На самому кінці шеренги наметів і будок, затиснута під мур і кам'яні сходи, стояла дивна напівкругла загорода, зформована з розіп'ятих на довгих тичках плахт. Поміж двома тичками був вхід, який пильнував високий, рябий чоловік, вбраний у акетон і смугасті штани, вправлені у веслярські чоботи. Перед ним скупчилась групка людей. Після вручення у пригорщу рябого кількох монет, люди по черзі зникали за плахтою. Рябий сховав гроші до чималого гаманця, подзвонив ним і хрипко закричав.
— До мене, добродію! До мене! На власні очі узрите найстрашніше створіння, яке створили боги! Жах і загроза! Живий василіск, отруйний пострах зерріканських пустель, втілений диявол, ненаситний людожер! Людоньки, ви ще не бачили такої потвори! Щойно його спіймали, привезли з-за морів на кораблі! Дивіться, дивіться, на живо, суворого василіска на власні очі, бо такого ніколи й ніде вже більше не побачите! Остання можливість! Тут, у мене, тільки за три п'ятаки! Баби з дітьми по два п'ятаки!
— Ха – промовила Цирі, відриваючи очі від грушок – Василіск? І то живий? Я точно мушу це побачити. До цього часу я бачила тільки малюнки. Ходім, Фабіо.
— Я вже не маю грошей…
— Я маю. Заплачу за тебе. Ходи, сміливіше.
— Належиться шість – рябий подивився на вручені йому до пригорщі мідяки. – Три п'ятаки від людини. Дешевше тільки жінки з дітьми.
— Він – Цирі вказала на Фабіо грушкою – є дитиною. А я бабою.
— Дешевше тільки бабам з дітьми на руках – забурчав рябий. – Ну ж бо, додай ще два п'ятаки, кмітлива панночко, або відійди і пропусти інших. Поспішайте, люди! Ще тільки три місця вільні!
За загородою з запинал товклись міщани, оточуючи тісним колом збите з дошок підвищення, на якому стояла дерев'яна, вкрита килимом клітка. Впустивши бракуючих до комплекту глядачів, рябий застрибнув на поміст, взяв довгу тичку і скинув нею килим. Повіяло падлом і гидким смородом гада. Глядачі забурмотіли і злегка відступили.
— Розумно чините, добрі люди – оголосив рябий. – Не заблизько, бо це небезпечно.
У клітці, явно для нього затісній, лежав скручений у клубок ящер, вкритий темною лускою з дивним малюнком. Коли рябий стукнув у клітку тичкою, гад заборсався, зашкрябав лусками об пруття, витягнув довгу шию і пронизливо засичав, демонструючи гострі, білі, конічні зуби, що сильно контрастували з майже чорною лускою довкола пащі. Глядачі голосно зітхнули. Кудлатий песик, якого тримала на руках жінка, перекупка на вигляд, пронизливо задзявкав.
— Дивіться уважно, добродії – закричав рябий. – І радійте тому, що в наших краях не мешкають подібні створіння! Оце потворний василіск з далекої Зерріканії! Не наближайтесь, не підходьте, бо хоч він і замкнений у клітці, він може самим своїм подихом вас отруїти!
Цирі і Фабіо врешті пропхались через коло глядачів.
— Василіск – продовжував рябий з помосту, спираючись на жердину, нача стражник на алебарду – це найотрутніша світова бестія! Тому що василіск є королем всіх змій! Якби василісків було більше, пропав би світ до краю! На щастя, це дуже рідкісна потвора, бо народжується з яйця, яке зніс півень. А ви самі всі знаєте, людоньки, що не кожен півень несе яйця, а тільки такий негідник, який як квочка другому когутові зад наставляє.
Глядачі хоровим сміхом зреагували на жарт нижче поясу – чи може скоріше заду. Не сміялась тільки Цирі, яка весь час уважно оглядала потвору, що подразнена галасом звивалась, товклася у пруття клітки і напирала на них, даремно силкуючись випростати у тісноті покалічені мембрани крил.
— Яйце, знесене таким когутом – продовжував рябий – слід сто і одному вужові висиджувати! А коли з яйця виклюнеться василіск…
— Це не василіск – заявила Цирі, гризучи бергамотку. Рябий скоса подивився на неї.
— …коли проклюнеться василіск, кажу – продовжував – тоді він з'їсть всіх вужів з гнізда, поглине їх трутизну, але не зазнає від того ніякої шкоди. Сам він так набереться отрутою, що не тільки може вбити зубом, і навіть не дотиком, але й одним подихом! А коли кінний лицар візьме і вдарить василіска списом, то отрута вдарить ратищем вверх, разом і вершника і коня на місці уб'є!
— Це неправдива неправда – голосно сказала Цирі, випльовуючи кісточки.
— Найправдивіша правда! – запротестував рябий. – Уб'є, коня і вершника уб'є!
— Якби ж то!
— Тихше, панночко! – крикнула перекупка з песиком. – Не перешкоджай! Ми хочемо подивуватись і послухати!
— Цирі, припини – шепнув Фабіо, штовхнувши її в бік. Цирі фиркнула на нього, сягнула до кошика за наступною грушкою.
— Перед василіском – рябий підвищив голос серед гомону глядачів – кожен звір негайно втікає, як тільки почує його сичання. Кожен звір, навіть дракон, що я кажу, навіть кокодрил[13], а кокодрил є до неможливості страшним, хто його бачив, той знає. Один тільки звір не боїться василіска, і це є куниця. Куниця, як тільки побачить потвору в пустелі, то чимшвидше біжить до лісу, там відшукує і з'їдає тільки їй відоме зілля. Тоді отрута василіска вже куниці не страшна, і вона може на смерть його загризти…
Цирі пирхнула сміхом і зімітувала губами протяжний, вкрай непристойний звук.
— Гей, мудрагелько! – не втримався рябий. – Якщо тобі не смакує, то виходь! Я не силую слухати, ні на василіска дивитись!
— Це ніякий не василіск.
— Так? А що це, премудра пані?
— Виверна – заявила Цирі, відкинувши огризок грушки і облизуючи пальці. – Звичайна виверна. Молода, хвора, голодна і брудна. Але виверна, і тільки. Старшою мовою: wyyern.
— О, гляньте!— закричав рябий. – Яка розумна і вчена нам трапилась! Закрий рота, бо як тобі…
— Гей – озвався ясноволосий молодик у оксамитовому береті і позбавленому гербу вамсі зброєносця, тримаючи попід руку тендітну і бліду дівчину у абрикосового кольору сукенці. – Ввічливіше, пане звіролове! Не загрожуйте шляхтянці, щоб я вас злегка моїм мечем не покарав. А тим більше, що мені тут шахрайством пахне!
— Яке шахрайство, молодий пане-лицарю? – похлинувся рябий. – Бреше та шма… Я хотів сказати, ця шляхетна панна помиляється! Це василіск!
— Це виверна – повторила Цирі.
— Яка там верна! Василіск! Подивіться тільки, який лютий, як сичить, які кусає клітку! Які має зубиська! Зубиська, скажу, має як…