Вночі, загорнувшись у плащ, хлопець лежав у холодній і темній кам'яній келії, оповитій непроникною тишею Обителі Мудреців. Його охопили важкі та невідступні думки, які, очевидно, були відгомоном усіх заклять і чарів, що будь-коли творились у цьому незвичному місці. Хлопця оточувала пітьма, жах переповнював його серце. Він шкодував уже, що потрапив у Роук, а не деінде. Аж тут у двері постукав Ветч, він зайшов і запитав, чи можна трохи поговорити з Гедом. Над його головою миготіла невеличка блакитна кулька чарівного вогника, освітлюючи дорогу.
Розпитавши Геда про Ґонт, він заходився захоплено розповідати про свою батьківщину — острови Східних широт, про те, як дим від домашніх вогнищ тихими вечорами стелиться над морем, перебираючись із острівця на острівець. Називалися острови дуже кумедно: Корп, Коп, Холп, Венвей, Веміш, Іфіш, Копіш і Снеґ. Ветч пальцем виводив їхні обриси на кам'яній долівці, щоби показати Гедові, де вони знаходяться. Лінії, наче накреслені срібною паличкою, світилися і через хвилину згасали. У школі Ветч навчався уже три роки і незабаром мав стати чаклуном. Отже, демонструючи зразки простої магії, він не задумувався над тим, що робить, як пташка не замислюється над тим, як вона літає. Проте Ветч мав і значно видатніший талант, якого не навчають ніде — талант доброти. І з цієї ночі Ветч завжди ставився до Геда дружньо та приязно, і хлопцеві не залишалося нічого іншого, як відповідати йому взаємністю.
Водночас Ветч дружив і з Бурштином, котрий у день їхнього знайомства зробив із Геда посміховисько там, на Роукському пагорбі. Гед не забував того випадку. І Бурштин, здавалося, пам'ятав його теж, хоча завжди розмовляв із ним ввічливо, посміхаючись. Гед поклявся довести Бурштину і всім решта, для кого той був ватажком, чого варта сила Яструба — не зараз, а колись. Бо нікому з них, незважаючи на всі їхні хитромудрі витівки, не доводилося чарами рятувати селище від ворогів. І ні про кого з них Великий Маг Оґіон не писав, що він стане найвеличнішим чаклуном Ґонту. Ніхто не насміхатиметься з нього, він не дозволить принижувати свою гідність!
Втішаючи себе такими марнославними думками, Гед усі свої сили та волю віддавав навчанню: урокам і вправам, яких навчали зодіті у сірі плащі Майстри Роукської школи, влучно прозвані "Великою Дев'яткою".
Щодня він декілька годин присвячував заняттям із Майстром-Менестрелем, вивчаючи давні пісні про подвиги видатних героїв, балади із "Законів мудрості", починаючи із найдавнішої у світі пісні — балади "Створення Еї".
Усю весну та початок літа вони провели у Роукській бухті, на човні, схожому на видовжену кішку. Там вони навчалися розмовляти з вітрами, приборкувати хвилі та піднімати чарівний вітер. Гед разом з іншими учнями під керівництвом Майстра-Вітровода вправлявся у цьому складному мистецтві. Часто Гедові аж паморочилось у голові від переливчастого гудіння вітру, що крутив човном або зіштовхував його з іншим. Інколи їх накривала величезна хвиля, і всі, хто знаходилися у човні, несподівано опинялись у воді.
У непогожі дні вони займалися на березі спокійнішими заняттями. Тоді Майстер-Знахар роз'яснював властивості рослин і їхні секрети, а Майстер-Ілюзорник навчав спритності рук, жонглюванню і простим перетворенням. Гед був здібним учнем, і не збігло навіть місяця, як він випередив тих, хто провчився на Роуці вже цілий рік. Особливо легко йому вдавалося створювати ілюзії, складалося враження, начебто він народився разом із цим талантом, і тепер лише все пригадує. Майстер-Ілюзорник був доброзичливим і безтурботним старцем, котрий захоплювався витонченістю та красою свого мистецтва. І невдовзі Гед перестав відчувати благоговійний острах перед ним, і просто запитував про те чи інше закляття. Майстер, посміхаючись, завжди показував усе, про що хлопець хотів дізнатись. Якось, знаходячись у Світлиці Ілюзій і замисливши присоромити Бурштина, Гед запитав у Майстра:
— Учителю, усі дива зі створення ілюзій багато в чому схожі; знаючи одне, ти знаєш усі інші. Та як тільки ослабне дія слів, то зникне і предмет, який видавався реальним. Якщо я перетворю камінець у діамант, — що він і зробив, махнувши рукою та промовивши належне закляття, — то що мені потрібно здійснити, аби цей діамант залишився діамантом назавжди? Як зробити чари вічними?
Майстер-Ілюзорник поглянув на камінь, що ніби коштовний трофей із драконових скарбів виблискував у Геда на долоні, пробурмотів єдине слово — "Тоук" — і на долоні виявився дикий камінь, а не самоцвіт. Маг узяв його і зважив у руці.
— Це — граніт, його назва Істинною мовою — "тоук", — сказав він, лагідно поглянувши на Геда. — Шматочок каменю, з якого створено острів Роук. Мізерна часточка суходолу, на якому живуть люди. Він — це він, незмінна частина Всесвіту. Створивши ілюзію, ти можеш надати йому вигляду діаманта, квітки, мухи, ока чи полум'я...
Він вимовляв ці назви, і граніт змінював одну форму на іншу, аж поки знову не став каменем.
— Усе це тільки ілюзії. Вони впливають лише на відчуття людини, змушуючи її сприймати, бачити, чути та відчувати зміну предмета. Для того, щоби перетворити камінь у самоцвіт, необхідно змінити його справжню назву. І здійснити це, мій сину, навіть із таким крихітним шматочком світу, означає змінити світ. Зробити це можна, звичайно. Це чудово вміє Майстер-Перетворень, і ти також навчишся цього, коли прийде час і ти будеш готовий. Проте ніхто не має права змінити жодного предмета на землі — ні камінчика, ні зернятка, ні піщинки, доки не знатиме напевне, добро чи зло спричинять його дії. Наш світ перебуває у рівновазі — Еквілібрумі. Перетворення та привороти чаклуна можуть порушити світову рівновагу. Тому вони приховують багато небезпек. Будь-які дії повинні підпорядковуватися знанням і слугувати необхідності, тому що запалена свічка неодмінно створює тінь...
Він знову перевів свій погляд на камінець.
— Знаєш, дикий камінь — також непогана річ, — мовив він розважливіше. — Якби всі острови Земномор'я були зроблені з діамантів, непереливки нам було б. Радій ілюзіям, синку, і дай змогу каменю залишатися каменем.