— Де ви дістали стільки зеленого мармуру? — запитала Еллі.
— А смарагдів? — докинув Страшило.
— І таку кількість різноманітних зелених речей? — додав Залізний Дроворуб.
— Терпіння, друзі мої! Ви невдовзі довідаєтесь про всі мої таємниці, — мовив Гудвін, усміхаючись. — У моєму місті не більше зеленого кольору, ніж у будь-якому іншому. Уся справа тут, — він таємниче притишив голос, — у зелених окулярах, котрих ніколи не знімають мої підлеглі.
— Як? — вигукнула Еллі. — Виходить, мармур будинків і вулиць…
— Білий, дитино моя!
— А смарагди? — запитав Страшило.
— Звичайне скло, але доброго гатунку! — гордо додав Гудвін. — Я не шкодував витрат. До того ж смарагди на баштах міста — справжні. Бо ж їх видно здаля.
Еллі та її друзі дивувались все більше й більше. Тепер дівчинка зрозуміла, чому стрічечка на шиї Тотошка стала білою, коли вони покинули Смарагдове місто.
А Гудвін спокійно розповідав далі:
— Будівництво Смарагдового міста тривало кілька років. Коли його було завершено, ми мали захист від злих чаклунок. Я був тоді ще молодий. Мені спало на думку таке: якщо я буду близький до народу, то в мені швидко розпізнають звичайну людину. І тоді закінчиться моя влада. Тому я замкнувся у тронній залі й прилеглих до неї кімнатах. Я припинив спілкування з усім світом, не виключаючи й своїх прислужників. Я змайстрував пристрої, які ви бачили, і став творити чудеса. Я присвоїв собі урочисте ім'я — Великий і Жахливий. За кілька років народ забув мій справжній образ, і в країні поширювалися про мене всілякі чутки. Саме цього я й прагнув і намагався підтримати славу великого чарівника. Взагалі, мені таланило, але траплялися і помилки. Одна з них — мій похід проти Бастінди. Летючі Мавпи розбили моє військо. А мені пощастило уникнути полону і втекти. Відтоді я страшенно боявся чаклунок. Варто було їм довідатись, хто я насправді, і мені був би кінець: я ж бо не чарівник! Як же я зрадів, дізнавшись, що будиночок Еллі розчавив Гінгему! Я вирішив, що добре було б позбавити влади й другу злу чаклунку. Ось чому я так настійно посилав вас проти Бастінди. Однак тепер, коли Еллі розтопила її, мені соромно зізнатися, що я не можу виконати своїх обіцянок! — зітхнув Гудвін.
— Як на мене, ви погана людина, — мовила Еллі.
— Ой, ні, дитя моє! Я не погана людина, але досить кепський чарівник!
— Виходить, ви не обдаруєте мене мозком? — застогнавши, запитав Страшило.
— Навіщо вам мозок? Судячи з того, що я про вас знаю, ваші міркування не гірші, ніж у будь-якої людини з мозком, — полестив Страшилові Гудвін.
— Може, й так, — заперечив той, — а все ж таки без мозку я буду нещасніший.
Гудвін уважно подивився на нього.
— А ви знаєте, що таке мозок? — запитав він.
— Ні, — зізнався Страшило, — не маю уявлення, як він виглядає!
— Гаразд! Приходьте до мене завтра, і я наповню вашу голову першосортним мозком. Але ви самі маєте навчитися користуватися ним.
— О, я навчуся! — радісно вигукнув Страшило. — Даю вам слово, що навчусь! Е-ге-гей-го! Незабаром я матиму мозок! — пританцьовуючи, заспівав ощасливлений Страшило.
Гудвін з посмішкою дивився на нього.
— А як щодо сміливості? — боязко затнувся Лев.
— Ви сміливий звір! — відповів Гудвін. Вам лише бракує віри у себе. До того ж кожна жива істота боїться небезпеки, а сміливість у тому, щоб побороти боязкість. Ви свою боязкість вмієте долати.
— А ви дайте мені таку сміливість, — вперто правив Лев, — щоб я нічого не боявся.
— Добре, — лукаво усміхнувшись, сказав Гудвін. — Приходьте завтра, і ви її матимете.
— А вона у вас кипить у горщику під золотою покришкою? — поцікавився Страшило.
— Майже вгадали. Хто вам це сказав? — здивувався Гудвін.
— Фермер по дорозі до Смарагдового міста.
— Він добре розуміється у моїх справах, — коротко зауважив Гудвін.
— А мені ви дасте серце? — запитав Залізний Дроворуб.
— Серце робить багатьох людей безталанними, — мовив Гудвін. — Не така вже й значна перевага — мати серце.
— Про це можна сперечатися, — рішуче заперечив Залізний Дроворуб. — Я всі нещастя зустріну покірно, якщо в мене буде серце.
— Добре. Завтра ви матимете серце. Все ж таки я стільки років був чарівником, що важко було чогось не навчитися.
— А як щодо мого повернення до Канзасу? — запитала Еллі, страшенно хвилюючись.
— Ох, дитя моє! Це дуже складно. Але дай мені кілька днів строку, й, можливо, мені поталанить переправити тебе до Канзасу…
— У вас це вийде, обов'язково вийде! — радісно вигукнула Еллі. — Адже у чарівній книзі Вілліни сказано, що "я повернусь додому, якщо допоможу трьом створінням у здійсненні їхніх найзаповітніших бажань.
— Напевне, так і станеться, — погодився Гудвін і повчально додав. — Чарівним книжкам треба вірити. А тепер, друзі мої, йдіть, і почувайтеся у моєму палаці, як вдома. Ми бачитимемося з вами щодня. Але нікому не розголошуйте ані слова про те, що я — Обманщик.
Друзі залишили тронну залу Гудвіна задоволеними, а Еллі — з надією, що Великий і Жахливий Обманщик поверне її до Канзасу.
ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ
ЧУДОВЕ МИСТЕЦТВО ВЕЛИКОГО ОБМАНЩИКА
ранці Страшило пішов до Гудвіна по мозок.
— Друзі мої! — вигукнув він. — Коли я повернусь, то буду схожий на всіх людей!
— Я люблю тебе й такого, — щиро мовила дівчинка.
— Це дуже добре. Але побачиш, яким буду я, коли глибокі думки снуватимуть у моєму мозку!
Чарівник зустрів Страшила привітно.
— Ви не розгніваєтесь, мій друже, якщо я зніму з вас голову? — запитав він. — Мені ж треба напхати її мозком.
— О, будь ласка, не соромтеся! — весело відповів Страшило. — Знімайте її і тримайте в себе, скільки бажаєте. Я не відчуватиму від цього ніякої незручності.
Гудвін зняв голову Страшила й замінив солому на вузлик з висівками, змішаними з голками та шпильками. Потім прикріпив голову до тулуба Страшила й поздоровив його з мозком.
— Тепер ви розумна людина, — у вас новий мозок найвищого гатунку.
Страшило гаряче подякував Гудвіна й поспішив до друзів. Еллі дивилась на нього з цікавістю. Голова Страшила роздулась, з неї стирчали голки та шпильки.
— Як ти себе почуваєш? — турботливо спитала Еллі.
— Я відчуваю себе мудрим! — гордо відповів Страшило. — Мені б лише навчитися користуватися моїм новим мозком, і я стану славнозвісною людиною!