— З решти землі нагорніть могилку, — звелів він. — Так буде ліпше. І поставте в головах хрест.
— Слухаюсь, пане лейтенант!
Мюллер наказав роті шикуватись І рушати. Він командував голосніше, ніж потрібно було. Йому завжди здавалося, що літні люди не сприймають його серйозно. Власне, так воно й було.
Зауер, Іммерман і Гребер позгрібали лопатами рештки землі докупи.
— Хрест тут довго не встоїть, — сказав Зауер. — Земля надто м'яка.
— Звичайно, ні.
— І трьох днів не втримається.
— Тобі Райке що, рідня? — поглузував Іммерман.
— Стули писок! Він був чудовий хлопець! Що ти в цьому тямиш?
— То будемо ставити хреста? — спитав Гребер.
Іммерман обернувся:
— А, наш відпускник. Поспішає!
— А ти б не поспішав, га? — втрутився Зауер.
— Мені відпустки не дадуть, і тобі це добре відомо, гнойовий ти жук!
— Звичайно. Бо назад ти не повернешся.
— А може, й повернуся?
Зауер сплюнув. Іммерман зневажливо засміявся:
— Можливо, я повернуся навіть добровільно.
— Авжеж, можливо. Тебе ніхто не розбере. Ти можеш наплести всякої всячини. А хто знає, що там у тебе на умі?
Зауер підняв хреста. Внизу він був загострений. Поставивши його, Зауер ударив кілька разів лопатою зверху. Хрест глибоко вгруз у землю.
— От бачиш, — звернувся він до Гребера. — Не простоїть і трьох днів.
— Трьох днів цілком достатньо, — відгукнувся Іммерман — Хочу дати тобі одну пораду, Зауере. Через три дні сніг на кладовищі так осяде, що можна буде туди дістатися. Візьмеш там кам'яного хреста І поставиш отут. Тоді твоя вірнопіддана душа матиме спокій.
— Російського хреста?
— А чом би й ні? Бог — явище інтернаціональне. Чи, може, вже ні?
Зауер відвернувся.
— А ти, виявляється, жартівник! Справжній інтернаціональний клоун!
— Я став ним недавно. Став, Зауере. Раніше я був не такий. А з хрестом — це твоя вигадка. Вчора ти сам запропонував.
— Вчора! Вчора! Тоді ми гадали, що це росіянин, а ти все переінакшив!
Гребер узяв свою лопату.
— Я піду, — мовив він — Здається, ми тут упорались, чи не так?
— Так, відпускнику, — відповів Іммерман, — Так, обережнику! Тут ми впорались.
Гребер промовчав. Він спускався з пагорба.
Відділення розмістилося в погребі, куди світло проникало через дірку в стелі. Якраз під діркою сиділи четверо і грали на ящику в скат. Інші спали по кутках. Зауер писав листа. Погріб був великий, колись він належав, очевидно, якомусь керівникові; тут майже не відчувалося вологи.
Зайшов Штайнбреннер.
— Ви чули останні вісті?
— Радіо вдавилося.
— Неподобство! Воно мусить працювати!
— Ну то полагодь його, молокососе, — кинув Іммерман. — Чоловік, який його лагодив, два тижні тому залишився без голови.
— А що там зіпсувалося?
— У нас просто немає батарей.
— Батарей?
— Авжеж. — Іммерман ошкірився до Штайнбреннера. — А може, воно запрацює, коли ти всунеш дроти собі в ніс, у тебе ж у голові завжди повно електрики. Спробуй-но!
Штайнбреннер відкинув рукою чуба назад.
— Є люди, які не можуть заткнути пельку доти, доки добряче не обпечуть язика.
— Не говори так таємниче, Максе, — спокійно відповів Іммерман. — Ти вже не раз доносив на мене. Це кожному відомо. Ти спритний хлопець, нівроку. Та от біда — я прекрасний механік і непоганий кулеметник. В даний момент такі люди тут потрібніші, ніж ти. Ось чому тобі так не щастить. А скільки тобі, власне, років?
— Стули писок!
— Років двадцять, еге ж? Чи навіть дев'ятнадцять? Тоді ти прожив чудове життя. П'ять чи шість років полюєш за євреями та зрадниками народу. Слухайте всі! Коли мені було двадцять, я полював лише за дівчатами.
— Воно й видно.
— Авжеж, — відповів Іммерман. — Видно.
На порозі став Мюкке.
— Що тут знову сталося?
Ніхто не відповів. Всі мали Мюкке за дурня.
— Я питаю, що тут сталося?
— Нічого, пане фельдфебель, — озвався Бернінг, що сидів до нього найближче. — Просто ми розмовляли.
Мюкке глянув на Штайнбреннера.
— Що таке?
— Десять хвилин тому передавали останні вісті.
Штайнбреннер підвівсь і озирнувся довкола. Ніхто не виявляв жодного інтересу. Слухав лише Гребер. Картярі нишком грали далі. Зауер не підводив голови від листа. Ті, що спали, безперервно хропіли.
— Увага! — загорланив Мюкке. — Вам що, позакладало? Останні вісті! Слухати всім! Це стосується служби!
— Так точно! — відповів Іммерман.
Мюкке кинув на нього погляд. Іммерманове обличчя нічого, крім уваги, не виражало. Картярі поклали карти догори сорочками. Вони не збирали їх у колоду — ощадили кожну мить, щоб одразу ж знову грати далі. Зауер відірвався від свого листа.
Штайнбреннер випростався.
— Важливі новини! Передавали в Годину Нації. В Америці величезні страйки. Сталеливарна промисловість паралізована. Більшість військових заводів не працює. В авіаційній промисловості — акти саботажу. Повсюди демонстрації з вимогою негайного миру. Уряд хитається. Передбачається його повалення.
Він зробив паузу. Ніхто не обізвався. Тих, що спали, розбудили. Вони лежали і чухались. Через дірку в стелі тала вода капала у підставлене відро.
Мюкке голосно зітхнув.
— Наші підводні човни блокують все американське узбережжя. Вчора потоплено два великі військові транспорти і три вантажні пароплави з військовими матеріалами; це становить тридцять чотири тисячі тонн лише за один тиждень. Англія голодує серед руїн. Наш підводний флот перерізав будь-який рух на морях. Створено нову таємну зброю. В тім числі бомбардувальники дальньої дії, які без екіпажу можуть долетіти до Америки і, не роблячи посадки, повернутися назад. Атлантичне узбережжя перетворено в могутню фортецю. Якщо ворог спробує полізти на нас, ми його скинемо в океан, як це вже сталося в сороковому році.
Картярі знову взялися за карти. Грудка снігу впала у відро й розбризкала воду.
— Я волів би сидіти зараз у пристойному сховищі,— пробурмотів Шнайдер, присадкуватий чолов'яга з короткою рудою борідкою.
— Штайнбреннере, — звернувся Іммерман, — а які в тебе вісті щодо Росії?
— Чому раптом?
— Бо ми тут. Декого з нас це цікавить. Нашого товариша Гребера, наприклад. Відпускника.
Штайнбреннер завагався. Він не довіряв Іммерману. Але почуття партійного обов'язку взяло гору.
— Скорочення лінії фронту майже закінчено, — пояснив вій. — Росіяни знекровлені величезними втратами. Нові позиції, оснащені для контрнаступу, вже готові. Підхід резервів завершується. Наш контрудар із застосуванням нової зброї буде нестримним.