнадцять років. А що?
— Як воно буває, коли довго одружений?
— Чоловіче, що ти питаєш! Що як буває?
— Ну, можливо, це схоже на якір, який тебе тримає? Або на щось таке, про що весь час думаєш і до чого прагнеш скоріше вернутись?
— Якір? Який там іще якір? Певна річ, я про це думаю. Ось і сьогодні, цілий день. Скоро пора садити і сіяти. Просто голова йде обертом від цих думок.
— Я маю на увазі не господарство, а дружину.
— Це те саме. Я ж тобі пояснив. Без жінки немає справжнього господарства. Але що тобі від того? Нічого, крім клопоту, Та ще й цей Іммерман. Скрізь натякає, нібито полонені сплять з усіма самітніми жінками. — Зауер висякався. — У нас величезне двоспальне ліжко, — додав він хтозна навіщо.
— Іммерман — базікало.
— Він каже, що коли вже жінка спізнала чоловіка, то вона довго не витримає. Незабаром почне шукати іншого.
— От сволота, — промовив Гребер, раптом розлютившись. — Цей клятий базікало стриже всіх під один гребінець. Більшої дурниці не можна вигадати!
XXVI
Вони більше не впізнавали один одного. Вони не впізнавали навіть свою форму. Часто траплялося, що тільки по касках, голосах та мові вони встановлювали, що це свої. Окопи вже давно пообвалювались. Передову позначала лише переривчаста лінія бункерів та воронок від снарядів. Але й вона весь час змінювалась. Не було нічого, крім зливи, виття, ночі, вибухів, фонтанів грязюки. Небо теж обвалилося. Його зруйнували радянські штурмовики. З неба падав дощ, а разом з ним — метеори бомб і снарядів.
Прожектори, наче білі собаки, роздирали пошарпані хмари. Крізь гуркіт, що йшов від горизонтів, пробивався вогонь зеніток. Охоплені полум'ям літаки падали на землю, і золотий град трасуючих куль кетягами летів слідом за ними і зникав у безконечності. Жовті й білі ракети на парашутах погойдувалися десь удалині і падали, наче пірнаючи в глибоку воду. Потім знову починався шалений вогонь.
Настав дванадцятий день. Перші три дні лінія фронту ще трималася. Укріплені вогневі точки витримували артилерійський вогонь без особливих утрат. Потім доти, висунуті вперед, були втрачені. Танки прорвали лінію оборони, але просунулися лише на кілька кілометрів. Танки стояли і догорали в ранковій імлі; деякі були перекинуті, і їхні гусениці ще довго рухалися, немов лапи гігантських жуків. Щоб намостити дерев'яну гатку і відновити телефонний зв'язок, прислали штрафні батальйони. Їм довелося працювати без прикриття. За дві години вони втратили більше половини свого складу. Десятки бомбардувальників незграбно йшли в піке й розбивали доти. На шостий день половину дотів було знищено, і їх використовували замість окопів. Сьомого дня вночі росіяни пішли в атаку, але їх відбили. Потім полив такий дощ, немовби почався другий всесвітній потоп. Солдатів не можна було впізнати. Вони повзали по масній глині воронок, ніби комахи, пофарбовані в однаковий захисний колір. Рота тримала оборону в двох розбитих бліндажах з кулеметами. Позаду стояло кілька мінометів. Ті, що лишилися живі, ховалися у воронках та за рештками кам'яних стін. Рае обороняв один бліндаж, Мас — другий.
Вони трималися три дні. На другий день у них майже закінчилися боєприпаси; росіяни могли б захопити їх без бою. Але атаки не було. Згодом, майже вночі, прилетіли два німецьких літаки і скинули боєприпаси та продовольство. Солдати підібрали частину харчів і накинулись на їжу. Вночі підійшло підкріплення. Робочі батальйони настелили гатку. Підтягли гармати і кулемети. Через годину несподівано, без артилерійської підготовки, почався наступ. Росіяни появилися за п'ятдесят метрів від передової. Частина ручних гранат не спрацювали. Росіяни прорвали фронт.
У спалахах вибухів Гребер побачив перед собою каску, білі очі, роззявлений рот, а потім, немов живу сучкувату гілку, — закинуту назад руку. Він вистрілив, Вихопив у новобранця, що стояв поруч, гранату, з якою той не міг упоратись, і кинув навздогін тому, що кинувся бігти. Граната вибухнула.
— Одгвинчуй капсуль, йолопе! — крикнув він новобранцеві.— Дай сюди! Не зволікай!
Друга граната не вибухнула. "Саботаж, — промайнуло в Гребера. — Саботаж військовополонених, який тепер повертається проти нас". Він кинув ще одну, пригнувся і побачив російську гранату, що летіла просто на них; Гребер зарився в грязюку, його трусонуло повітряною хвилею, потім він почув звук вибуху, і на нього полетіла грязюка. Він простягнув руку назад і закричав:
— Швидше! Мерщій! Давай!
І лише коли нічого не відчув у руці, обернувся і побачив, що ніякого новобранця більше немає, а грязюка на його руці —просто м'ясо. Він сповз у воронку, намацав пояс, вихопив дві останні гранати, побачив над собою тіні. Вони крались по краю воронки, перестрибували через неї, бігли далі. Гребер пригнувся…
"Попав у полон, — подумав він. — У полон". Він обережно підповз до краю воронки. Грязюка ховала його, доки він лежав непорушно. При світлі ракети він побачив, що новобранця рознесло на шматки: одна нога, оголена рука, розтерзаний тулуб. Граната влучила йому просто в живіт; тіло його прийняло вибух на себе, і це врятувало Гребера.
Він лежав, не підводячи голови над краєм воронки. Бачив, як із правого бліндажа стріляє кулемет. Потім відкрив вогонь і лівий бліндаж. Поки вони стріляють, у нього, Гребера, ще залишається надія. Вони тримали ділянку під перехресним вогнем. Росіян більше не видно було. Очевидно, прорвалася тільки частина їх. "Треба пробратися за бліндаж", — подумав Гребер. Голова у нього боліла, він майже оглух, але мозок працював ясно, чітко, раціонально. В цьому й полягала різниця між бувалим солдатом і новобранцем: новобранець швидко піддавався паніці і частіше гинув. Гребер знав, що, коли росіяни повернуться назад, він зможе вдати із себе мертвого. В грязюці його важко помітити. Та чим ближче він підповзе під прикриттям вогню до бліндажа, тим краще.