— Зроблено. Приємний переказ, пожертви для святинь не оподатковуються. Що ще?
— Скільки тепер становить річна оплата за навчання у школі в Артеузі?
Цирі нашорошила вуха.
— Тисяча двісті новіградскьих корон – відповів Джанкарді. – Для нової адептки розмір річної сплати на навчання становить біля двохсот.
— Подорожчало, холера.
— Все подорожчало. Для адепток нічого не шкодують, живуть в Аретузі як королівни. А з них живе половина міста, кравці, шевці, цукерники, постачальники…
— Знаю. Внеси дві тисячі на рахунок школи. Анонімно. З зазначенням, що йдеться про зарахування і задаток на навчання… Для однієї адептки.
Червонолюд відклав перо, подивився на Цирі, з розумінням усміхнувся. Цирі, удаючи, що гортає книгу, уважно слухала.
— Це все, Єнніфер?
— Ще триста новіградських корон для мене, готівкою. Я потребуватиму на з'їзді у Танедді принаймні трьох суконь.
— Нащо тобі готівка? Я дам тобі банківський чек. На п'ятсот. Ціни імпортних тканин теж холерно виросли, а ти однаково не одягнешся у вовну і льон. А якщо чогось потребуєш: для себе, чи для майбутньої адептки школи в Артеузі, мої магазини і склади стоять відкритими.
— Дякую. На який відсоток умовимося?
— Відсоток – червонолюд підняв голову – ти заплатила родині Джанкарді авансом, Єнніфер. Під час погрому у Вендерберзі. Не говорімо про це.
— Я не люблю таких боргів, Мольнаре.
— Я теж ні. Але я купець, користолюбивий червонолюд. Я знаю, що це борг. Знаю його вартість. Повторюю, не говорімо про це. Справу, про яку ти просила, можеш вважати вирішеною. Справу, про яку не просила, теж.
Єнніфер підвела брови.
— Певний близький тобі відьмак – захихотів Джанкарді – недавно відвідав місто Доріан. Мені донесли що він там заборгував лихвареві сто корон. Лихвар працює на мене. Я скасував той борг, Єнніфер.
Чародійка кинула оком на Цирі, сильно скривила вуста.
— Мольнаре – холодно сказала – не пхай пальців між дверей, у яких попсулись завіси. Сумнівно, щоб він все ще вважав мене близькою, а якщо довідається про списання боргів, зненавидить мене з кінцями. Зрештою, ти його знаєш, він одержимий честю. Давно він був у Доріані?
— Якихось десять днів тому. Потім його бачено у Малому Легу. Звідти, як мені донесли, воїхав до Гірундуму, бо мав замовлення від тамтешніх фермерів. Як завжди, для забою якогось чудовиська…
— А за забій, як завжди, заплатять йому копійки – голос Єнніфер злегка змінився – які, як завжди, ледь вистачить на оплату лікування, якщо потвора його порве. Як завжди. Якщо ти справді хочеш щось для мене зробити, Мольнаре, то втруться в це. Зв'яжись з фермерами з Гірундуму і підвищ нагороду. Так, щоб мав за що жити.
— Як і зазвичай – пирхнув Джанкарді. – А якщо він раптом про це довідається?
Єнніфер глипнула на Цирі, яка підглядала і підслуховувала, навіть не намагаючись вдавати зацікавленість "Фізіологісом".
— А від кого – процідила – він мав би це довідатись? – Цирі опустила очі. Червонолюд значуще усміхнувся, погладив бороду.
— Перед відбуттям на Танедд виберешся у бік Гірундуму? Звичайно, випадково?
— Ні – чародійка відвела погляд. – Не виберусь. Змінемо тему, Мольнаре.
Джанкарді знову погладив бороду, подивився на Цирі. Цирі опустила голову, гикнула і закрутилась на кріслі.
— Слушно – підтвердив. – Час змінити тему. Але твоя підопічна очевидно нудиться книгою… і нашою розмовою. А те, про що я б хотів зараз з тобою поговорити, я підозрюю, знудить її ще більше… Доля світу, доля червонолюдів цього світу, доля їх банків, яка ж це нудна тематика для молодих дівчат, майбутніх випускницб Артеузи… Випусти її трохи з-під своїх крил, Єнніфер. Нехай пройдеться містом…
— Ой, так! – крикнула Цирі.
Чародійка вжахнулась і вже відкрила вуста, щоб запротестувати, але раптом змінила намір. Цирі не була впевнена але їй здалося, що вплив на це рішення мало ледь помітне підморгування, що супроводжувало пропозицію банкіра.
— Нехай собі дівчина подивиться на пишноти великого міста Горс Велена – додав Джанкарді, широко усміхаючись. – Їй належить трохи свободи перед… Артеузою. А ми собі тут ще потриндимо про певні справи… гамм, особисті. Ні, не пропоную, щоб дівчина ходила самотою, хоч це й безпечне місто. Дам їй товариша і опікуна. Одного з моїх молодших клерків…
— Вибач, Мольнаре – Єнніфер не відповіла на усміх – але мені не здається, щоб у наш час, навіть у безпечному місті, товариство червонолюда…
— Мені навіть на думку таке не спало – вжахнувся Джанкарді – щоб це був червонолюд. Клерк, про якого я кажу, є сином шанованого купця, людини, так би мовити, на всю губу. Ти думала, що я тут наймаю на роботу тільки червонолюдів? Гей, Віфлі! Виклич мені сюди Фабіо, одна нога тут – друга там!
— Цирі – чародійка підійшла до неї, злегка нахилилась. – Тільки без жодних дурощів, щоб я не мусила соромитись. А перед клерком припни язика, розумієш? Поклянись мені, що що ти будеш зважувати на вчинки і слова. Не кивай головою. Клятви складать на повний голос.
— Клянусь, пані Єнніфер.
— Час від часу дивись на сонце. У полудень повернешся. Пунктуально. А якби… Ні, не думаю, щоб тебе хтось впізнав. Але якщо ти побачиш, що хтось занадто тебе розглядає…
Чародійка сягнула до кишені, витягла невеликий, позначений рунами хризопраз, вишліфований у вигляді клепсидри.
— Сховай до сакви. Не загуби. У разі потреби… Закляття пам'ятаєш? Тільки таємно, активація дає сильну луну, а діючий амулет надсилає хвилі. Якщо поблизу буде хтось чутливий до магії, ти себе викажеш, замість того, щоб замаскувати. Ага, маєш тут ще… Якби ти захотіла щось собі купити.
— Дякую, пані Єнніфер – Цирі вклала амулет і монети до саківки, зацікавлено дивлячись на хлопця, що забіг до контори. Хлопець був веснянкуватим, хвилясте каштанове волосся спадало йому на високий комір сірої уніформи клерка.
— Фабіо Сакс – познайомив Джанкарді. Хлопець гречно вклонився.
— Фабіо, це пані Єнніфер, наш поважний гість і шанована клієнтка. А ця панна, її вихованка, має бажання побачити мімсто. Ти будеш її супутником, провідником і опікуном.
Хлопець вклонився ще раз, цього разу явно у бік Цирі.
— Цирі – холодно промовила Єнніфер. – Встань, прошу.