Чубатий товстун видобув зброю, стрибнув у бік дівчини, що вклякла на підлозі, замахнувся, але дівчина, хоч і на колінах, спритно спарирувала удар, відхилилась, а той у півкожушкові, що застрибнув за нею, розмашисто вдарив ніссіровця у скроню. Товстун впав на підлогу, раптом обм'якнувши як перекинутий сінник.
Двері корчми відкрились копняком, до кімнати увірвались двоє інших Щурів. Перший був високий і чорнявий, носив оббитий бляшками каптан і шкіряну запаску на чолі. Той двома швидкими ударами меча послав двох Лапачів у протилежні кути, зіткнувся з Верктою. Другий, плечистий і світловолосий, широким ударом розпластав Реміза, швагра Скомліка. Інші кинулись навтьоки, націлившись до кухонних дверей. Але Щурі вже вдерлись і тудою – з чорного ходу раптом вискочила темноволоса дівчина у надзвичайно барвистому вбранні. Швидким ударом убила одного з Лапачів, млинком відігнала іншого, а одразу після того зарубала корчмаря, поки той зумів крикнути хто він.
Кімнату наповнив крик і брязкіт мечів. Цирі заховалась за стовпом.
— Містле! – Кайлей, зірвавши надрізані мотузки, боровся з ременем, що все ще прив'язував йому шию до стовпа. – Ґіселере[44]! Реефе! До мене!
Однак Щурі були зайняті боєм – крик Кайлея почув тільки Скомлік. Лапач обернувся і замрявся до удару, прагнучи приколоти Щура до стовпа. Цирі зреагувала блискавично і мимоволі – як і під час бою з виварною у Горс Аелені, так як на Танедді, всі вивчені у Каер Морхені рухи виконались раптом самі, майже без її співучасті. Вона вистрибнула з-за стовпа, закрутилась у піруеті, налетіла на Скомліка і сильно ударила його стегном. Була замалою і за дрібною, щоб відкинути великого Лапача, але їй вдалось зруйнувати ритм його руху. І відвернути на себе його увагу.
— Ти курвего!
Скомлік замахнувся, меч завив у повітрі. Тіло Цирі знову саме виконало ощадливе уникання, а Лапач мало не перевернувся, летячи за розігнаним клинком. Брудно вилаявшись, вдарив ще раз, вкладаючи в удар всю силу. Цирі спритно відскочила, впевнено приземлившись на ліву стопу, закрутившись у зворотному піруеті. Скомлік втяв ще раз, але й цього разу був не в змозі її дістати.
Поміж ними раптом впав Веркта, забризкавши обох кров'ю. Лапач відсторонився, роззирнувся. Його оточували тільки трупи. І Щури наближались з обох боків з наставленими мечами.
— Стійте – холодно промовив чорнявий у шкіряній запасці, нарешті звільнивши Кайлея. – Схоже на те, що він дуже хоче загребти ту дівчину. Не знаю чому. Також не знаю, яким чудом це йому не вдалось до цього. Але даймо йому шанс, якщо вже йому так сильно кортить.
— Даймо і їй шанс, Ґіселере – промовив той широкоплечий. – Нехай це буде чесний бій. Дай їй якесь залізо, Іскро.
Цирі відчула у долоні руків'я меча. Трохи занадто важкого.
Скомлік гнівно охнувши, кинувся на неї, крутячи лезо у розмитому млинку. Був повільним – Цирі уникла ударів у швидких фінтах і півобертах, навіть не намагаючись спарувати удари, що сипались на неї. Меч слугував їй тільки як противага, що полегшувала уникання.
— Неймовірно – засміялась коротко стрижена. – Це акробатка!
— Щвидка – промовила барвиста, яка дала їй меча. – Швидка як ельфиня. Гей ти, товстуне! Може б ти волів когось з нас? З нею тобі не виходить!
Скомлік відступив, розвернувся і раптом несподівано стрибнув, цілячи у Цирі штриканням, витягнутий наче чапля з виставленим дзьобом. Цирі уникла тичка коротким фінтом, закрутилась. Через секунду вона побачила набряклу, пульсуючу жилу на шиї Скомліка. Вона знала, що у позиції, у якій він знаходиться, він не в змозі уникнути удару чи спарирувати. Знала, де і як слід вдарити.
Не вдарила.
— Досить цього – вона відчула руку на плечі. Дівчина у пістрявому вбранні відіпхнула її, одночасно двоє інших Щурів – той у пів кожушку і та корокто обстрижена, відіпхали Скомліка у кут кімнати, блокуючи його мечами.
— Досить цієї забави – повторила кольорова, відвертаючи Цирі до себе. – Це трохи задовго триває. І то з твоєї вини, панночко. Ти можеш вбити, але не вбиваєш. Щось мені здається, що не проживеш довго.
Цирі здригнулась, дивлячись у великі темні очі у формі мигдалин, бачачи відкриті в усмішці зуби, такі дрібні, що усмішка виглядала по-упирячому. Це не були ані людські очі, ані людські зуби. Яскрава дівчина була ельфинею.
— Час удару! – різко промовив Ґіселер, той зі шкіряною запаскою, напевно вожак. – Це й спраді триває задовго! Містле, мочи вишкребка.
Коротко стрижена наблизилась, піднімаючи меча.
— Милості! – вереснув Скомлік, падаючи на коліна. – Даруйте життя! Я маю малих дітей… Малят…
Дівчина вдарила різко, крутнувшись у стрегнах. Кров сикнула на побілену стіну широкою, нерівною смугою кармінових цяток.
— Я терпіти не можу малят – промовила обстрижена, швидким рухом скидаючи пальцями кров з канавки кровостоку.
— Не стій, Містле – поквапив її той зі шкіряною запаскою. – До коней! Треба тікати! Це нільфгаардське поселення, ми не маємо тут приятелів!
Щурі блискавично вибігли з корчми. Цирі не знала що робити, але не мала часу задумуватись. Містле, та коротко стрижена, підштовхнула її у напрямку дверей.
Перед корчмою, серед розбитих кухлів і обгризених кісток, лежали трупи ніссіровців, що пильнували вхід. З боку села надбігали озброєні списами осадники, але побачивши Щурів, що виходили на подвір'я, одразу зникли між халупами.
-Ти їздиш верхи? – крикнула Містле до Цирі.
— Так…
— То їдь, хапай якогось і скачи! За наші голови є нагорода, а це нільфгаардське село! Всі вже вхопились за луки й рогатни! У скач, за Ґіселером! Серединою вулиці! Тримайся на віддалі від хат!
Цирі перепурхнула низький бар'єр, вхопила віжки одного з коней Лапачів, стрибнула у сідло, тріснула коня по заду плазом меча, якого не випустила з долоні. Пішла у різкий галоп, випереджаючи Кайлея і яскраву ельфиню, яку називали Іскрою. Вона погналась за Щурами у напрямку млина. Побачила, як з-за рогу однієї з хат вискочив чоловік з самострілом, цілячи у спину Ґіселера.
— Рубай його – почула вона з-заду. – Рубай його, дівчино!
Цирі відхилилась у сідлі, шарпанням віжок і натиском стопи змушуючи галопуючого коня до зміни напрямку, закрутила мечем. Чоловік з самострілом в останню мить обернувся, вона побачила його викривлене від жаху обличчя. Піднята для удару рука завагалась на мить, що вистачило, щоб галоп проніс її поряд. Почула клацання зпущеної тятиви, кінь заіржав, мотнув задом і став дибки. Цирі стрибнула, вириваючи ноги зі стремен, спритно приземлившись на коліна. Іскра, що саме над'їжджала звисла з сідла у рвучкому замахові, втяла само стрільника у потилицю. Самострільник впав на коліна, перехилився вперед і плюснув головою у калюжу, розбризкуючи болото. Поранений кінь іржав і кидався поряд, врешті погнав між халупами, сильно хвицаючись ногами.